Тема ІІ. Найдавніша культура в Україні.

КУЛЬТУРА ДАВНЬОЇ РУСІ

Трипільська культура. Культура іраномовних племен

На території України

Сьогодні відбувається новий спалах інтересу до трипільської археологічної культури та її ″забутих таємниць″. Трипільська культура в сучасному контексті постає як складник українського національного міфу, що цілком природно для нації в період націотворення. Бажання задавнити власне коріння, знайти себе у сакральній першореальності, світі ″богів та культурних героїв″ є зрозумілим.

За словами Мирослава Поповича, ″не виключено, що нащадки ″трипільців″ справляли вплив на прийшле населення, залишивши в такий спосіб якусь частину своєї спадщини і нам. У всякому разі, ані у фізичному, ані в культурному сенсі вони не були нашими прямими предками, а тому розмови про ″трипільську Праукраїну″ позбавлені будь-якого сенсу″. За даними антропології, носії археологічної культури, що існувала на території Подунав’я та частини Подніпров’я у ІV-ІІІ тис до н.е., не були протослов’янами. Скоріше їх можна віднести до родичів малоазійських хеттів або семітів − середземноморських культур. Більшість учених відносить трипільців до вірменоїдного антропологічного типу, до якого слов’яни не мають відношення. Прибічники ″українізації″ трипільців (Ю.Липа, Я.Пастернак) наводять той аргумент, що хатки-мазанки українських селян ХІХ ст. дуже нагадують житло мешканців трипільских сіл і ″протоміст″. Значить, стверджують вони, між трипільцями та українцями існує культурна та генетична тяглість. Аргумент малопереконливий, зважаючи на те, що природний ландшафт не давав для житлобудівництва іншого матеріалу, окрім глини, а наявність ставнів у будинках є не культурним реліктом, а всього лише технічним засобом захисту від сонячної активності.

Що відомо про трипільску цивілізацію? Її відкрив В.Хвойка на початку ХХ ст. на Київщині, який і започаткував теорію ″трипільці − протослов’яни″. Першим розкопаним поселенням було с. Трипілля, яке дало свою назву археологічній культурі. Займалися трипільці землеробством, скотарством. Про високу соціальну організацію трипільців свідчить те, що їхні ″протоміста″ нараховували від 1 тис. до 50 тис. мешканців. Вірування трипільців цілком вписувалися в палітру язичницьких аграрних культів, поширених у середземномор’ї (культ ″Матері-землі″, міфологізація землеробської праці тощо). В науці питання виникнення трипільської культури та її зникнення лишається нез’ясованим.

З другої половини ІІ тис. до н.е. в українських степах з’являються іраномовні кочові племена, серед яких історія пам’ятає кіммерійців, скіфів та сарматів, які вже значною мірою вплинули на формування антропологічного типу ″праукраїнської спільноти″. Немає сумніву, що іраномовні племена, що панували на обширах від Уралу до Дністра аж до ІV ст., частково були асимільовані протослов’янськими етносами. Загалом, сучасні українці як антропологічна спільнота вважаються поєднанням таких етнічних компонентів: слов’янський (як етнічна домінанта), іранський та тюркський з незначними домішками монголоїдного типу (через половців, які мали деякі монголоїдні ознаки).

Культурними здобутками іранських племен вважаються: виплавлення заліза та виробництво сталевих виробів, використання важкої кінноти у бою, уміле копіювання грецьких зразків у ювелірному мистецтві та ін. Кіммерійці, скіфи та сармати – були предметом уваги давніх греків. Відомо, що кіммерійців згадував Гомер, а про скіфів писав Геродот. Сармати ж дали Україні одне з її численних ″імен″ (″Сарматія″), яке часто використовувалося іноземцями для маркування українських територій аж до ХVІІ ст.

Окрім трипільської, в історіографії існує теорія скіфського походження українців, якої дотримувалися І.Вергун, В.Петров та ін. Вони покликалися на той факт, що скіфи вважали себе споконвічним, автохтонним населенням південної України (″борисфенітами″), а їхнім релігійним культом був культ Дніпра (Борисфену) – ″Матері-ріки″. Іраномовні племена вважали чомусь Україну своєю ″містичною прабатьківщиною″.

Деякі автори поділяють навіть кельтську теорію походження українців, яку пропонував С. Шелухин, але вона лишилася слабко обґрунтованою, перебуваючи за межами науки (разом з ″галілейською″, ″друїдською″ та ″атлантидною″).