Поняття і сутність міжнародної законності

В

радянській теорії права проблемі законності приді­лялася головна увага. Не було дослідника, який би не вва­жав за необхідне сказати щось із приводу законності. Проте такі ритуальні посилання мало що давали для роз­криття сутності законності. З дослідження в дослідження повторювалася стандартна фраза, що законність — це «су­воре і неухильне дотримання та виконання законів». А далі лише перелічувалися суб'єкти дотримання та вико­нання. Оригінальність дослідження іноді залежала від спроможності назвати якнайбільше суб'єктів. Але чому закону потрібно саме «суворо» дотримуватися, а не про­сто дотримуватися, було важко збагнути.

Не стала винятком і наука міжнародного права. У ній були посилання на законність (щоправда, часто вони мало в чому відрізнялися від посилань на законність загальної теорії права), а в зарубіжних дослідженнях ще й сьогодні ця тема не вважається актуальною.

В цілому ситуацію з дослідженням сутності міжнарод­ної законності можна охарактеризувати так: 1) практично відсутні публікації, безпосередньо присвячені цій про-

Глава XVIII
_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок ____

блемі; 2) міжнародна законність часто ототожнюється з політико-ідеологічними нормами й засадами; 3) іноді між­народна законність «розмивається» до рамок існуючого порядку світового співтовариства; 4) нерідко міжнародна законність ототожнюється з міжнародною мораллю; 5) час­то термін «міжнародна законність» вживається без будь-якого смислового навантаження; 6) з'явилася тенденція ототожнювати міжнародну законність з умовою зміцнен­ня лише міжнародної безпеки та ін. Крім того, перено­сяться характеристики, національні особливості закон­ності на міжнародно-правову сферу, законність ототож­нюється зі способом реалізації права або визнається лише в правозастосовчій стадії і, навпаки, — тільки у право-творчій. У деяких дослідженнях під міжнародною закон­ністю розуміють метод державного управління у сфері зовнішніх зносин або законність ототожнюють із заборон­ними і зобов'язувальними нормами права. Широко виз­нається міжнародна законність як принцип міжнародно­го права, але не більше. Висловлюються думки, що міжна­родна законність — це поведінка суб'єктів міжнародного права, яка відповідає міжнародно-правовим розпоряджен­ням (І. І. Лукашук), що це «особливий стан відповідності міжнародних відносин розпорядженням міжнародного пра­ва» (А. Неделчев).

Немає спільної думки й щодо рамок становлення між­народної законності. Для одних науковців — це період становлення міжнародного права, для других — період після ухвалення Великої Хартії Вольностей 1215 р., для третіх — період після буржуазних революцій. А найбільш вимогливі щодо питань законності вважають, що вона почала складатися з утворенням ООН, зокрема прийнят­тям Статуту ООН.

Нерідко окремий структурний компонент законності ототожнюється з міжнародною законністю в цілому. «Між­народна законність, — зазначає І. І. Лукашук, — це ре­жим функціонування системи міжнародних відносин, що грунтується на принципі добросовісного виконання зобо­в'язань з міжнародного права і забезпечує реалізацію цьо­го принципу».

Міжнародна законність — це політико-правова ре­альність міжнародних відносин, яка характеризує міжна­родно-правову дійсність під кутом зору правотворчої і

і

Поняття і сутність міжнародної законності

правозастосовчої діяльності учасників міжнародного спів­робітництва, морально-політичні засади системи міжна­родного права, оціночні критерії її зв'язків з міжнарод­ними політичними інститутами, політичними режимами членів світового співтовариства. Традиційно у визначен­нях міжнародної законності переважають юридичні фун­кціональні навантаження, але звідси ще не можна робити висновок про те, що вона є суто правовою категорією або структурним компонентом тільки права, зокрема міжна­родного права. По-перше, самі норми міжнародного пра­ва (як на стадії створення, так і на стадії застосування) оцінюються на відповідність їх принципам і правилам за­конності.

У співвідношенні «міжнародне право»—«міжнародна законність», як правило, провідна роль визнається за пер­шим. Міжнародне право є визначальним щодо стану між­народної законності, воно є її центральним структурним компонентом. Міжнародне право — причина, міжнарод­на законність — наслідок, вона є принципом функціону­вання міжнародного права. Але, у свою чергу, міжнарод­на законність як принцип міжнародного права є для ньо­го керівною засадою. В цьому розумінні міжнародна за­конність є визначальним критерієм для розвитку й належ­ного функціонування міжнародного права. Законність як елемент функціонування політичних інститутів та полі­тичних режимів визначає тип демократії, особливості між­народних соціальних спільнот, а через них — і характерні риси міжнародного права.

Базуючись в основному на диспозитивній основі між­народного права, законність надає йому більшої гнуч­кості, пом'якшує імперативно-владний характер регла­ментації, чим сприяє ефективному узгодженню політич­них норм із міжнародно-правовими, зміцненню стабіль­ності світового порядку, приведенню в бажану відповід­ність міжнародного права міжнародним відносинам.

Міжнародна законність є оціночним критерієм обо­в'язкового (необхідного) функціонування не тільки між­народного права, а й інших систем управління, що функ­ціонують у міжнародній сфері. В цьому розумінні міжна­родна законність виступає в ролі сполучного компонента міжнародного права, політики, релігії, моралі та інших загальнолюдських цінностей.

 

Глава XVIII
_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок ____

По-друге, міжнародна законність впливає на міжна­родні відносини не тільки через міжнародне право. Дер­жави можуть поводитися всупереч нормам міжнародного права, але відповідно до вимог міжнародної законності. В такому разі критерієм справедливого вирішення питання будуть законні політичні, економічні чи інші інтереси.

Наприклад, ст. 6 Конвенції про континентальний шельф 1958 р. закріпила, що коли один і той самий континен­тальний шельф приєднується до територій двох держав, береги яких розташовані один проти одного, або двох су­міжних держав, то кордон визначається угодою між дер­жавами, а за її відсутності кордоном служить серединна лінія, тобто кордон визначається за принципом рівної віддаленості від найближчих точок тих вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря кожної з таких держав.

У спорі між ФРН, з одного боку, та Нідерландами і Данією — з іншого (1969), такої угоди не було. Але Між­народний Суд ООН виніс рішення не відповідно до ст. 6, а поділив дно Північного моря за справедливими принци­пами «таким чином, щоб максимально можливою мірою залишити кожній стороні всі ті частини континентального шельфу, які складають природне продовження її сухопут­ної території в бік моря та під морем, не зачіпаючи при­родного продовження сухопутної території іншої сторони».

Під час Женевських конференцій, а також за ст. 2 Конвенції про відкрите море передбачалася свобода ри­боловства у відкритому морі. Але багато держав, які рані­ше дотримувалися 3, 4, 6-мильної ширини територіаль­них вод, почали оголошувати ширину своїх риболовних зон у 12 та більше миль, чим порушували ст. 2. Проте це не впливало на міжнародну законність, а, навпаки, пояс­нювалося особливими економічними інтересами. Мовчаз­на згода інших держав з таким становищем підтверджує цей висновок.

Згодом і Міжнародний Суд ООН вирішував справи та­кож всупереч Конвенції про відкрите море, але на основі принципів законності. Англо-норвезьку справу про рибо­ловство Міжнародний Суд вирішив не відповідно до ст. 2 Конвенції про відкрите море, а на основі «економічних інтересів, які є властивими для держав цього регіону, тра­диційного лову риби, життєвим потребам населення».

Поняття і сутність міжнародної законності

Міжнародна законність є основоположною не тільки для міжнародного права, а й для політики, моралі, етики, демократії тощо. Впливаючи на них, міжнародна закон­ність, у свою чергу, акумулює в собі характерні особли­вості об'єктів впливу, а тому може проявлятися як кате­горія політична, моральна, етична, правова та ін.

Як політична категорія міжнародна законність є ос­новним засобом політичного управління в міжнародному співтоваристві.

На базі міжнародної законності створена система полі­тичних норм, які успішно та цілеспрямовано вирішують міжнародні проблеми і розвивають політичні інститути. Деякі з цих політичних актів згодом стають джерелом міжнародно-правових норм (наприклад, Загальна декла­рація прав людини 1948 p.), але в основному вони функ­ціонують як сукупність політичних норм. Як при­клад назвемо політичне вирішення деяких проблем прав людини політичними засобами міжнародної законності: Декларація прав дитини 1959 p.; Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 p.; Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації 1963 p.; Декларація про поширення серед мо­лоді ідеалів миру, взаємної поваги і взаєморозуміння між народами 1965 p.; Декларація принципів культурного співробітництва 1966 p.; Декларація про ліквідацію дис­кримінації стосовно жінок 1967 p.; Заключний акт Нара­ди з питань безпеки та співробітництва в Європі 1975 p.; Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримання пра­вопорядку 1979 p.; Підсумкові документи Мадридської, Віденської, Московської, Паризької та інших зустрічей тощо.

Політичні норми є важливим складовим компонентом міжнародної законності. Саме стан, рівень міжнародної законності визначають, у якій сфері міжнародного співро­бітництва можна обмежитися політичними засобами уп­равління міжнародними відносинами, а де необхідне ви­роблення юридичних засобів. Практика свідчить, що час­то необхідно застосовувати ці засоби в комплексі.

Міжнародна законність — це основа функціонування політичних інститутів. Стан законності в міжнародних відносинах є спонукальною причиною створення різно­го роду міжурядових і неурядових міжнародних органі-

 

Глава XVIII
___________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок __________________

зацій. Вимога, щоб міжнародні організації у своїй діяль­ності не виходили за межі Статутних положень, на прак­тиці часто не вирішує всіх проблем їх нормального функ­ціонування. Саме міжнародна законність є показником їх належної поведінки як у межах установчого договору, так і поза ним.

Політичні інститути виступають другим важливим ком­понентом міжнародної законності, її інституційним меха­нізмом управління міжнародними відносинами.

Третім важливим компонентом міжнародної закон­ності є сукупні політичні режими, які функціонують у міжнародній сфері. Від них залежать склад і характер еле­ментів міжнародної законності, її рівень. Єдина, універ­сальна міжнародна законність може функціонувати фор­мально або реально. Багато в чому це залежить від по­літичних режимів, які взаємодіють у тому чи іншому регі­оні земної кулі. На це треба зважати, хоч не можна не визнати, що поділ міжнародної законності на регіональ­ну, як правило, негативно відбивався на розвитку уні­версальної законності. Становлення і розвиток певних політичних режимів у міжнародній сфері відбувається за наявності того, що вони самі по собі враховують і вихо­дять з особливостей регіонів. Проте доводити цю особ­ливість до заперечення універсальних принципів закон­ності означає заперечувати загальнолюдські цінності.

Спроби заперечувати цю думку посиланням на розви­ток регіонального міжнародного права особливого успіху не мали, як і сам регіональний розвиток міжнародного права. Підтвердженням тому є доля латиноамерикансько­го міжнародного права, міжнародного права країн соціа­лістичного співробітництва, західноєвропейського міжна­родного права та ін.

Політичний характер міжнародної законності прояв­ляється в тому, що вона є атрибутом суб'єктів міжнарод­ного права на міжнародній арені. Вона акумулює в собі владні властивості учасників міжнародних відносин, особ­ливості їхніх правових систем, зовнішньополітичної діяль­ності. Законність у своїй першооснові — явище держав­не. Вона існує там, де є влада, виступає засобом її здій­снення та діяльності.

Важливою особливістю міжнародної законності є її демократизм. Демократизм міжнародної законності про-

1

Поняття і сутність міжнародної законності

являється в тому, що в її розвитку беруть участь не тільки держави і створені ними міжурядові організації та об'єд­нання, а й народи, громадські міжнародні організації та об'єднання і навіть фізичні особи. Використання фізич­ними особами права скарги на державу за Факультатив­ним протоколом до Міжнародного пакту про громадян­ські і політичні права, оскарження порушень їхніх прав у Європейському суді з прав людини тощо, безперечно, сприяє зміцненню міжнародної законності.

Важливим каналом зміцнення міжнародної законності є участь широкої міжнародної громадськості у формуванні та розвитку міжнародної правосвідомості, а також прове­дення плебісцитів і референдумів серед населення різних держав і додержавних утворень (наприклад, плебісцит у Пуерто-Ріко 1967 р. про приєднання до США; плебісцит у Монголії 1945 р. про незалежність її від Китаю; плебіс­цит у Чандернагорі 1949 р. про вихід із Французького со­юзу і возз'єднання з Індією; плебісцит Джамму і Кашміру 1947 p.; плебісцит у Західному Іріані 1949 р. за збереження у складі Індонезії; плебісцит у Британському Того 1956 р. за об'єднання із Золотим Берегом; плебісцит у Гвінеї 1958 р. за відокремлення від французьких територій; пле­бісцит у Британському Камеруні за незалежність у межах Британської Співдружності Націй; плебісцит у Західному Самоа 1961 р. за незалежність і відокремлення від Нової Зеландії; плебісцит в Алжирі 1962 р. за незалежність від Франції; плебісцит в Уганді 1964 р. за возз'єднання Буйя-ги і Бугангази з Королівством Буньоро та ін.).

Необхідність дотримання вимог міжнародної закон­ності часто відстоюється народами, а не державами. По-перше, саме держави, а не народи порушують міжнародні договори та звичаї. При цьому, як засвідчує практика, держави в разі порушення своїх міжнародних зобов'язань часто порушують вимоги своєї внутрішньодержавної за­конності, намагаючись подолати опір народних мас. При­кладом тому можуть бути дії Німеччини, Італії та Японії під час розв'язання Другої світової війни, США — в'єт­намської війни, СРСР — війни в Афганістані та ін. По-друге, держави, укладаючи таємні міжнародні договори та угоди, не тільки порушують міжнародну законність, а й намагаються приховати це від своїх народів — головних гарантів дотримання міжнародної законності. По-третє,

Глава XVIII
_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок ____

держави, міждержавні організації разом із народами виз­начають зміст міжнародної законності. Де їхні інтереси і воля збігаються, там панує найміцніший режим закон­ності. Де вони суперечать інтересам народів, там лише інтереси народів відповідають міжнародній законності.

Під кутом зору міжнародної правотворчої процедури народи не є безпосередніми творцями норм міжнародного права. Вони в основному володіють суспільними (громад­ськими) формами та установами контролю за належною реалізацією міжнародно-правових норм. Але, впливаючи на правотворчу і правозастосовчу, політичну, економічну та іншу міжнародну діяльність своїх держав, вони безпосе­редньо впливають на рівень, стан міжнародної законності.

Уся нормотворча, правореалізуюча та контрольна ді­яльність держав і міжнародних установ у світлі вимог між­народної законності має будуватися на принципах і нор­мах демократії. Демократизм міжнародної законності ви­пливає з координаційної сутності міжнародного права. Демократія — стрижень, на якому перевіряється справ­жність міжнародної законності. Це та межа, вихід за яку означає відмову від законності й перехід на засади свавіл­ля, анархії та беззаконня.

Міжнародна законність — морально-етична категорія. В основі її покладені правила міжнародної моралі та мо­ральності. Вимоги міжнародної моралі та міжнародної за­конності в ряді випадків однакові. У разі коли, наприк­лад, міжнародні договори та звичаї суперечать принци­пам і нормам міжнародної моралі, вони, як правило, виз­наються такими, що порушують міжнародну законність.

Міжнародна законність є категорією моральності, бо основний компонент її вимог спрямований на посилення гуманістичних засад міжнародного права. Міжнародне пра­во не регулює відносин між фізичними особами. В тако­му разі опосередкованою ланкою між людиною та між­народним правом є держава або держави та міжурядові організації. Проте зміст значної більшості норм міжнарод­ного права спрямований на захист інтересів людини. Ан-тигуманні норми міжнародного права не відповідають між­народній законності.

Міжнародна законність є категорією моральності, бо її правила та принципи втілюють у собі досягнення світо­вої культури, загальнолюдські цінності, ідеї свободи лю-

1

Поняття і сутність міжнародної законності

дини. Моральність міжнародної законності проявляється в її гуманістичних цілях, морально-етичних тенденціях розвитку. Суворо керуючись етичними засадами, міжнарод­не співтовариство домоглося визнання недійсними тих міжнародних договорів та угод, які було укладено в ре­зультаті обману, підкупу, загрози застосування сили тощо.

Якщо міжнародне право формально вирішує питання про використання у відповідь на правопорушення таких примусових заходів, як економічна блокада, бойкот, ем­барго тощо, то міжнародна законність вимагає, щоб ці заходи застосовувалися у виняткових випадках і, як пра­вило, не відбивалися на соціально-економічному стано­вищі цивільного населення.

Міжнародне право функціонує, не спираючись на апа­рат насильства та примусу. Це відбувається завдяки тому, що його захищає міжнародна законність, яка визначає для нього соціальні цінності, орієнтири, критерії, що відпові­дають прагненням народів. Це дає змоіу уникнути поми­лок під час міжнародної правотворчої і правозастосовчої діяльності, привести норми міжнародного права у відпо­відність до міжнародних відносин. У результаті цього від­падає потреба створювати апарат насильства та примусу.

Як етична категорія міжнародна законність сприяє до­слідженню особливостей поведінки учасників міжнародно­го спілкування і створенню своєрідного морального кодек­су поведінки. Було б помилковим зводити його лише до питань дипломатичного протоколу і правил ввічливості, хоча ці норми й несуть відчутне міжнародно-правове на­вантаження. Моральний кодекс поведінки як засіб впливу міжнародної законності на розвиток міжнародного права, міжнародної моралі та моральності справив відчутний вплив на укладення Конвенції стосовно рабства 1926 р. зі змінами 1953 p., Конвенції стосовно примусової або обо­в'язкової праці 1930 p., Конвенції про скорочення робочо­го часу до сорока годин на тиждень 1935 p., Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 p., Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та експлуата­цією проституції третіми особами 1950 p., Конвенції про охорону материнства 1952 p., Конвенції про згоду на вступ до шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу 1962 p., Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 p., Конвенції про мінімальний вік для

 

Глава XVIII
___________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок __________________

прийому на роботу 1973 p., Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 p., Принципів ме­дичної етики 1982 p., Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів поводження і покарання 1984 р. та ін.

Та все ж основними вимогами міжнародної законності є юридичні: 1) загальність міжнародного права, тобто такий ступінь його розвитку, за якого міжнародні відносини, що вимагають юридичного опосередкування, регулюються міжнародним договором, звичаєм або іншими джерелами міжнародного права. Тут не може бути місця сваволі, суттє­вим прогалинам і недовершеності, які дають можливість для довільних дій; 2) верховенство Статуту ООН, тобто залежність від його положень усіх інших міжнародних угод; 3) рівність усіх перед міжнародно-правовими зобов'я­заннями, відсутність привілеїв у праві, стандартна поведін­ка для всіх; 4) наявність юридичних механізмів забезпечен­ня міжнародної законності; 5) гарантія якісної реалізації норм міжнародного права, ефективна та рішуча боротьба з міжнародними правопорушеннями, відповідальність кожного і всіх за вчинення міжнародного правопорушен­ня; 6) стабільність міжнародного правопорядку, ефективна робота всіх механізмів правового регулювання.