Рекреаційне навантаження – це кількість відпочиваючих, що проходять по одиниці площі на території відпочинку за одиницю часу. Одиниця виміру рекреаційного навантаження – люд./га на один день.
Рекреаційне навантаження розділяють на безпечне, що включає в себе як низькі, так і гранично допустиме навантаження, небезпечне, критичне і катастрофічне.
Безпечним можна вважати рекреаційне навантаження, при якому в природному комплексі не виникає не зворотних змін. Вплив такого рекреаційного навантаження на природний комплекс приводить до 2 і 3 стадій дегресії. Навантаження, що відповідає 2 стадії, умовно називають “низькою”, так як природний комплекс здатний витримати навантаження, при цьому не втрачаючи відновлювальної сили.
В тому випадку, коли природний комплекс переходить з 3 в 4 стадію дегресії, тобто “переступає” межу стійкості, рекреаційне навантаження, що впливає на нього вважається небезпечним. Критичне навантаження відповідає 4 стадії дигресії фітоценозу. І, нарешті, катастрофічним буде навантаження, яке приводить природний комплекс до 5 стадії дегресії, при якій порушуються зв’язок як між природними, так і між їх складовими частинами.
Критичне рекреаційне навантаження на досліджувану територію не повинне перевищувати очікуваного потоку туристів, тобто оптимальної місткості території. Потрібно зазначити, що не можна визначити загального навантаження, якщо невідомий прогнозований термін перебування суб’єкта відпочинку на рекреаційній території та тривалості самовідновлення пошкоджених рекреаційною діяльністю елементів природних комплексів. Коли розриваються зв’язки між компонентами природного комплексу, порушуються процеси обміну речовин та енергії, відбувається рекреаційна дигресія. Вона виявляється в погіршенні санітарного стану, естетичного вигляду території, в розвитку несприятливих процесів із-за тривалого неконтрольованого використання рекреаційної території. Конструювати виділену для провадження рекреації територію треба з урахуванням просторово-часових параметрів, що допоможе організувати рекреаційну діяльність на цій території ефективніше, правильно розподілити рекреаційне навантаження.
Більшість авторів поділяють величини норм щільності різного функціонального призначення на 4 категорії заліснених ділянок різного функціонального призначення – ліс зеленої зони, рекреаційний ліс, лісопарк і парк короткочасного відпочинку. Під парком короткочасного відпочинку розуміється максимально благоустроєна для відпочинку територія, на яких дерева або їх групи чергуються з відкритими просторами, зайнятими трав’янистою та чагарниковою рослинністю. Лісопарк – це заліснена ділянка території, на якій елементи благоустрою (дорожньо-стежкова мережа, лавки тощо) гармонійно поєднуються з природними компонентами. Рекреаційний ліс – на відміну від інших композиційно позбавлений елементів благоустрою, відпочинок в лісі являється лише одним з видів господарського використання.
У разі рекреаційного планування необхідне визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які забезпечують стійкість природних комплексів – важливу умову збереження рекреаційного потенціалу території. Стійкість – це здатність протистояти дії сил, що намагаються вивести територіальну систему зі стану рівноваги. Стійкість до рекреаційних навантажень залежить від багатьох природних факторів: типу ґрунтового покриву, складу і віку трав’яного, чагарникового та деревного покриву, кліматичних характеристик тощо, а також різновиду рекреаційних занять та кількості рекреантів.
Природні комплекси парку віднесенні до трьох оцінених груп стійкості: нестійкі (темнохвойні, світлохвойні), малостійкі (змішані ліси, широколистяні),стійкі (дрібно листяні, заплавні лісо-луки); наведенні в табл.00 (ДБН Б.2.4-2-94).
Величини стійкості природних комплексів до рекреаційного навантаження (N пр) з врахуванням коефіцієнтів були прийняті для визначення екологічно допустимої рекреаційної місткості природного парку.
Таблиця 3.1.
