Подання бухгалтерських документів. Відповідно до Загального плану бухгалтерської справи річні бухгалтерські звітні документи складаються з балансового звіту

Відповідно до Загального плану бухгалтерської справи річні бухгалтерські звітні документи складаються з балансового звіту, звіту про прибутки та збитки і коментарів до цих звітів. Усі документи можна давати в повному та скороченому варіантах. Як правило, всі компанії зобов'язані використовувати повний варіант, коли не виникає умов, які дають їм змогу скористати­ся скороченою формою. Це можна зробити, якщо показники діяльності не перевищують два з трьох установлених обмежень:

1) загальний обсяг активів — 900 тис. євро;

2) чистий товарообіг — 1850 тис. євро;

3) середня чисельність працівників — 250 осіб.

Балансовий звіт складається за такими правилами: його подають у горизонтальному форматі в повному та скорочено­му варіантах, в останньому варіанті вказується менше подро­биць. Слід особливо зазначити, що балансовий звіт має чотири колонки, з яких перші три стосуються останнього фінансового року, що завершився, і показують валовий дохід, аморти­заційні відрахування та чистий дохід. Остання колонка при­значена для показників чистого доходу за попередній рік.

Балансовий звіт

Актив:

Основний капітал

Нематеріальні активи (включаючи витрати на підготовку

виробництва)

Матеріальні активи

Постійні інвестиції

Основний капітал у процесі будівництва

Оборотний капітал

Товарно-матеріальні запаси

Дебітори

Тимчасові інвестиції

Готівка в банку та касі

Нараховані надходження і витрати за попередньою оплатою

Усього активів.

Пасиви:

Акціонерний капітал і заборгованості

Акціонерний капітал

Резерви для переоцінки

Резерви

Прибуток після сплати податків

Резерви для виплати зобов'язань і платежів

Довгострокові заборгованості

Поточні зобов'язання

Відстрочені надходження і витрати

Усього пасивів.

Звіт про прибутки та збитки, як і балансовий звіт, має місти­ти, крім показників за звітний фінансовий рік, зведення за попередній період. Він також має горизонтальний формат для повного та скороченого варіантів. У ньому надходження і ви­трати класифікуються за характером операцій. Як у випадку з балансовим звітом, його повна та скорочена форми мають однакову структуру, але скорочена форма містить менший обсяг зведень, що подаються.

Результати роботи компанії поділяються на прибуток від основного виду діяльності, фінансові результати, прибутки та збитки від звичайних і надзвичайних операцій.

Коментарі до бухгалтерських звітів надають користувачам додаткову інформацію до тієї, яка увійшла в балансовий звіт і звіт про прибутки та збитки. Характерні риси звітних бух­галтерських документів Португалії:

—проведення податкових коригувань у річному звіті про прибутки та збитки (наприклад для прискореної амортизації);

—сумнівні борги;

—отримані субсидії та податкові пільги.

Коли провідна компанія контролює більше 50 % прав голо­су чи призначення більшості членів ради директорів, то вона зобов'язана подавати консолідовані бухгалтерські документи. Це має робити також група компаній, якщо вона перевищує два з трьох установлених обмежень:

1) загальний обсяг активів — 7,5 млн. евро;

2) чистий товарообіг — 15 млн. евро;

3) середня чисельність працівників — 250 осіб.

Однак зазначені обмеження не поширюються на ті групи, в яких хоча б одна з компаній зареєстрована на будь-якій фон­довій біржі в ЄС.

Необов'язково подавати консолідовані звіти й у таких ви­падках:

—■ якщо дочірня компанія не впливає на загальну ситуацію;

—коли для одержання інформації необхідно понести значні витрати;

—якщо дочірня компанія розташована в країні, де політи­ка уряду обмежує можливості головної компанії щодо контро­лю за нею;

—якщо дочірня компанія купується для швидкого пере­продажу;

—— якщо дочірня компанія займається діяльністю, що різко відрізняється від діяльності основної групи.

Консолідовані документи включають: балансовий звіт, звіт про прибутки та збитки і коментарі до цих звітів. Формат до­кументів, які подаються, ідентичний тим, що діють для окре­мих компаній, але за одним винятком — у них має бути відоб­ражено частку участі дочірніх компаній.

Крім цього рекомендується ввести звіт про джерела фінан­сування і використання фондів.

Консолідовані документи груп компаній і залежних від них компаній готуються постатейним методом.

Якщо у групі є асоційовані члени, їхня частка враховуєть­ся методом капіталів.

Відмінність між дочірньою й асоційованою компаніями полягає в тому, що в першій інвестор має визначений вплив на прийняті рішення, а у другій — правом деякого контролю володіє вся група.

Якщо у групи є частка в багатогруповій компанії, то тій, якою одночасно керують дві та більше компаній, варто засто­совувати метод пропорційної консолідації. Відповідно до ньо­го в показники групи включається частина активів і пасивів багатогрупової компанії, що відповідає частці групи. Гудвіл від консолідації має списуватися, як правило, максимум за 5 років. Однак цей період може бути продовжений, коли очі­кується, що передбачуваний термін дії гудвіла буде більшим.

Гудвіл може з'явитися в активах компанії тільки в тому випадку, коли вона купує іншу компанію і платить більше, ніж становить балансова вартість (активи мінус борги) ком­панії, яка продається. Отже, гудвіл може з'явитися лише в результаті угоди.

Гудвіл амортизується, як правило, за 5 років, якщо тільки не буде обґрунтована необхідність продовження цього термі­ну. У цьому випадку максимальний період продовжується до 20 років, але про це треба вказувати в коментарях до щоріч­них звітних документів.

Як і в інших країнах Західної Європи (Великобританія, Франція, Іспанія, Данія, Ірландія), амортизація гудвіла в Португалії не оподатковується.

Угоди в іноземній валюті перераховуються за поточним об­мінним курсом на час їх здійснення. Наприкінці фінансового року грошові статті перераховуються за курсом на останній день року.

Якщо активи в іноземній валюті принесли прибутки чи збитки, вони безпосередньо відображаються у звіті про при­бутки та збитки. Однак при одержанні різниці від перераху­вання пасивів в іноземній валюті через звіт про прибутки та збитки проводяться тільки збитки і реалізовані надходження. Нереалізовані надходження відображаються в пасиві балансо­вого звіту доти, доки не буде твердої впевненості в тому, що їхнє надходження неминуче відбудеться; у цьому випадку їх можна відносити на прибуток. Різниця від перерахування позик, призначених для фінансування створення основних фондів, може розглядатись як частина їхньої собівартості.

Податкове законодавство дає змогу робити переоцінку основ­них фондів. Для цього можна користуватися пропорціями пере­оцінки, які засновані на індексі споживчих цін.

Ці переоцінки не обов'язкові для компанії і робляться за умови, що міністерство фінансів внесе корективи в поточне законодавство. За податковими нормами компанії можуть віднімати з оподатковуваної бази до 60 % додаткової аморти­зації з переоцінених основних фондів. Однак у щорічних бух­галтерських звітних документах необхідно відображати амор­тизаційні відрахування в повному обсязі, незважаючи на те, що якась частина з них податком не обкладається.

Основою оцінки основного капіталу є вартість придбання чи собівартість виробництва, до яких додаються витрати на транспортування, страхування, організацію робіт і митні збо­ри. У собівартість матеріальних активів можна включати фінансові витрати на обслуговування позик, призначених для фінансування робіт з основними фондами на період їхнього проведення. Такі операції дозволено здійснювати тільки для основного капіталу і заборонено для оборотного.

Матеріальні активи повинні систематично амортизуватися протягом корисного терміну їх служби чи користування ними.

Витрати на дослідження та розробки можуть капіталізува­тися, коли є достатньо підстав вважати, що компанія отримає в майбутньому з проведених досліджень відчутну користь. У цьому випадку інформація про це повинна надаватися в коментарях до звітних документів, а витрати - максимально швидко списуватися. При цьому максимальний термін спи­сання не має перевищувати 5 років. Якщо є мотивовані докази необхідності продовження періоду, інформація про це має бути надана в коментарях до звітних документів.

Для оцінки матеріально-технічних запасів застосовується найнижчий показник зі значень їх собівартості чи ринкової вартості. Остання визначається як вартість відновлення сиро­вини і чистої вартості їх виробництва.

В оцінку матеріально-технічних запасів включаються не тільки безпосередні витрати на їх виробництво, а й частина постійних виробничих платежів, окрім загальноуправлінських і фінансових витрат.

До методів оцінки матеріально-технічних запасів належать методи середньої зваженої, "останнім надійшов — першим використаний", "першим надійшов — першим використаний", метод стандартного запасу та інші.

Компанії, що займаються роздрібною торгівлею, можуть оці­нювати свої запаси за ціною їх продажу за мінусом валового прибутку.

Для сировини можна використовувати метод базового запа­су, тобто визначеної його кількості за встановленою ціною. Цей метод може застосовуватися за таких умов:

—якщо сировина не призначена для діяльності компанії загалом;

—якщо її обсяг, вартість і склад суттєво не змінюються;

—якщо оборот використання сировини дуже високий.

У незавершених контрактах, коли можна обчислити при­бутки, отримані у процесі їх поточної реалізації, використо­вується метод процентного виконання. Його застосування не обов'язкове, і прибутки можуть бути розраховані після завер­шення контракту.

До фінансової оренди відносять угоди, що надають оренда­рю право купити згодом орендовану ним річ, при цьому її вартість зараховується до його активів і пасивів. При виплаті орендних платежів витрати на них розподіляються між ви-

платами за зобов'язаннями та фінансовими витратами, які відоб­ражаються у звіті про прибутки і збитки як витрати. Активи, що були капіталізовані, підлягають амортизації, термін якої залежить від періоду їхнього корисного терміну служби чи протягом терміну, визначеного в умовах орендної угоди.

Для короткотермінових оренд платежі обчислюються як витрати в період їх здійснення.

 

Особливості оподаткування

У Португалії податкове законодавство дуже впливає на бух­галтерські питання. Це особливо виявляється в проблемах, пов'язаних зі старінням запасів готових виробів, переоцінка­ми й амортизаційними відрахуваннями основних фондів, ре­зервами для амортизації активів, конфіденційними витрата­ми, дотаціями на культуру, зростанням чи втратою вартості капітального майна і непередбачених податкових витрат. Деякі з них доцільно розглянути.

1. Резерви на старіння запасів готових виробів. Вони ви­значаються детальніше в податкових правилах, ніж у Загаль­ному плані бухгалтерської справи.

2. Переоцінка основних фондів. Тільки 60 % додаткових амортизаційних відрахувань не оподатковуються. Однак у щорічних бухгалтерських звітних документах необхідно відоб­ражати амортизаційні відрахування в повному обсязі, незва­жаючи на те, що якась частина з них не оподатковується.

3. Амортизація основних фондів. Дозволеними методами є прямолінійний і зменшення вартості. Прискорена амортиза­ція дозволяється, якщо основні фонди використовуються що­дня в двох і більше змінах. Основний капітал із вартістю мен­ше 100 євро може списуватися безпосередньо як витрати після його придбання.

4. Резерви для амортизації інвестицій. Вони не оподаткову­ються, що спричиняє протиріччя між підходом істинного та неупередженого подання і податковими правилами.

5. Амортизація гудвіла. У цьому випадку податок не стя­гується.

6. Резерв на неплатоспроможність. Близько 25 % боргів,
термін виплати яких настав від 6 місяців до 1 року, але не
здійснився, не оподатковуються. Якщо затримка платежу дося­
гає 2 років, ця умова поширюється на 100 % боргу компанії. Однак
є випадки, коли податкові пільги в подібних випадках не діють:

—якщо боржник є компанією, підконтрольною урядові;

—якщо компанія володіє не менше 10 % акцій боржника і навпаки.

Коли боржник стає банкрутом, усі невиплачені ним борги компанії вважаються податковими збитками.

7. Конфіденційні витрати. Вони не відображаються, але вимагають 10 % додаткового оподатковування, навіть коли компанія зазнає збитків.

8. Дотації на культуру. Вони становлять 0,2 % чистого до­ходу за фінансовий рік, якщо тільки їхнім одержувачем не є держава чи державний інститут; у цьому випадку обмежень немає і всі вони не оподатковуються.

Для того, щоб обчислити, скільки треба заплатити за пен­сійними схемами, застосовуються прийоми страхової справи. У таких перерахуваннях від оподатковування можна вивести до 15 % заробітної плати. Перерахування ці враховуються як витрати у звіті про прибутки та збитки і як заборгованість у пасиві балансового звіту.

Система бухгалтерського обліку та звітності в Португалії традиційно перебуває під значним впливом Франції. Це вияв­ляється у діючих нормах і ролі, яку відіграє в країні податко­ве законодавство. Однак у добровільному прийнятті принци­пу пріоритету сутності над формою простежується вплив бух­галтерської системи Великобританії.