Роль інституцій ЄС в імплементації спільних політик

У Лісабонському договорі передбачено такі інституційні нововве­дення (якщо договір рати­фікують, то він набуде чинності не раніше 2014 р.):

– правило подвійної більшості для прийняття рі­шень Ради Міністрів ЄС. Для прийняття законо­давчих рішень ЄС кваліфікованою більшістю буде необ­хідна згода 55% країн-членів, які ре­презентують принаймні 65% населення ЄС. Вста­новлено додат­ковий перехідний термін дії даного положення до 2017 р., протя­гом якого буде діяти так званий «ком­проміс Іоаніні» – механізм, який дає змогу меншим країнам блокувати (відкладати на «розумний термін») будь-які рішення Ради (зараз навіть одна країна має право вето). Проте даний механізм не увійшов до фактичного тексту Договору, а лише до Протоколу. Це означає, що держави-члени можуть змінити дане положення, уникнувши необхідності проходження складної процедури внесення змін до Договору;

– введення посади постійного Президента Євро­пейської Ради, який очолюва­тиме самміти ЄС про­тягом двох з половиною років замість пів­річної ротації країн-членів;

– введення єдиної посади Верховного Представ­ника ЄС з питань зовнішньої політики та полі­тики безпеки, який замінить теперішні посади Вищого представ­ника з зовнішньої політики та Комісара з зовнішніх зносин. На вимогу Велико­британії, передбачена в Європейській Консти­туції посада Міністра закордонних справ ЄС була відхилена;

– зменшення кількості Комісарів до 2014 р. з 27 до 15;

– зменшення загальної кількості європейських парла­ментарів з 785 до максимум 750 (при цьому встанов­люється мінімум (6) і максимум (96) депутатів від однієї країни);

– посилення ролі національних парламентів: на­дання їм права протестувати проти законо­проектів ЄС (так звана «Помаранчева карта»). У випадку незгоди однієї третини національних парламентів, проект буде спрямовуватися на дооп­рацювання;

– введення статті про право виходу з організації, що надасть можливість країнам-членам зали­шити ЄС.

v Є «останньою інстан­цією» ухвалення багатьох рішень і уособлює міждержавний складник Європейсь­кого Союзу, визначаючи загальні напрямки його політики.

v До складу Ради входять глави держав та урядів країн Європейського Союзу.

v Зустрічі відбуваються щонайменше двічі на рік у вигляді саммітів голів держав.

 

Основні повноваження:

– законодавча діяльність:

• здійснення правового регулювання суспільних відносин;

• затвердження загального бюд­жету ЄС (спіль­но з Європарла­ментом);

• контроль за діяльністю Комісії;

– у сфері виконавчої влади:

• координація загальної економічної політики;

• застосування санкції про країн-учасниць;

• надання фінансової допомоги країнам ЄС;

– у сфері формування органів ЄС:

• висунення та призначення президента Євро­комісії, Економічно-соціального комітету, Комі­тету регіонів, Європейської рахункової палати та ін.;

• право звільняти з посади членів правління Євро­пейського інвестиційного банку, а також пору­шувати питання про звільнення з посади членів Європейської комісії за рішенням Європейського суду;

– зовнішньополітична діяльність:

• укладання між­на­родних договорів;

• запрова­дження санкції проти третіх країн.

ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

РАДОЮ ЄС

Форми голосування (залежать від змісту питання, регламентуються Договором)
Проста більшість Винятковий випадок: стосується поодиноких питань	Кваліфікована більшість ! Має представляти 62% населення ЄС	Одностайність Одностайність вважається досягнутою, навіть якщо одна або декілька країн утримуються

 

 

Ø Складається з депутатів, які обираються в країнах-членах ЄС шляхом прямого голосування (з 1979 р.) терміном на 5 років.

Ø Порядок роботи закріплено в регламенті.

Ø Робота здійснюється переважно в комітетах.

Ø Резиденція – м. Страсбург.

Ø Більшість засідань фракцій та комітетів відбу­вається в Брюсселі.

Основні повноваження:

– законодавчі:

· процедура спільного прийняття рішень з Радою ЄС;

– контрольні:

· затвердити або відхилити бюджет;

· створення комітетів з розслідування;

· розгляд петицій;

– у сфері формування органів ЄС:

· затвердження складу нової Європейської комісії;

· призначення президента комісії ЄС;

· вибір незалежного омбудсмена;

– зовнішньополітична діяльність:

· надання згоди у разі укладання угод про вступ до Європейського Союзу чи про асоційоване членство.

 

Порядок формування

1. Висування Радою ЄС кандидата на пост Голови Комісії.

2. Затвердження Голови Європарламентом.

3. Підбір кандидатів на посади інших членів Комісії.

4. Вотум довірі Комісії з боку Європарламенту.

 

Функції та повноваження

– виконавчі:

· підготовка проекту бюджету ЄС;

· виконання загального бюджету ЄС;

· управління Структурними фондами;

– контролюючі:

· збір та аналіз інформації для подальшого прийняття рішень;

· розслідування порушень з боку країн-учасниць;

· попередній контроль;

· штрафи підприємств

– ініціативні:

· виконання делегованих законодавчих повноважень;

· зовнішньополітичні;

· формування деяких органів ЄС.

 

 

ü За взаємним погодженням урядів країн-членів Європейського Союзу до складу Європейського суду судді та генеральні адвокати призначаються терміном на 6 років.

ü Зі свого складу судді обирають голову строком на три роки.

ü Кожні 3 роки відбувається часткова заміна генеральних адвокатів і суддів.

ü Розміщується Європейський суд у Люксембурзі.

ü Рішення суду приймаються згідно з принципом більшості.

ü Рішення суду обов’язкові насамперед для учасників судового процесу. Вони опри­люднюються в офіційному збірнику матеріалів суду.

Інші органи ЄС