Загальна макроскопічна будова м'язу.

Тема 3. Міологія

ЛЕКЦІЯ №3

План лекції:

1. Загальна характеристика м’язової системи людини.

2. Будова скелетного м’яза як органа. Сухожилки, апоневрози. Поняття про допоміжний апарат м’язів: фасція, синовіальна піхва, синовіальна сумка, сесамоподібні кістки.

3. Класифікація м’язів. М’язи-синергісти та м’язи-антагоністи.

4. Початок і прикріплення м’язів: їх функціональна характеристика. Загальні поняття про біомеханіку м’язів.

5. Загальна характеристика скелетних м’язів ділянок тіла людини.

Кістки і їх з’єднання як пасивні органи опорно-рухового апарату знаходяться в тісному анатомічному і функціональному зв’язку з м’язами – активними органами опорно-рухового апарату.

В організмі м’язи здійснюють функцію зовнішнього і внутрішнього руху. Вони побудовані з м’язової тканини, елементи якої здатні до скорочення, змінюючи при цьому свою довжину. Слід відзначити, що м’язи діють з певною силою на ті утворення, до яких вони прикріплюються, в першу чергу на кістки (як важелі руху), а також на фасції, шкіру і деякі внутрішні органи.

Існує два основні види м’язів: посмуговані та гладкі. Підвидом посмугованої муcкулатури є мускулатура серця. Відрізняються вони один від одного за будовою і фізіологічними властивостями. Морфологічні та фізіологічні особливості м’язів серця будуть розглянуті при вивченні будови серця.

Гладка м’язова тканина (textus muscularis nonstriatus) – більш давнє утворення, що знаходиться на нижчому ступені розвитку, вона розповсюджена переважно у тварин з менш високою організацією (більшість безхребетних). У хребетних вона зустрічається, як правило, в стінках внутрішніх органів, кровоносних і лімфатичних судин. Гладкі м’язові волокна – одноклітинні утворення порівняно незначної величини. В середньому, їх довжина біля 50 мкм, товщина – приблизно 6 мкм. Тільки у деяких випадках, наприклад, в матці вагітної жінки, гладенькі м’язові волокна гіпертрофуються і подовжуються, досягаючи довжини 500 мкм. Гладкі м’язові волокна у внутрішніх органах і стінці кровоносних і лімфатичних судин, переплітаючись одне з одним, утворюють сітки, а з’єднуючись, пласти гладкої м’язової тканини, так звані симпласти. Відносно сповільнені, досить часто маючи ритмічний характер скорочення гладенькі м’язи стінок порожнистих органів – шлунка, кишечника, проток травних залоз, сечового міхура та ін. – забезпечують переміщення вмісту цих порожнистих органів. Прикладом є маятникоподібні та перистальтичні рухи мускулатури кишечника. Тривалі тонічні скорочення гладких м’язів особливо різко виражені у сфінктерах порожнистих органів, тонічні їх скорочення перешкоджають виходу вмісту органа. Цим пояснюється накопичення жовчі у жовчному міхурі та сечі в сечовому міхурі.

В стані постійного тонічного скорочення знаходяться також гладкі м’язи стінок кровоносних судин, особливо артерій і артеріол. Тонус м’язового шару стінок артерій регулює величину їх просвіту і тим самим рівень кров’яного тиску в судинах і ступінь кровопостачання органів. Тонус і рухова функція гладеньких м’язів регулюється імпульсами, які поступають по вегетативним нервам, і гуморальними шляхами впливу.

Посмуговані м’язові волокна, або довільні, скелетні, скорочення яких залежить від нашої волі (за нашим бажанням ми можемо їх припиняти або посилювати на відміну від гладеньких м’язів, що працюють поза нашою свідомістю) розвиваються там, де рухи здійснюються швидко і енергійно, тобто в межах так званої соми. Завдяки функції посмугованих м’язів відбувається переміщення тіла у просторі, різноманітна робота верхніх кінцівок, розширення і звуження грудної клітки при акті дихання, екскурсії хребтового стовпа і голови, жування, ковтання, тобто всі рухи, які відбуваються між окремими частинами скелета. Крім того, від посмугованих м’язів залежать міміка обличчя, рухи ока, мова, а також ковтання і сечовиділення. Отже, з посмугованих волокон в людському організмі побудовані м’язи голови і шиї, тулуба, кінцівок, діафрагма, м’язи язика, піднебіння, глотки і верхньої частини стравоходу, гортані та промежини.

Таким чином, внаслідок скорочення посмугованих м’язів під впливом імпульсів ЦНС можливо:

1. Переміщення організму в просторі;
2. Переміщення частин тіла відносно одна одної;
3. Підтримання пози.

Крім того, одним з результатів м’язового скорочення є продукція тепла.

В організмі людини є біля 600 скелетних м’язів. Якщо скласти всі м’язи організму разом, то вони могли б розвинути напругу в 20-30 тон.

У дорослого чоловіка маса м’язової тканини становить приблизно 40% від маси тіла, у жінок дещо менше, у новонароджених – 20%, у старих людей – до 30%. М’язи вкривають скелет так, що лише деякі його частини в небагатьох місцях розміщуються безпосередньо під шкірою. Тому, особливості зовнішніх форм організму людини залежать в значній мірі від розміщення м’язів (атлетична гімнастика).

М’яз – це орган, побудований з пучків посмугованих м’язових волокон, що зв’язані між собою пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви. Кожний м’яз має відповідну величину, форму, знаходиться в топографічних відношеннях з оточуючими його частинами та здійснює ту чи іншу роботу. Враховуючи те, що ряд м’язів має веретеноподібну форму, попередні анатоми відзначили, що м’яз подібний з тілом миші, звідси і виникла назва органа (musculus – мишонок) і його головних частин: середня потовщена частина – тіло або черевце (venter), початковий відділ – голівка (caput) і протилежний кінець – хвіст (cauda).

Загальна макроскопічна будова м'язу.

1. кістка; 2. перимізій; 3. кровоносна судина;

4. м'язове волокно; 5. фасціальний футляр;

6. епімізій; 7. ендомізій; 8. сухожилок

Посмугований м’яз включає в себе м’язову і сухожилкову частини. Специфічними тканинними елементами скелетних м’язів є посмуговані м’язові волокна. Довжина волокон в різних м’язах неоднакова і може коливатися від кількох міліметрів до 10-15 см (наприклад, кравецький м’яз, m. sartorius).) Товщина волокон змінюється з віком і в різних м’язах також неоднакова, але, як правило, не перевищує 0,1 мм.

Кожне м’язове волокно характеризується трьома фізіологічними властивостями:

1. Збудливістю, тобто здатністю відповідати на дію подразника генерацією потенціалу дії;
2. Здатністю проводити хвилю збудження вздовж усього волокна;
3. Здатністю до скорочення або зміни напруги при збудженні.

Таким чином, головною властивістю м’язових волокон, яка визначає рухову функцію м’язу, є здатність м’язового волокна під впливом нервових імпульсів, які надходять від рухових ядер спинного і головного мозку, змінювати свій еластичний стан і скорочуватися – укорочуватися приблизно на половину (до 57%) від першопочаткової довжини.

Сухожилок – це щільний волокнистий сполучнотканинний тяж, за допомогою якого починається чи кріпиться м’яз до скелету. Сухожилки різноманітні за формою. У більшості м’язів кінцівок вони являють собою подовжені циліндричні тяжі. На тулубі у ряду м’язів утворюються пластинчасті сухожилкові розтягнення, які називаються апоневрозами. Перехід м’язової частини в сухожилкову має безперервний характер.

Сухожилкові волокна мають дещо волокнистий хід: утворюючи пучки, вони переплітаються ніби дроти в тросі, а при розтягненні можуть подовжуватися на 4% від своєї першопочаткової довжини. Внаслідок чого скорочення м’язу не зразу передається на кістку – спочатку відбувається розтягнення та розправлення пучків сухожилку. Завдяки цьому м’яз має незначний “холостий хід”.

Сухожилки характеризуються високим опором. Так, наприклад, п’ятковий (ахілов) сухожилок не розривається при навантаженні до 400 кг. Сухожилок чотириголового м’язу стегна витримує навантаження до 600 кг. При перенавантаженні цей м’яз відламує горбистість великогомілкової кістки, а самий сухожилок не розривається.

Незважаючи на те, що поперечник м’язу інколи в десятки разів перевищує поперечник сухожилка, тяга самого м’яза не може розірвати власний сухожилок, для цього необхідна допоміжна зовнішня сила.

Опір самого м’язу значно нижче, ніж опір сухожилка. Якщо один кінець м’язу закріпити, а інший навантажувати, то розрив відбувається у черевці м’язу.

Складовими частинами м’язу є судини. М’язи отримують кровопостачання з близько розміщених артеріальних стовбурів. Артерії вступають у м’язи у відповідних місцях – судинних воротах.

Усі м’язи мають рухові, чутливі і симпатичні нерви, які регулюють не тільки здатність до скорочення, але й обмінні процеси, трофіку м’язової тканини. М’яз, відокремлений від нервів, перероджується і гине. Одне рухове волокно, яке йде від моторної клітини спинного мозку, іннервує до сотні м’язових волокон. Сукупність цих волокон розглядається як функціональна одиниця м’язу і називається міоном.

Кожне нервове волокно, вступаючи до м’язу, іннервує, як правило, не одне, а декілька м’язових волокон. У м’язах, що відрізняються динамічністю та тонкою диференціацією функції, міони складаються з порівняно незначної кількості м’язових волокон. У м’язах, що виконують статичну функцію утримання, в м’язах позиційної функції одне нервове волокно іннервує більше м’язових волокон. Один з м’язів, що приводить в рух очне яблуко – бічний прямий м’яз, – побудований так, що в ньому на одне волокно припадає 19 м’язових волокон. У триголовому м’язі литки одне нервове волокно іннервує 227 м’язових волокон. Кількість нервових волокон, які забезпечують рухову іннервацію м’язів залежить від інтенсивності і диференціації функції м’язів.

Крім рухових, в середині м’язу між волокнами знаходяться чутливі нервові закінчення. При скороченні м’язових волокон ці закінчення стискаються. Цей тиск перетворюється у чутливий нервовий імпульс, що йде в ЦНС.

Чутливі нервові імпульси постійно несуть інформацію до ЦНС про стан м’язу. Центральні нервові апарати не могли б керувати рухами, якщо би в кожний момент не були інформовані про те, в якому стані знаходяться робочі органи руху.

Таким чином, м’яз як орган має складну будову. До складу м’язу входить не тільки посмугована м’язова тканина, але й сполучна, яка утворює строму м’яза; сухожилок, кровоносні судини. М’язи підпорядковані нервовій системі через рухові та чутливі нерви.

Форма м’язів різноманітна. В анатомії розрізняють такі м’язи:

- веретеноподібні (mm. fusiformes);

- колові (mm. orbiculares);

- трикутні (mm. triangulares);

- квадратні (mm. quadrati);

- зубчасті (mm. serrati);

- прямі (mm. recti);

- хрестоподібні (mm. cruciati), тощо.

Найпростішу форму мають веретеноподібні м’язи. У них пучки м’язових волокон розміщуються поряд один з одним. Для м’язу такої форми характерно те, що його черевце біля початку і в місці прикріплення переходить у тонкий сухожилок. Там, де сухожилок короткий, знаходиться голівка м’язу. У веретеноподібного м’язу може бути не одна, а 2-4 голівки (дво-, три- чотириголові м’язи). Напрям тяги м’язу при скороченні визначається лінією, яка з’єднує центр початку м’язу на одній кістці з центром прикріплення на другій.

М’язи з косим розміщенням волокон називають перими (mm. pennati). Розрізняють однопері м’язи (mm. unipenati), у яких сухожилок розміщується з одного краю і до цього сухожилка під кутом підходять м’язові волокна; та двопері (mm. bipennati) з центрально розміщеним сухожилком, м’язи підходять до сухожилка з обох боків. Прикладом одноперого м’язу є довгий м’яз-згинач великого пальця (m. flexor pollicis longus), до двоперих м’язів відноситься прямий м’яз стегна (m. rectus femoris).

Пері м’язи містять більше волокон, ніж м’язи з паралельними пучками, у яких волокна коротші. При скороченні змінюється кут, під яким волокна підходять до сухожилка, самий сухожилок переміщується на меншу відстань, проте м’яз розвиває більшу силу. При скороченні м’язу з паралельними пучками – м’яз потовщується, а перий – ні. Багатопері (mm. multipennati) або веєроподібні м’язи володіють складною системою пучків, які йдуть у різних напрямках; таку будову має скроневий м’яз (m. temporalis), дельтоподібний (m. deltoideus) і деякі інші м’язи.

За розмірами м’язи бувають:

- довгі;

- короткі;

- широкі.

У широких м’язів м’язові пучки розміщені поряд один з одним. Вони формують стінки порожнини тіла, наприклад, черевної. Плоскі широкі м’язи, наприклад, зовнішній косий м’яз живота (m. obliquus externus abdominis), нерідко починаються зубцями. Деякі з них тому і називаються зубчастими (m. serratus anterior). Широкі плоскі м’язи закінчуються широкими плоскими сухожилками, які називаються апоневрозами (aponeurosis).

Враховуючи те, що в організмі людини дуже багато м’язів, їх назва часто відповідає функції м’язу, напряму м’язових волокон, формі. Більшість м’язів людини парні.

За топографічним принципом м’язи поділяють на наступні групи:

- м’язи тулуба (спини, грудей, живота),

- кінцівок (поясу і вільної частини),

- голови та шиї.

Допоміжний апарат м’язів.

До допоміжного апарату скелетних м’язів відносять: фасції, слизові та синовіальні сумки, фіброзні та синовіальні піхви сухожилків, м’язові блоки, сухожилкові дуги, сесамоподібні кістки.

Фасції (fascia – бинт, пов’язка) – являють собою оболонки, побудовані з пухкої або щільної волокнистої сполучної тканини, які покривають м’язи, утворюють піхви судин і нервів та оточують різні органи. Прийнято ділити фасцію на поверхневу (fascia superficialis) і глибоку або власну (fascia profunda (propria)).

Які ж функції виконують фасції?

- вони ізолюють групи м’язів, забезпечуючи їм умови для незалежних скорочень;

- виконують важливу опорну функцію. Для багатьох м’язів фасції місця початку і прикріплення. Разом з клітковиною вони утворюють так званий м’який остов тіла. У відповідних місцях під впливом бічного тиску сухожилків м’язів фасції потовщуються, утворюючи підтримуючі зв’язки, під якими проходять сухожилки. Під впливом комбінованої дії сил тиску і розтягнення відбувається ущільнення фасції і утворюються апоневрози – долонний і підошовний.

Одним із фундаторів анатомії фасцій був вітчизняний вчений, хірург М.І. Пирогов. Його книга “Хирургическая анатомия сосудистых стволов и фасций”, яка вийшла у 1837 році, розкрила значення фасцій для хірургів. З анатомією фасцій пов’язані закономірності розповсюдження ряду запальних процесів. В одних випадках фасції ізолюють вогнище запалення, зашкоджуючи розповсюдженню запалення на суміжні групи м’язів, в інших випадках, навпаки, міжфасціальні простори – це можливі шляхи розповсюдження запального процесу.

Сумки, які сполучаються з порожниною близько розташованих суглобів, вистелені синовіальною оболонкою, містять синовію і називаються синовіальними сумками (bursae synoviales). Піхви сухожилків (vaginae tendinei) бувають волокнистими та синовіальними. Волокнисті піхви сухожилків (vaginae fibrosae tendinum) являють собою канали, обмежені потовщеною фасцією, в яких проходять сухожилки. Вони добре виражені на кисті та стопі. Синовіальні піхви (vaginae synoviales tendinis) мають складнішу будову. Вони представляють муфти з подвійними стінками, які одягнуті на сухожилки. Між зовнішньою і внутрішньою оболонками піхви знаходиться порожнина, яка містить синовію. Внутрішня оболонка зрощена з сухожилком. Із зовнішньою оболонкою вона з’єднана складкою, яка називається брижею сухожилка або мезотендієм (mesotendineum).

Синовіальні піхви – це захисні пристосування для сухожилків м’язів в місцях їх тісного прилягання до кістки; вони зменшують тертя; зменшують ризик пошкоджень частини сухожилків на межі їх з кісткою. Проте, синовіальні піхви дуже легко можуть бути втягнуті у запальні процеси. У цих випадках порушується кровопостачання сухожилків і може наступити їх некроз, внаслідок чого втрачається рухомість пальців. Найбільш небезпечно ураження синовіальних піхв І та V пальців кисті, тому що ці піхви тягнуться від кінцевих фаланг до променево-зап’ясткового суглоба і запалення розповсюджується по ним на всю кисть і далі на передпліччя.

За функцією м’язи поділяють на:

· згиначі (mm. flexores);

· розгиначі (mm. extensores);

· привідні (mm. adductores);

· відвідні (mm. abductores);

· обертачі (mm. rotatores, mm. pronatores, mm. supinatores);

· стискачі або сфінктери (mm. sphincteres);

· підіймачі (mm. levatores);

· опускачі (mm. depressores);

· випрямлячі (mm. erectores);

· напрягачі (mm. tensores);

· суглобові (mm. articulares);

· шкірні (mm. cutanei), тощо.

Як правило, м’язи розвиваються так, що кожна ось руху суглоба обслуговується, по меншій мірі двома м’язами протилежної функції, або м’язами – антагоністами. Наприклад, згинання в ліктьовому суглобі здійснюють двоголовий (m. biceps brachii) і плечовий (m. brachialis), а розгинання – триголовий м’яз плеча (m. triceps brachii). Ці м’язи є антагоністами: одні згинають, інші – розгинають верхню кінцівку в ліктьовому суглобі. Хоча такі м’язи і виконують протилежну функцію, вони як при згинанні, так і при розгинанні діють одночасно. При цьому один м’яз виконує посилюючу, інший уступаючу роботу, тому рух здійснюється плавно і точно. Це легко перевірити. Перед вами стоїть стакан з водою, Ви охоплюєте стакан кистю, потім згинаєте руку у ліктьовому суглобі, піднімаєте до рівня рота і підносите стакан до рота. Всі ці рухи відбуваються плавно і точно, тому що одночасно, здійснюється посилююча функція (m.biceps brachii) і уступаюча робота (m. triceps brachii), який поступово змінює свою напругу.

В процесі координації функції згиначів і розгиначів, згинання і розгинання здійснюється погоджено.

Якщо при порушенні функції рухового аналізатору – кори великих півкуль – координована робота м’язів – антагоністів порушується, рухи втрачають плавність та точність. Хворий, який страждає порушенням м’язової координації, хватає стакан, судомним рухом підносить його до рота, але ударяючи себе по зубах, або проносить стакан мимо рота, або п’є, розплескуючи воду.

М’язи, які виконують одну й ту саму функцію, однаково діють на ось руху суглоба, називаються синергістами. Якщо двоголовий (m. biceps brachii) і триголовий (m. triceps brachii) антагоністи, то двоголовий (m. biceps brachii) і дзьобо-плечовий м’язи (m. coracobrachialis) за дією на плечовий суглоб є синергістами. М’язи - синергісти можуть мати різний напрям м’язових тяг, але при їх сумісній дії рух відбувається по рівнодіючій цих тяг.

Більшість навіть самих простих рухів здійснюється комбінованими скороченнями декількох або навіть багатьох м’язів. Необхідно розрізняти м’язи, які обов’язково беруть участь у даному русі та м’язи, які мають допоміжне, факультативне значення. Дія факультативних м’язів відображає індивідуальні особливості рухів даної людини у даний момент її життя, при відповідному стані її вищої нервової діяльності. Усі люди ходять, але кожний по-своєму. Мало того, кожна людина йде по-різному при різних умовах (наприклад, студент після іспиту).

М'язи голови та шиї

М'язи голови

Підпотиличні м'язи.

* Передній прямий м'яз голови - починається від поперечного відростка атланта і прикріплюється до основної частини потиличної кістки.

Функція: нахиляє голову вперед.

* Бічний прямий м'яз голови – починається від поперечного відростка атланта і прикріплюється до бічної частини потиличної кістки.

Функція: нахиляє голову в свій бік.

* Великий та малий прямі м'язи голови – починаються відповідно від остистого відростка ІІ шийного хребця та заднього горбка І шийного хребця і прикріплюються до нижньої каркової лінії.

Функція: при односторонньому скороченні повертають голову в свій бік, а при двосторонньому – тягнуть її назад.

* Верхній та нижній косі м'язи голови – починаються від поперечного відростка І шийного хребця і остистого відростка ІІ шийного хребця і прикріплюються: верхній – до нижньої каркової лінії, а нижній – до поперечного відростка І шийного хребця.

Функція: така ж як у попередніх.

* Довгий м'яз голови – починається від остистих відростків ІІІ-ІV хребців і прикріплюється до основної частини потиличної кістки.

Функція: нахиляє голову вперед.

Мімічні м'язи.

Починаються від кісток і фіксуються до шкіри або слизової оболонки і не мають фасцій. Деякі м'язи починаються в шкірі і закінчуються в ній. При скороченні вони змінюють положення та глибину складок шкіри і надають обличчю того чи іншого виразу. Концентруються навколо природних отворів обличчя (ротового, носового, очних і вушних).

* Надчерепний м'яз – складається з двох м'язів: потилично-лобового і висково-тім'яного.

Функція: зміщує шкіру склепіння черепа, піднімає брови і розширює щілину ока.

* М'яз гордіїв – починається від кісток носа, прикріплюється до шкіри біля кореня носа.

Функція: утворює поперечні складки біля кореня носа.

* Коловий м'яз ока – розміщується навколо входу в очну ямку, під шкірою верхньої та нижньої повік, а також біля слізного мішка. Має повікову, очноямкову та слізну частину.

Функція: змикає повіки, розширює слізний мішок, тягне брови вниз.

* М'яз – зморщувач брови – зводить брови ("м'яз сердитий").

* Коловий м'яз рота – залягає у вигляді циркулярних м'язових пучків під шкірою губ і навколо них.

Функція: закриває рот, витягує губи в трубочку ("м'яз поцілунку").

* М'яз - опускач кута рота.

Функція: тягне кут рота вниз.

* М'яз – підіймач кута рота – м'яз доброго (веселого) настрою ("маска комедії").

* Щічний м'яз – утворює бічну стінку ротової порожнини, зростаючись з її слизистою.

Функція: при скороченні притискає щоку до зубів, бере участь в акті смоктання. Над ним розташована жирова клітковина (краще розвинута у дітей і жінок).

До мімічних м'язів належать також інші, наприклад великий і малий виличні, м'яз "сміху", підборідний тощо.

Жувальні м'язи

Жувальні м'язи представлені чотирма парами м'язів. Спільним для них є те, що вони починаються на кістках черепа, а прикріплюються на різних ділянках нижньої щелепи і діють на скронево - нижньощелепний суглоб.

* Жувальний м'яз - починається від виличної дуги і прикріплюється до зовнішньої поверхні кута нижньої щелепи.

Функція: піднімає нижню щелепу.

* Скроневий м'яз - починається від усієї скроневої ямки і прикріплюється до вінцевого відростка нижньої щелепи.

Функція: піднімає нижню щелепу, задні її волокна тягнуть щелепу назад (акт жування).

* Латеральний крилоподібний м'яз - лежить у підскроневій ямці. Починається від крилоподібного відростка клиноподібної кістки і прикріплюється до суглобового відростка нижньої щелепи.

Функція: при двосторонньому скороченні нижня щелепа висувається вперед, при односторонньому – щелепа рухається в протилежний бік.

* Медіальний крилоподібний м'яз – починається від ямки крилоподібного відростка і прикріплюється до однойменної шорсткої горбистості на внутрішній поверхні кута нижньої щелепи.

Функція: разом із власне жувальним м'язом утворює фізіологічну м'язову петлю, що дає можливість міцного притискання нижньої щелепи до верхньої.

М'язи шиї

Поверхневі м'язи шиї

* Підшкірний м'яз шиї (m. platysma) – розміщується під шкірою і має вигляд тонкої широкої пластинки. Починається від грудної фасції на рівні І-ІІ ребра і прикріплюється до краю нижньої щелепи та до жувальної фасції.

Функція: натягує шкіру шиї та відтягує кут рота донизу.

* Груднино – ключично - сосковий м'яз – починається від грудинного кінця ключиці та ручки грудини і прикріплюється до соскоподібного відростка вискової кістки.

Функція: при односторонньому скороченні нахиляє голову в свій бік, а при двосторонньому – нахиляє голову назад.

Надпід'язикові м'язи

Надпід'язикові м'язи - м'язи, що опускають нижню щелепу та піднімають під'язикову кістку, а разом з нею і гортань.

* Двочеревцевий м'яз - переднє черевце починається від двочеревцевої ямки нижньої щелепи, йде назад і вниз і переходить у сухожилля, що прикріплюється до під'язикової кістки; заднє черевце – прикріплюється до соскоподібної вирізки скроневої кістки.

Функція: при фіксованій під'язиковій кістці тягне нижню щелепу донизу, а при фіксованій нижній щелепі тягне під'язикову кістку і гортань догори.

* Шилопід'язиковий м'яз – починається від шилоподібного відростка скроневої кістки, прикріплюється до тіла та великого рога під'язикової кістки.

Функція: тягне під'язикову кістку назад, догори та зовні.

* Щелепно-під'язиковий м'яз – починається від щелепно-під'язикової лінії нижньої щелепи. Волокна м'яза по середній лінії переплітаються з волокнами однойменного м'яза і утворюють сухожилковий шов. Задні пучки м'яза прикріплюються до тіла під'язикової кістки.

Функція: при фіксованій нижній щелепі тягне під'язикову кістку догори та вперед, а при фіксованій під'язиковій кістці – опускає нижню щелепу.

Підіпід'язикові м'язи

Підіпід'язикові м'язи - лежать перед гортанню та щитоподібною залозою і при скороченні відтягують під'язикову кістку і гортань униз.

* Груднино – під'язиковий м'яз – ручка груднини, капсула і хрящ груднино – ключичного суглоба, грудного кінця ключиці та прикріпленої до тіла під'язикової кістки.

Функція: тягне під'язикову кістку вниз.

* Лопатково – під'язиковий м'яз – від верхнього краю лопатки і прикріплюється до тіла під'язикової кістки.

Функція: тягне під'язикову кістку донизу та назовні.

* Груднино – щитоподібний м'яз – від заднього краю яремної вирізки груднини і задньої поверхні хряща І ребра і прикріплюються до задньої поверхні щитоподібного хряща.

Функція: тягне щитоподібний хрящ і гортань донизу.

* Щитопід'язиковий м'яз – від щитоподібного хряща до тіла і великого рога під'язикової кістки.

Функція: наближує під'язикову кістку до гортані, а при фіксованій під'язиковій кістці – піднімає гортань.

Глибокі м'язи шиї

Безпосередньо прилягають до хребтового стовпа

Бічна група.

* Передній драбинчастий м'яз – починається від поперечних відростків ІІІ-ІV шийних хребців і прикріплюються до горбка переднього драбинчатого м'яза на І ребрі.

Функція: при фіксованому хребті піднімає І ребра, при фіксованій грудній клітці, при односторонньому скороченні нахиляє шийний відділ хребтів стовпа у свій бік, а при двобічному скороченні – уперед.

* Середній драбинчастий м'яз – починається від поперечних відростків шести верхніх шийних хребців і прикріплюється до верхньої поверхні І ребра.

Функція: така сама як у переднього драбинчастого м'яза.

* Задній драбинчастий м'яз – починається від поперечних відростків V-VІ шийних хребців і прикріплюються до зовнішньої поверхні ІІ ребра.

Функція: виконує ту саму функцію, що і передній драбинчастий м'яз і піднімає ІІ ребро.

Присердня група.

* Довгий м'яз шиї:

- перша частина – від тіл трьох нижніх шийних та трьох верхніх грудних хребців і прикріплюються до передньої поверхні тіл ІІ-ІІІ шийних хребців.

- друга частина – від поперечних відростків ІІІ-ІV шийних хребців і прикріплюються до тіла ІІ шийного хребця.

- третя частина – від тіл трьох верхніх грудних хребців і прикріплюються до поперечних відростків трьох нижніх шийних хребців.

Функція: нахиляє шийний відділ хребтового стовпа вперед та у свій бік.

Фасції шиї (fasciа сеrvicalis).

Три листки – поверхневий, передтрахеальний, передхребетний.

Поверхнева пластинка розташована під плятизмою і утворює піхву для трапецієподібного та груднино-ключично-сосцевидного м'яза.

Передтрахеальна пластинка натягнута між лопатково-під'язиковими м'язами і утворює піхву для під'язикових м'язів.

Передхребетна пластинка покриває передхребетні та драбинчасті м'язи, утворюючи для них піхви.

Між фасціями та органами шиї є простори, заповнені жировою тканиною.

Ділянки шиї

1. Передня – має вигляд трикутника, обмеженого основою нижньої щелепи, знизу – яремною вирізкою грудини, з боків – передніми краями груднино-ключично-соскоподібних м'язів.

2. Груднино-ключично-соскова – відповідає зовнішній поверхні однойменного м'яза.

3. Латеральна – трикутник, обмежений заднім краєм груднино-ключично-соскоподібного м'яза, ключицею та латеральним краєм трапецеподібного м'яза.

4. Задня - вгорі обмежена верхніми карковими лініями, внизу – поперечною лінією, що проходить через остистий відросток VІІ шийного хребця, з боків – латеральними краями трапецієподібних м'язів.

Трикутники шиї

У передній ділянці:

* Сонний трикутник – обмежений ззаду переднім краєм груднино-ключично-соскового м'яза, вгорі – заднім черевцем двочеревцевого м'яза, внизу – верхнім черевцем лопатково-під'язикового м'яза.

* Лопатково-трахеальний трикутник – розташований між переднім краєм лопатково-під'язикового м'яза і передньою серединною лінією.

* Нижньощелепний трикутник – обмежений двома черевцями двочеревцевого м'яза і тілом нижньої щелепи. В ділянці цього трикутника лежить однойменна слинна залоза. В ньому також виділяють ще один трикутник – язиковий, який обмежений заднім краєм щелепно-під'язикового м'яза, заднім черевцем двочеревцевого м'яза і під'язиковим нервом. Цей трикутник має назву трикутника Пирогова, в якому проходить язикова артерія.

У латеральній ділянці:

* Лопатково-трапецієподібний трикутник – обмежений заднім краєм груднино – ключично – соскового м'яза, латеральним краєм трапецієподібного м'яза і нижнім черевцем лопатково-під'язикового м'яза.

* Лопатково-ключичний трикутник – знаходиться між ключицею, нижнім черевцем лопатково-під'язикового м'яза, заднім краєм груднино-ключично-соскового м'яза.

М'язи та фасції тулуба

М'язи та фасції спини

М'язи спини поділяються на поверхневі та глибокі.

Поверхневі м'язи спини

1. Трапецієподібний м'яз – починається від потиличної кістки, каркової зв'язки і остистих відростків усіх грудних хребців. Прикріплюється до зовнішньої третини ключиці, акроміального відростка і ості лопатки.

Функція: верхня частина м'яза піднімає лопатку, нижня – опускає її, середня – наближає лопатку до хребта. При скороченні всього м'яза лопатка приводить до серединної лінії, а при фіксованих лопатках відбувається розгинання голови.

2. Найширший м'яз спини починається від остистих відростків шести нижніх грудних і всіх поперекових хребців, від попереково-грудної фасції і гребеня клубової кістки. Прикріплюється до гребеня малого горбика плечової кістки.

Функція: тягне плече і руку назад, обертаючи її всередину.

3. Ромбоподібні м'язи (великий і малий) лежать під трапецієподібним. Починаються від остистих відростків двох нижніх шийних і чотирьох верхніх грудних хребців і прикріплюються до медіального краю лопатки.

Функція: піднімають лопатку, наближають її до середньої лінії. При одночасному скороченні обох м'язів (лівого і правого) лопатки наближаються одна до одної.

4. М'яз-підіймач лопатки починається від поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців і прикріплюється до верхнього кута лопатки.

Функція: піднімає лопатку.

5. Задній верхній зубчастий м'яз, лежить під ромбоподібним. Починається від остистих відростків двох нижніх шийних і двох верхніх грудних хребців. Прикріплюється до ІІ-V ребер.

Функція: піднімає ребра.

6. Задній нижній зубчастий м'яз розташований під найширшим м'язом спини. Починається від остистих відростків двох нижніх грудних і двох верхніх поперекових хребців. Прикріплюється до чотирьох нижніх ребер.

Функція: опускає ребра.

Глибокі м'язи спини.

Глибокі м'язи спини утворюють латеральний і медіальний тракт и, які знаходяться по боках від хребта і тягнуться від потиличної кістки до крижової. Латеральний тракт більш поверхневий, він формує м'яз. що випрямляє тулуб. М'язи медіального тракту (поперечно-остисті) лежать глибше і являють собою групи коротких м'язових пучків, які перекидаються через 5-6, 3-4 або 1 хребець.

У задній ділянці шиї поверх цих трактів лежать ремінні м'язи голови і шиї.

Усі ці м'язи при скороченні розвивають велику силу, утримуючи у вертикальному положенні хребет, який слугує опорою для голови, ребер, верхніх та нижніх кінцівок.

Фасції спини.

Поверхнева фасція покриває трапецієподібний і найширший м'язи спини. Попереково-грудна фасція відокремлює поверхневі м'язи спини від глибоких, утворюючи футляр (піхву) для м'яза випрямляча тулуба.

М'язи та фасції грудей

М'язи грудей поділяються на дві групи:

1) м'язи, що діють на суглоби плечового пояса;

2) власні м'язи грудей.

1. Великий грудний м'яз починається від зовнішньої частини ключиці, груднини і хрящів ІІ-VII ребер. Прикріплюється до гребеня великого горбика плечової кістки.

Функція: приводить руку до тулуба, обертаючи її всередину. Ключична частина м'яза піднімає руку вперед. При фіксованій верхній кінцівці піднімає ребра, беручи участь в акті вдиху.

2. Малий грудний м'яз починається від ІІ-V ребер і прикріплюється до дзьобоподібного відростка лопатки.

Функція: тягне лопатку вперед і вниз. При фіксованій лопатці піднімає ребра.

3. Підключичний м'яз простягається від І ребра до ключиці.

Функція: тягне ключицю вниз і медіально.

4. Передній зубчастий м'яз починається від дев'яти верхніх ребер. Прикріплюється до нижнього кута і медіального краю лопатки.

Функція: тягне лопатку вперед, повертаючи її нижній кут назовні.

Усі ці м'язи при фіксованому плечовому поясі і верхній кінцівці беруть участь в акті дихання. Цим пояснюється вимушена поза хворих при бронхіальній астмі. Вони сидять, міцно тримаючись за спинку ліжка чи стільця В такому положенні скороченні м'язів грудей підсилює дихання і полегшує ядуху.

До другої групи належать зовнішні і внутрішні міжреберні м'язи, які знаходяться в міжреберних проміжках. Перші піднімають ребра (вдих), а другі опускають їх (видих).

Фасції грудей

1. Грудна фасція має поверхневий і глибокий листки.

1. Внутрішня грудна фасція вистеляє зсередини грудну клітку і переходить на діафрагму.

Діафрагма (diaphragma) – це тонкий плоский м'яз, який відокремлює грудну порожнину від черевної. Його м'язові пучки починаються від груднини, ребер і поперекових хребців. Отже, в діафрагмі розрізняють груднинну, реберну і поперекову частини. М'язові волокна цих частин прямують до середини діафрагми і переходять у сухожилкове розтягнення, утворюючи сухожилковий центр, в якому є отвір для нижньої порожнистої вени.

Поперекова частина найміцніша. Вона починається медіальною та латеральною ніжками. Медіальні ніжки обмежовують отвори, через які проходять стравохід та аорта.

Між поперековою і реберною, реберною і груднинною частинами є ділянки, де відсутні м'язові волокна. Ці ділянки мають форму трикутників – попереково-реберний та груднино-реберний. Вони парні і в їх межах можуть утворюватися діафрагмальні грижі, тому ці трикутники назвали слабкими місцями діафрагми.

Діафрагма – головний дихальний м'яз. При скороченні вона опускається, об'єм грудної клітки збільшується і відбувається вдих. При розслабленні діафрагма піднімається у вигляді купола, легені спадаються, відбувається видих.

М'язи та фасції живота.

М'язи живота поділяються на передню, бічну і задню групи.

До передньої групи належать прямий та пірамідальний м'язи живота.

Прямий м'яз живота починається від мечоподібного відростка груднини і хрящів V і VI ребер. Прикріплюється до лобкової кістки.

Функція: згинання тулуба вперед.

Пірамідний м'яз є редукованим, він добре розвинений у сумчастих, а у людини натягує білу лінію живота.

До бічної групи належать зовнішній та внутрішній косі м'язи і поперечний м'яз живота.

Зовнішній косий м'яз живота починається від восьми нижніх ребер. Задні пучки прикріплюються до гребеня клубової кістки, а передні переходять у широкий плоский сухожилок – апоневроз. Нижній край апоневрозу скручується, утворюючи пахвинну (пупартову) зв'язку. Вона іде від передньо-верхньої ості клубової кістки до горбика лобкової кістки.

Функція: повороти тулуба в сторони.

Внутрішній косий м'яз живота починається від попереково-грудної фасції, гребеня клубової кістки і пахвинної зв'язки. Задні пучки прикріплюються до нижніх ребер, а передні – переходять у апоневроз.

Функція: повороти тулуба в сторони.

Поперечний м'яз живота починається від внутрішньої поверхні шести нижніх ребер, попереково-грудної фасції, гребеня клубової кістки і пахвинної зв'язки. М'язові пучки йдуть поперечно і переходять у апоневроз.

Функція: повороти тулуба в сторони.

До задньої групи належить квадратний м'яз попереку.

Квадратний м'яз попереку починається від гребеня клубової кістки. Прикріплюється до дванадцятого ребра і поперечних відростків поперекових хребців.

Функція: нахиляє тулуб в сторони.

Всі м'язи живота беруть участь в утворенні стінок черевної порожнини. Під час їх скорочення підвищується внутрішньочеревний тиск, вони утворюють черевний прес, який утримує нутрощі в певному положенні. М'язи черевного преса, крім того, допомагають в спорожненні кишок, сечового міхура, а у жінок – народженні плода під час пологів. Прикріплюючись до ребер, ці м'язи беруть участь у диханні.

Фасції живота.

Під шкірою знаходиться зовнішня фасція живота, яка є продовженням зовнішньої фасції грудей. Стінки черевної порожнини зсередини покриті очеревиною (серозною оболонкою). Назовні від очеревини знаходиться поперечна фасція.