Не допускається об’єднання в одне ціле кілька цитат, узятих з різних місць того самого або різних джерел. Кожна цитата має оформлятися окремо.
Усі цитати обов’язково супроводжуються покликанням на джерело (це дозволяє в разі потреби перевірити правильність цитування, підвищує відповідальність за цитований текст).
Цитувати треба в міру. Надмірне цитування, наведення надто великих уривків чужих текстів свідчить про невміння дослідника аргументувати свої твердження, неспроможність аналізувати те чи те явище.
Порядковий номер і сторінка цитованого джерела подається у квадратних дужках одразу після цитати. Спочатку арабськими цифрами зазначають порядковий номер джерела, під яким воно внесено в „Список використаних джерел”, а потім через кому – номер сторінки (чи сторінок), на яких міститься саме та інформація, на яку робиться посилання, „... текст цитати...” [20, с. 48-49]. Коли ж дається посилання на багатотомне видання, то обов’язково вказують і том, наприклад: [12, т.3, с. 234]. Якщо в роботі тільки згадується якесь видання (джерело інформації), то посилання на нього не передбачає вказівку конкретних сторінок, наприклад, „ ... у працях [4-8]...”, „ ... як зазначається в роботі [15]”. При покликанні на розділи, підрозділи, додатки курсової (бакалаврської, дипломної, магістерської) роботи зазначають їх номери, наприклад, “… у розділі 1 …”, “… дивись 2.1 …”, “… за 3.2.2. …”, “… відповідно до 2.1.1. …”, “… у додатку А …”. Крім того, досить поширеним є такий спосіб оформлення посилання, коли в квадратних дужках зазначається прізвище автора та рік видання праці, а після двокрапки зазначається сторінка (сторінки), на якій міститься той матеріал, що цитується, наприклад, [Загнітко 1996: 212].
Оформлення прикладів-ілюстрацій
Кожна ілюстрація, наведена в курсовій (бакалаврській, дипломній, магістерській) роботі, як уже зазначалося вище, повинна точно паспорти-зуватися. Якщо ілюстративний матеріал добирається з одного джерела (художній твір, лексикографічне видання тощо), то найзручніше його оформ-ляти в такий спосіб: при першому наведенні прикладу для аналізу в круглих дужках зазначити сторінку й подати зноску, наприклад: “ І сонцеокий день крізь дим далечини блакитним леготом і пестить, і голубить ”(с. 61)[3].
Можна оформляти ілюстративний матеріал і в інший спосіб: як тільки починають аналізувати те чи інше мовне явище, при першому наведенні прикладу заносять до списку використаних джерел те джерело, з якого добирався фактичний матеріал, і біля прикладів у квадратних дужках зазначають порядковий номер джерела відповідно до його позиції в списку, а через кому – сторінку, звідки взято приклад, наприклад: [12, с. 235].
Уживання досліджуваного явища в прикладах-ілюстраціях набирають іншим шрифтом (курсивом), тлумачення значень слів, словосполучень, речень беруть у лапки. Обов’язковим є покликання на джерело тлумачення.
Увесь ілюстративний матеріал не може бути використаний при аналізі, щоб уникнути перевантаження ним описової частини, слід подавати не більше п’яти найбільш виразних і яскравих прикладів, а загальну кількість позначати цифрою або винести в додатки.
ЗАХИСТ РОБОТИ
Повністю підготовлена до захисту робота подається науковому керівнику. Він ще раз її перечитує і пише відгук. Робота обов’язково рецензується зовнішньою рецензією, виконаною, як правило, викладачем іншої кафедри або вишу. Рецензію студент одержує за кілька днів до захисту й готує відповіді на зауваження рецензента.
На захист випускник коротко реферує основний зміст свого дослідження, його висновки, оформляє цю інформацію у виступ і доповідає державній екзаменаційній комісії.
Успіх захисту значною мірою залежить від того, як студент підготується до виступу, наскільки переконливо пояснить головні положення дослідження, доведе актуальність порушуваної проблеми і новизну одержаних результатів, аргументовано відповість на поставлені запитання членів державної екзаменаційної комісії.
При оцінюванні студентських наукових робіт обов’язково враховується рівень захисту.
