Поява запорізького козацтва.

Першим козацьким ватажком був князь з Волині Дмитро Вишневецький (Байда), який зібрав навколо себе в 50-ті роки ХVI ст. загін із кількасот козаків і воював з татарами. На острові Мала Хортиця він заснував першу Запорізьку Січ. Втрутившись у молдавські усобиці, він потрапив у полон і загинув мученицькою смертю в Константинополі. Проте ідея щодо проведення самостійної козацької політики, направленої на захист України, з використанням допомоги інших християнських держав стала центральною для Запоріжжя.

Кількісному зростанню козацтва сприяли і соціально – політичні зміни після унії 1569 р., коли, рятуючись від покріпачення і покатоличення, народні маси тікали на схід, куди ще не сягнула рука магнатів.

Місце для Січі вибиралося з урахуванням природних умов; зумовлювалося вигодами оборони і прив’язувалося до Дніпра - найпершого шляху для морських походів проти турків і татар. Одна із Січей була на о. Базавлук (Чортомлицька Січ). В ній жили кілька тисяч козаків у куренях. Січ мала в центрі церкву, а навколо неї – великий майдан. Суворі умови життя козаків, боротьба з постійною нестачею і голодом, відсутність польської адміністрації вплинули на формування у козаків демократичного ладу. Кожен, хто приходив на Січ, проходив тут велику школу військової майстерності. Тому всі козаки були вмілими воїнами і викликали загальне захоплення сучасників.

Уже наприкінці ХVІ ст. Запорізька Січ мала чітку військову організацію. Усе козацтво поділялося на полки по 500 чоловік з виборними полковниками на чолі. Полки складалися з сотень, якими командували сотники. Кілька полків утворювали курені, ними керували отамани. На чолі козацького війська стояв виборний гетьман (старший). Безпосередньо Січчю відав кошовий отаман. Канцелярію на Січі вів писар. Роль помічників гетьмана у військових справах виконували осавули. Обозний відав артилерією, суддя – судовими справами. Військовими клейнодами (знаками) були корогви (прапори) і бунчук - довге древко з мідною або позолоченою кулею, з якої звисав жмут волосся подібно до кінського хвоста. Ознакою влади гетьмана була булава.

Вищою владою в Січі вважалася військова рада (коло), в якій приймали участь усі козаки. У Січі існували дві ради, два кола: одне – велике (загальне, з участю всіх козаків) і друге – мале (з участю тільки старшини). Козацтво поділялося на заможних і бідних козаків, дуків і голоту. Заможні запорожці мали човни, запаси зброї, солі, гроші, захоплювали за Січчю землі, рибні і звірині промисли, де працювали бідні козаки і наймити.

3 часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; певна територія, на яку поширюється юрисдикція; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих даною державою. Ciчi були притаманні yci ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний імідж козацької державності.

Отже, це була своєрідна оригінальна форма державності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони i господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки. Запорізьку Січ цілком справедливо можна назвати « християнською козацькою республікою», адже Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні певні риси демократичної республіки. Тут не існувало феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада.

В той же час Січ, зміцнюючись, ставала дедалі надійнішою перепоною нападам татар і турків. З кожним роком у відповідь на набіги татар і турків козаки все частіше відправлялися в походи на їхні володіння, громили ворожі сили і визволяли невільників.

Таким чином, запорожці (низові козаки) стали головною силою, що захищала національно–релігійну самобутність українського народу від посягань Криму, Туреччини і Польщі. Запоріжжя проводило власну зовнішню і внутрішню політику і фактично по відношенню до Речі Посполитої було “державою в державі”. Союзу з запорізькими козаками шукали провідні держави Західної Європи.

Реєстрове козацтво

Втечі й покозачення селян позбавляли феодалів робочих рук і збільшували лави “неслухняного”, “свавільного” населення, готового в перший – ліпший момент виступити проти панів. Козацькі походи на Крим та інші підвладні туркам землі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Польський уряд, щоб уникнути цього, вирішив узяти невелику (заможнішу) частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити “свавілля” решти козаків, повернути їх у панське ярмо. У 1572 р. коронний гетьман (головнокомандувач польських військ) за наказом польського короля набрав на державну службу загін із 300 козаків. Вони вносилися у спеціальні списки (реєстри), звідси пішла їхня назва “реєстрові козаки”. Їм встановили платню із державної скарбниці, вони не підлягали юрисдикції місцевих властей, а були підпорядковані призначеному урядом з числа шляхтичів “старшому і судді”, що звітував лише коронному гетьману і королю.

Відомо, що в 1583 р. проведено новий набір козаків, на королівську службу було взято 600 людей, але чи це були ті самі козаки, що і в 1578 р., невідомо. Робилися набори і в 1588 та 1590 роках. В 1590 році взято на службу 1000 козаків. Отже, не було якоїсь одноразової «реформи» в такій формі, як передають козацькі літописи. Але ці окремі розпорядження і організація невеличкого відділу «реєстрових» козаків, зв’язана з іменем С. Баторія, мала своє значення. Як справедливо зазначає М. Василенко, Стефан Баторій, беручи козаків на королівську службу, «сприяв пробудженню в козаччині свідомості своєї відокремленості від інших станів у державі. Козаки вступали з державою в договір, як самостійна вільна верства. Користуючись імунітетом, козаки відчували своє привілейоване становище. Імунітет, певна річ, повинен був сприяти i їхній класовій свідомості».

І хоча утворення реєстровиків мало на меті розколоти козацтво та перетворити його в “служак” польської корони, все ж реєстр мав і позитивне значення: утворення на Україні збройних формувань; юридичне визнання прав та привілеїв козацтва; формування козацтва як соціальної верстви українського суспільства.