У США немає єдиної чіткої системи класифікації витрат виробництва. У промисловості їх класифікація залежить від інформації, яка потрібна менеджеру. Є чимало випадків, коли всередині однієї фірми застосовують різні види групувань затрат для обчислення собівартості продукції.
Виробничі витрати, на підставі вивчених матеріалів американських промислових фірм, поділяються (групуються) за кількома принципами:
1. Економічним змістом — на основні та накладні. До ос-повних витрат включають тільки основні матеріали і заробітну плату виробничо-промислового персоналу, що затрачені для безпосереднього випуску готової продукції, а всі інші витрати відносять до накладних.
2. Залежно від способу віднесення — на прямі та непрямі. Під прямими розуміють витрати, які безпосередньо можна віднести на виробництво виробів: прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату робітників. Непрямі — це витрати, розподілені через певні співвідношення (заробітна плата управлінського персоналу, непрямі матеріальні витрати тощо).
3. Залежно від зміни обсягу випущеної продукції або продажу — на змінні і постійні. Змінними є витрати, які змінюються зі зміною обсягу випуску продукції або продажу (вартість прямих матеріалів, сума прямої заробітної плати і т. ін.). До постійних витрат, які не змінюються зі збільшенням або зменшенням обсягу виготовленої продукції чи продажу, відносять заробітну плату адміністраторів фірми, страхування майна, амортизацію основних засобів тощо.
Визначають три типи постійних витрат: довготермінові, робочі та запрограмовані. До довготермінових відносять витрати, що передбачені на тривалий час (наприклад, амортизація будівель і споруд). До робочих — витрати, необхідні для поточної діяльності заводів і компаній (страхування, податки, заробітна плата контролерів). Запрограмовані витрати безпосередньо не пов'язані з виробничою й іншими видами діяльності підприємства (витрати на дослідження, рекламу тощо), а управління ними здійснює вище керівництво компанії.
Окремі категорії виробничих витрат можуть бути напівпостійними або напівзмінними. Напівзмінні витрати змінюються в тому ж напрямку, що й обсяг, однак вони прямо не поєднані з обсягом, причому можуть залишатися постійними протягом порівняно нетривалого часу. Наприклад, у зв'язку з неритмічною роботою виробництва такі затрати, як плата за простій, понаднормові роботи, зростають швидше, ніж обсяги випуску продукції.
Дослідження свідчать, що сума постійних витрат залишається незмінною незалежно від кількості виготовленої продукції (наданих послуг), тоді як сума змінних витрат коливається залежно від кількості випущеної продукції чи наданих послуг.
4. Залежно від методу списання — на витрати певного періоду і витрати на вироби. Витрати певного періоду мають нефабричну природу та списуються на певний період як неминучі. їх величина не залежить від кількості випущеної продукції. Вони включають ринкові, торгові, розподільчі, дослідницькі й адміністративні витрати. Витрати на вироби безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. їх обсяг змінюється прямо пропорційно до кількості відпущених виробів. До витрат на вироби відносять основні матеріали, пряму заробітну плату.
За термінами виникнення — на фактичні минулі витрати і кошторисні майбутні витрати. Фактичні витрати ф ірми, пов'язані з виробництвом і реалізацією товарів і послуг, в грошах за певний період часу відносять до минулих витрат. Вони групуються на відновні та невідновні. Відновні минулі витрати — це грошові витрати на товари чи послуги, які відновлюються за рахунок майбутніх доходів від реалізації (вартість нереалізованої грошової продукції і т. ін.). Невідновні витрати — це ті, які не можуть бути відновлені при отриманні майбутнього прибутку (вартість незастрахованих товарів, що знищені внаслідок стихійного лиха, форс-мажорних обставин тощо).
Кошторисні витрати — це витрати, що пов'язані з майбутньою діяльністю фірми і проводяться за певний період; вони розраховуються на рік, півріччя, квартал, місяць.
6. З позицій управлінської функції — на виробничі витрати, витрати, пов'язані з реалізацією продукції, та адміністративні витрати.
Виробничі витрати — це витрати на виробництво товарів.
Витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відносять до позавиробничих витрат. Вони поділяються на:
а) витрати, пов'язані з географічним розташуванням, тобто витрати на збут (навантаження, розвантаження, переміщення, реклама, заробітна плата торгових працівників і т. ін.);
б) витрати на пошукові роботи (розробки) та дослідження;
в) витрати, пов'язані з випуском цінних паперів.
Адміністративні витрати — це витрати на утримання керівних кадрів і канцелярських працівників, організацію виробництва й управління.
7. За місцями їх виникнення — на центри витрат або зони відповідальності. Так, класифікація здійснюється для ефективного контролю за діяльністю виробничих підрозділів. Центри витрат виробництва можуть бути організовані за двома ознаками, що залежать від виду і технології виробництва:
а) функційною — при об'єднанні в цеху або на виробничій дільниці однотипних верстатів чи операцій (ковальський, ливарний цехи);
б) технологічною — при конвеєрному виробництві або поточній лінії, коли різне обладнання, що виконує спеціалізовані операції, об'єднується в єдиний технологічний процес (наприклад, цех зі збору виробів).
8. За ознаками доцільності — на виробничі витрати доцільні (релевантні) та недоцільні (нерелввантні). Доцільні — це витрати або послуги, пов'язані з прийняттям рішень. Недоцільні — це витрати або послуги, що не залежать від прийнятих рішень; вони зберігаються навіть тоді, коли продукція не випускається (платня адміністраторів, амортизація тощо).
Основними завданнями обліку та калькулювання витрат виробництва є визначення собівартості одиниці продукції і контроль за трудовими, матеріальними та іншими затратами.
