Облік фінансових результатів

Періодичний чистий прибуток визначається шляхом бухгал­терської процедури, в якій слід дотримуватися таких принципів:

— витрати приводяться у відповідність до прибутків;

— витрати розподіляються між послідовними періодами на основі накопичення;

— прибутки визнаються такими, коли є підтвердження опе­раціям з реалізації продукції і прибуток ресурсів вважається визнаним;

— оцінку активів і визначення прибутку проводять на ос­нові первісної вартості;

— розрізняються капітальні та прибуткові витрати.

Незважаючи на те, що бухгалтерські регулятивні акти, якими керуються підприємства у Китаї, розроблялися з ура­хуванням законів про прибутковий податок (тому обліковий прибуток переважно узгоджується з прибутком, що оподатко­вується), вони дещо відрізняються від законів про прибутковий податок. Тимчасові відмінності виникають тому, що час, витрачений на бухгалтерське визнання деяких прибутків і витрат, не відповідає вимогам закону про податки. Типовий приклад цього — знецінювання. Впровадження прискореного нарахування зносу також є тимчасовою відмінністю.

Постійні відмінності виникають тоді, коли різниця між обліковим прибутком і прибутком, що підлягає оподаткуван­ню, не вкладається в межі податкового закону. Підприємство може призначити до загальних адміністративних і неопера­тивних витрат такі заходи, як штрафи, штрафи за простро­чення сплати податків, дотації на суспільний добробут і підви­щення рівня життя, витрати на конфісковану власність, ви­трати на розваги та суспільну діяльність, що перевищують 3 % прибутку з продажу за податковий рік. Ці статті не відніма­ються згідно з податковим законом. Для цілей оподаткування необхідно скоригувати величину рахунку чистого прибутку відповідно до прибутку, який оподатковується.

Закон вимагає правильного розподілу чистого прибутку, що залишається після сплати податків, перш ніж прибуток буде розподілений між власниками. Певна частина чистого прибут­ку має забезпечити асигнування для трьох категорій: резерв для виплати премій і грошових допомог працівникам; при­власнені збережені прибутки на розширення підприємства; привласнені збережені прибутки на непередбачені витрати. Підприємство не зобов'язане визначати конкретну величину чи частку для активів кожної з категорій. Резерв на сплату премій і грошових допомог персоналу є резервом пасиву — ресурсом, утриманим із періодичних прибутків зі спеціальною метою поліпшення добробуту персоналу та передбачення його преміювання, тобто заохочування тих, хто робить порівняно значніший внесок у виробництво. Цей фонд може використо­вуватися виключно для грошового забезпечення колективної допомоги персоналові, на медичне обслуговування та фінансо­ву допомогу. У випадку ліквідації залишок із цього рахунку не розподіляється між власниками, а є пасивом, що так чи інакше має бути сплачений персоналові.

Привласнені збережені прибутки на розширення підприєм­ства є частиною внеску власника, яка складається з ресурсів, що діють за межами підприємства вільної економічної зони для розширення виробництва і бізнесу. Гроші можуть бути використані на придбання нових активів основного капіталу, для зміцнення існуючого становища і розширення операцій, на випуск пробних партій нової продукції та науково-дослідні роботи.

Збережені прибутки на непередбачені витрати також є час­тиною внеску власника і частиною прибутку, призначеною для оптимізації наступних витрат і страхування від непередбаче­них витрат. Обсяг збережень визначається комітетом дирек­торів, який є верховним колективним органом управління. За потреби ці збереження можна використовувати на розширен­ня виробництва або перевести на рахунок внесеного капіталу. Коли процес привласнення, описаний вище, завершується і зобов'язання виконуються так, як це передбачено статутами акціонерних компаній, залишок прибутку може бути розподілений у пропорціях, що відповідають частці їх внеску до капіталу. Рішення про розподіл прибутку приймається комітетом директорів. Проте прибутки не можуть бути розподілені доти, доки втрати минулих років не виведені зі збережених непередбачених прибутків і витрат.

Бухгалтерська звітність

У Китаї практикується складання трьох форм бухгалтерсь­кого звіту — бухгалтерського балансу, звіту про прибутки та збитки і звіту про зміни у фінансовому становищі. З метою доповнення основних звітів та оприлюднення детальнішої фінансової й іншої оперативної інформації від підприємств ви­магається також комплект додаткових звітів. У табл. 9.1 на­ведено перелік усіх звітів, які мають бути зібрані. Комплект щорічних бухгалтерських звітів повинен супроводжуватися "Роз'ясненням фінансового становища", де зазначаються по­зитивні надбання та недоліки поточного року, а також заходи, які слід здійснити в очікувані поліпшення у році наступному.

Копії річних, квартальних і бухгалтерських звітів мають бути подані партнерові з інвестування, адміністративному органові, який є куратором підприємства, фінансовому орга­нові на тому ж рівні, що й адміністративний і місцевий подат­ковий орган. Одна копія річного звіту подається також урядо­вому органові, у компетенції якого перебуває санкціонування організації підприємства. Підприємства, які за визначенням міністерства фінансів країни мають важливе значення, повинні ще подавати одну копію у це міністерство.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте організаційні основи побудови обліку в Китаї.

2. Як ведеться облік сумнівних боргів?

3. Як здійснюється облік основного капіталу?

4. Які особливості організації обліку нематеріальних ак­тивів у Китаї?

5. Як ведеться облік і витрачання іноземної валюти?

6. Як ведеться облік фінансових результатів у Китаї?

7. Охарактеризуйте бухгалтерську звітність у Китаї.