Фінансова політика держави: сутність, завдання та основні напрямки її здійснення.

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика держави – це комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.

Зміст фінансової політики включає такі ланки:

1. Вироблення науково обґрунтованих концепцій (системи поглядів) розвитку фінансів.

2. Визначення основних напрямків використання фінансів як на перспективу, так і на поточні потреби.

3. Здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставлених цілей.

Головна метафінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізацію тієї чи іншої державної програми економічного чи соціального розвитку.

Проявляється фінансова політика у:

- фінансовому законодавстві;

- системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);

- перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

- структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

- фінансову політику держави (макрорівень);

- фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

- фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, які виконує політика виділяють:

- фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, та передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави.

- фінансова тактика – фінансова політика, яка спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

Фінансова політика також поділяється на:

- Безперспективна – не містить в собі основних концепцій розвитку фінансів, тобто орієнтована на задоволення поточних потреб.

- Нереалістична – обмежена тільки виробленням напрямків, концепцій без підкріплення їх фінансами і конкретними практичними діями.

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Реалізація фінансової політики відбувається через фінансове право, фінансову систему та фінансовий механізм.

Фінансове право – сукупність юридичних норм, що регламентують фінансові відносини на етапах мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів.

Фінансова система - організована сукупність взаємопов’язаних фінансових інститутів, фінансових інструментів, фінансового ринку, які функціонують у визначеному правовому полі і забезпечують реалізацію всіх фінансових функцій, необхідних для діяльності держави та ринкової економіки.

Фінансовий механізм – сукупність правових, економіко-організаційних, фінансових методів, засобів, інструментів та важелів регулювання з метою формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення розвитку держави, суб’єктів господарювання, домогосподарств.

В сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні держава повинна проводити фінансову політику, спрямовану на:

- формування та ефективне використання бюджету розвитку, формування «точок зростання» інформаційної економіки;

- удосконалення форм, методів взаємовідносин національної економіки із державним бюджетом;

- реформування податкової системи в контексті встановлення більш жорстких методів і форм податкового контролю, оптимізації податкового навантаження;

- створення ефективної системи соціального захисту населення;

- стабільність курсу національної валюти;

- підвищення ефективності регулювання діяльності банківських установ через облікову ставку НБУ, зменшення відсоткових ставок на кредитні ресурси, встановлення більш жорстких нормативів регулювання адекватності банківського капіталу, встановлення оптимальної межі іноземного капіталу у банківському секторі України тощо;

- розвиток діяльності структурних складових фінансового ринку.

- легалізацію тіньових капіталів, зменшення питомої ваги «тіньового сектора» економіки;

- демонополізацію і створення конкурентного економічного середовища;

- забезпечення вигідного для розвитку національної економіки структури експорту та імпорту;

- створення умов для раціонального використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров’ю людини.

Напрями фінансової політики:

1. Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

2. Мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій.

3. Вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, цю загрожують здоров'ю людини.

Основні складові фінансової політики держави такі:

1. Бюджетна політика – діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави (включно з податками і податковими пільгами, санкціями, бюджетними стимулами у вигляді дотацій та субвенцій), визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і подат­кових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формую­чи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення частки податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ста­вок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, те­риторій, груп населення сприяє зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритет­них галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

3. Грошово-кредитна політика — комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики. Грошово-кредитна політика забезпечує економіку повноцінною та стабільною національною валютою, регулює грошовий обіг відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання за низького рівня інфляції і безробіття та сприяє залученню кредитних інституцій до фінансування інвестиційних проектів.

4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних пла­тежів або певний митний режим. Митна політика може реалізовуватися у фор­мі протекціонізму (політики, спрямованої на захист та стимулювання розвитку вітчизняної економіки) і вільної торгівлі (політики, спрямованої на скасуван­ня обмежень).

5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її пла­тоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за ра­хунок запозичених коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу.

6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. У випадку актив­ної інвестиційної політики держава широко застосовує усі можливі прямі ме­тоди регулювання, і доволі часто сама стає безпосереднім інвестором. За реалі­зації пасивної інвестиційної політики максимальна свобода і самостійність суб'єктів господарювання під час формування власної інвестиційної політики лімітується державою через податкову, амортизаційну, грошово-кредитну політики, систему пільг та санкцій.

Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає певні напрями державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.

Фінансова політика сама по собі не може бути поганою чи хорошою, вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства.

 

 

4. Сутність, методи, принципи та основні аспекти здійснення фінансового планування.

 

Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань.

Завдання фінансового планування:

- втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;

- забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;

- виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

- обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;

- контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

1. наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найопти-мальнішого з них;

2. комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

3. безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;

4. стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

5. оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Етапи і методи фінансового планування

	Етапи	Методи
1.	Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період	Економічний аналіз, розрахунково-аналітичний
2.	Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, економіко-математичні методи
3.	Збалансування доходів і видатків фінансового плану	Балансовий

Методи:

1. Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

2. Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.

3. Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

4. Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

5. Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.