Фізіологія: В організмі у динамічній рівновазі є дві системи: одна з них сприяє зсіданню крові, а інша - запобігає. Система зсідання крові складається із тромбоцитів і пластичних факторів, які містяться в них, а також із плазмових білків, що синтезуються в печінці (протромбіну, проконвертину, фібриногену та ін.). Система, яка попереджає зсідання крові, представлена протеолітичним ферментом фібринолізином (плазміном), його попередником профібринолізином (плазміногеном), білками плазми крові (антитромбін ІІІ та ін.), що гальмують процес утворення фібрину; а також речовинами, які продукуються або фіксуються на ендотелії судин (простациклін, гепарин та ін.).
При порушенні рівноваги між цими двома системами можуть розвинутися або підвищена кровоточивість, або посилене тромбоутворення. Іноді спостерігається поєднання обох явищ: синдром дисемінованого внутрішньосудинного зсідання (синдром ДВС). Усі названі стани потребують корекції шляхом призначення лікарських препаратів.
Засоби, які впливають на тромбоутворення, поділяють на такі групи.
І. Препарати, які застосовують для профілактики і лікування тромбозу.
1. Засоби, що зменшують зсідання крові (антикоагулянти):
а) антикоагулянти прямої дії;
б) антикоагулянти непрямої дії.
2. Засоби, які активують фібриноліз (фібринолітики, тромболітики).
3. Засоби, що зменшують агрегацію тромбоцитів (антиагреганти).
ІІ. Препарати, які сприяють припиненню кровотеч (гемостатики).
1. Засоби, які підвищують зсідання крові (прокоагулянти).
2. Засоби, що пригнічують фібриноліз (антифібринолітики).
3. Засоби, які сприяють агрегації (адгезії) тромбоцитів.
Засоби, які зменшують зсідання крові (антикоагулянти)
Гемокоагуляція – це упоряджена система ферментативних реакцій, у якій беруть участь численні фактори зсідання. Кінцевим результатом цих реакцій є утворення із тромбопластину тромбіну, під дією якого у місці пошкодження судини фібриноген перетворюється у нерозчинні нитки фібрину. На цих нитках фіксуються форменні елементи крові й утворюється тромб.
Залежно від механізму та умов дії розрізняють дві групи антикоагулянтів:
- антикоагулянти прямої дії (засоби, які інактивують той чи інший фактор зсідання безпосередньо у крові): гепарин, фраксипарин, еноксапарин, лепірудин, гірудин, натрію цитрат;
- антикоагулянти непрямої дії (засоби, які пригнічують у печінці синтез факторів зсідання крові - протромбіну та ін.): неодикумарин, синкумар, варфарин, фенілін.
Антикоагулянти прямої дії
Гепарин - природний антикоагулянт, який синтезується тучними клітинами організму (у сполучній тканині) і базофільними лейкоцитами. Особливо велика кількість гепарину міститься у печінці та легенях. Одержують гепарин із легенів і печінки великої рогатої худоби і свиней.
Механізм дії: Негативно заряджені ділянки гепарину взаємодіють з позитивно зарядженими аміногрупами молекули антитромбіну ІІІ, активуючи його. Активований антитромбін ІІІ взаємодіє з активними центрами серинових протеаз (ІІа, ІХа, Ха, ХІа, ХІІа, ХІІІа фактори), пригнічує їх активність, порушує перехід протромбіну у тромбін й інактивує тромбін (ІІа).
Фармакологічні ефекти:
1. Протиалергічний. Гепарин порушує кооперацію Т- і В-лімфоцитів, утворення імуноглобулінів, зв`язує гістамін і активує гістаміназу.
2. Гепарин підвищує легеневу вентиляцію, коронарний кровотік, пригнічує систему комплементу і надмірний синтез альдостерону, активує ліпопротеїнліпазу, зменшуючи рівень холестерину і b-ліпопротеїдів крові.
Вводять гепарин внутрішньовенно, внутрішньом`язово, підшкірно, інгаляційно, ендолюмбально і за допомогою електрофорезу. При введенні у вену антикоагулювальний ефект розвивається відразу і триває 4-6 годин. При внутрішньом`язовому введенні ефект розвивається через 15-30 хвилин і триває 6-8 годин. При введенні підшкірно антикоагулянтна дія починається через 40-60 хвилин і продовжується до 12 годин. Максимальний ефект при інгаляційному введенні розвивається через 18-20 годин, триває до 2 тижнів.
Відміняють гепарин, поступово зменшуючи дозу. Це попереджує реакцію “віддачі” у вигляді гіперкоагуляції після відміни препарату.
Показання до застосування гепарину:
- тромбоз коронарних судин при інфаркті міокарда;
- тромбоемболія легеневих і мозкових судин;
- тромбофлебіти;
- профілактика тромбоемболій під час операцій та у післяопераційному періоді у хворих з емболіями в анамнезі;
- великі за обсягом ортопедичні операції та операції на серці й судинах;
- попередження зсідання крові в апаратах штучного кровообігу;
- тромбофлебіти поверхневих вен нижніх кінцівок (частіше у вигляді мазі);
- захворювання з підвищеним ризиком тромбоутворення (миготлива аритмія, ендоартеріїти, гострі нефрити);
- лікування ревматизму і бронхіальної астми.
