Античні міста - держави Північного Причорномор’я

У VІІ – V ст. до н. е., коли причорноморські степи займали скіфи та інші племена, вихідці з Греції заснували на узбережжі Чорного і Азовського морів свої поселення, що стали рабовласницькими містами-державами (полісами). Найвідоміші з них: Ольвія – в гирлі Дніпровсько-Бузького лиману, Херсонес – околиці сучасного Севастополя, Пантікапей – на місці сучасної Керчі, Феодосія – в Криму, Фанагорія – на Таманському півострові, Танаїс – у гирлі Дону, Керкінітіда – на місці сучасної Євпаторії.

За устроєм північно-причорноморські держави були різними: демократичні (Ольвія, Херсонес) чи аристократичні (Пантікапей до утворення Боспорського царства) республіки або ж монархії (Боспорське царство). Політична влада знаходилася в руках рабовласників – власників землі, ремісничих майстерень, купців, лихварів. Верховна влада належала народним зборам, виконавча – магістратам, що обиралися відкритим голосуванням. Управління містом здійснювала колегія архонтів (5 чоловік). Населення грецьких міст займалося землеробством, виноградарством, виноробством, рибальством і переробкою риби, ремеслами, вело жваву мінову торгівлю зі скіфами та Грецією. Вивозили рабів, хліб, худобу, рибу, шкіри, хутра, ліс; завозили вина, маслинову олію, посуд, тканини, ароматичні речовини, різні ремісничі вироби та предмети розкоші. Греки принесли з собою і найрозвиненішу культуру. Будинки мали по кількасот квадратних метрів житлової площі, прикрашалися розписами, фресками, мозаїкою. Був високий рівень освіти. Діти вчились читати, писати, рахувати, розуміли риторику, філософію, музику, займалися спортом. Високорозвиненими були мистецтво і наука. Кожне місто мало своїх поетів, музикантів, художників, артистів, учених.

Найбільшою рабовласницькою державою було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, яке виникло в V ст. до н. е. і включало територію Керченського і Таманського півостровів та пониззя Кубані. До його складу ввійшли великі міста-держави (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія) та кілька невеликих міст (Мірмекій, Тірітака, Кіммерій та ін.). Розквіт Боспорського царства припадає на ІV – ІІІ ст. до н. е., проте вже з ІІІ ст.до н. е. воно починає занепадати. Це було викликано внутрішніми суперечностями, зокрема повстаннями рабів. На початку І ст. до н. е. понтійський цар Мітрідат VІ Євпатор об’єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор’я, в тому числі і Боспорське царство, вів боротьбу проти Риму, але зазнав поразки. Після трагічної гибелі Мітрідата Боспор опинився під владою римлян, а згодом був захоплений готами. Завершального удару Боспорському царству завдали гуни.

Грецька колонізація Північного Причорномор’я тривала тисячу років. За цей час тут утворилася унікальна етнокультурна і економічна зона, в якій античний світ тісно співіснував із світом “варварським”. Це зумовило прискорення розпаду родоплемінних відносин у скіфів, сарматів. Античні держави-міста були першими державними утвореннями, що виникли на території України і значною мірою вплинули на процеси зародження, формування і розвитку майбутньої Української держави.

Тема 3. ПОЧАТКИ ПРАСЛОВ’ЯНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

1. Праслов’яни.

2. Анти і склавіни.

3. Початки давньоруської державності.

Праслов’яни

Походження і етногенез праслов’ян остаточно не з’ясовані. Лінгвісти довели, що праслов’янські мовні ознаки існували вже в ІІ тис. до н.е. З середини І тис. до н. е. старослов’янська мова виділилася з індоєвропейської. Початок формування праслов’ян припав на ХV - XI ст. до н.е. Це племена тишнецько-комарівської культури, що населяли Східну Польщу, Прикарпаття, Придністров’я, Південну Білорусію і Північну Україну. Вони сіяли пшеницю двох сортів, ячмінь та інші культури. Існував землеробський культ. Розводили худобу, коней і свиней. З часом східна гілка комарівської культури переросла в етнічну спільність племен білогрудівської культури (ХІ – ІХ ст. до н.е.), від яких і беруть корені східні слов’яни (анти). Вони займалися землеробством з застосуванням тяглової сили, скотарством, конярством. У білогрудівців склався землеробський культ. Вони ліпили з глини моделі зерен, хлібців і поклонялися їм. Досягнення цих племен успадкували племена чорноліської культури (Х – VIII ст. до н.е.). Під ударами кіммерійців ці племена відходять на північ і Лівобережну Україну (басейн р. Орелі, Самари, Ворскли). Після приходу скіфів більшість праслов’янських племен України потрапила під їх вплив. На останньому етапі існування Скіфії на території Польщі утворилося племінне об’єднання пшеворської культури (V ст. до н.е. – ІV ст. н.е.). Це германські племена лугіїв і слов’янські – венедів (жили між Віслою, північними схилами Карпат і Дніпром). Давні слов’яни були об’єднані в рамках двох культур - зарубінецької і пшеворської. Займалися землеробством, існувала перелогова система (поле засівається, поки не виснажиться, потім засівається нове, а старе відпочиває). Давні слов’яни займалися також тваринництвом; волами орали поле. Полювали на хутрового звіра, займались рибальством, бортництвом, збирали гриби і ягоди. Із ремесел виділяються залізообробне, а також ковальство, гончарство. Житла будували дерев’яні із заглибленням у землю. Поховальним обрядом була кремація.

Анти і склавіни

Племінне об’єднання венедів на І ст. н.е. починає розпадатися, і натомість утворюються племена склавінів і антів. Склавіни проживали в основному за межами України в межиріччі Дністра та Дунаю. До початку ІV ст. територія Подніпров’я, Подністров’я, Побужжя перебувала під владою слов’янських племен антів. Як свідчать археологічні та писемні джерела, анти розмовляли слов’янською мовою, жили невеликими поселеннями, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення. Суспільний і політичний лад антів вважається військовою демократією. Всі справи вони вирішували спільно, проте в моменти загальної небезпеки анти вибирали вождя – “REX”, який мав визнаний авторитет. Антських царів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Порогаста та інших згадують письмові джерела. Воєнна здобич, контрибуції сприяли накопиченню багатств у антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову політичну владу. Це прискорювало майнову та соціальну диференціацію антського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин. Просуваючись на Балкани, анти захоплювали десятки й сотні тисяч полонених, яких обертали на рабів, проте це не класичне рабство, а скоріше феодальна залежність полоненого від власника. Ця епоха збігається з кількома археокультурами, що виникли із зарубінецької культури. Насамперед це черняхівська (ІІ - V ст.) і київська (ІІІ - перша половина V ст.) культури, для яких характерним заняттям було землеробство. Ремесло відділяється від сільського господарства (відбувається другий поділ праці). Союз антських племен об’єднував як слов’янські, так і неслов’янські племена, але етнічну основу становили жителі лісостепу, нащадки зарубінців. Жили в напівземлянках або землянках з плетеними із хмизу стінами, обмазаними глиною. Поселення виникали через 2 - 4 км в зручних для землеробства місцях. При обробці землі частіше використовували плуг з череслами. Зерно мололи жорнами.

На півдні України в ІІ ст. утворилося Готське королівство. Анти і готи разом воювали з Римською імперією. В 375 р. на Готське королівство напали гуни, що об’єдналися з антами і знищили готів. Гуни тривалий час наводили жах на всю Західну Європу, і тільки після смерті царя Аттіли в 453 році царство гунів розпалось. Праукраїнське антське об’єднання ще певний час існувало, але у 602 р. було розгромлене військами аварів під проводом царя Апсиха. Після цього анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов’яни.