Різноманітність хімічних посередників алергії та відсутність надійних безпосередніх антагоністів до багатьох з них змушують використовувати для лікування алергічних захворювань препарати - функціональні антагоністи медіаторів алергії. Показання до вибору того чи іншого засобу визначаються характером алергічної реакції. В комплексному лікуванні, як правило, одночасно призначають функціональні антагоністи медіаторів алергії, антигістамінні засоби і засоби базисної терапії, які гальмують вивільнення медіаторів алергії.
При спастичних реакціях шлунково-кишкового тракту (алергічні ентерити, коліти та ін.) препаратами вибору є М-холіноблокатори (атропін) і спазмолітики міотропної дії (но-шпа та ін.), при діареї призначають імодіум, десмол. Паралельно з ними призначають антигістамінні засоби.
Для лікування бронхіальної астми використовують бронходилататори: b-адреноміметики (ізадрин, салбутамол та ін.), М-хо-ліноблокатори (атровент, травентол, метацин та ін.), спазмолітики міотропної дії (еуфілін, теобромін, теофілін та ін.), препарати, які зменшують вивільнення медіаторів алергії (кромолін-натрій, задитен, глюкокортикоїди).
При шкірних проявах алергії препаратами вибору є антигістамінні засоби. При тяжких генералізованих процесах - глюкокортикоїди. Крім того, як засоби місцевої терапії застосовують протизапальні препарати стероїдної і нестероїдної структур. У випадках приєднання бактеріальної або грибкової інфекцій одночасно використовують антибіотики та протигрибкові препарати.
При алергічному риніті місцево у вигляді крапель або мазей використовують a-адреноміметики (нафтизин, галазолін), антигістамінні засоби (димедрол, супрастин та ін.). Виражений профілактичний ефект дають кетотифен, кромолін-натрій. У наш час для лікування алергічних риніту, ларингіту та інших захворювань верхніх дихальних шляхів використовують препарати, що містять антигістамінний засіб (кларитин) і псевдоефедрин. Одним з таких препаратів є клариназе. Призначають його після їди двічі на день. Псевдоефедрин є непрямим адреноміметиком. Він спричиняє спазм судин у результаті стимулювання a-адренорецепторів гладеньких м`язів. Це супроводжується зменшенням набрякання слизової оболонки носоглотки, євстахієвих труб, верхніх і нижніх дихальних шляхів. Усувається також кропивниця, яка часто супроводжує алергічний риніт. Також зменшуються свербіння, чхання, нежить. Псевдоефедрин практично не впливає на частоту та силу серцевих скорочень і артеріальний тиск, не стимулює центральну нервову систему, усуває слабку седативну дію кларитину. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту (85%), виводиться із сечею у незміненому вигляді.
З усіх алергічних реакцій негайного типу найбільш грізною і небезпечною є анафілактичний шок. Деякі особливості перебігу анафілактичного шоку до цього часу є не з`ясованими, а лікування - симптоматичним. Терапія анафілактичного шоку спрямована на термінову ліквідацію серцево-судинного колапсу, розладів дихання, дефіциту об`єму циркулюючої крові, судом. Засобом невідкладної допомоги вважається адреналін (по 0,3-0,5 мл 0,1% розчину під шкіру або внутрішньом`язово з інтервалом 5-15 хвилин під контролем артеріального тиску, але не більше 2 мл). Адреналін є функціональним антагоністом багатьох хімічних посередників анафілаксії, які діють на гладенькі м`язи. Необхідно негайно провести інфузію ізотонічного розчину глюкози або хлориду натрію з дофаміном або норадреналіном. Потім вводять хлорид кальцію, антигістамінний препарат (димедрол) і велику дозу глюкокортикоїду (до 100 мг преднізолону). За показаннями вводять сибазон, строфантин і дають кисень. Потрібно стежити за діурезом. За необхідності вводять фуросемід. Смертність при анафілактичному шоці коливається в межах від 10 до 60%. У 12-15% хворих шок рецидивує через збереження в організмі антигену, тому необхідно ретельно спостерігати за хворим протягом кількох діб і бути готовим до проведення інтенсивної терапії.
