Працівники як суб'єкти трудових правовідносин

Статусу працівників громадяни набувають з факту укладення трудового договору. Тому очевидно, що до юридичного оформ­лення трудових відносин, а також після їх припинення цілком прийнятним може бути і термін громадяни. І хоча громадян­ство є категорією іншої галузі права й визначає постійний правовий зв’язок особи з державою, застосування цього терміна цілком правомірне й у трудовому праві. Тим більше, що для цього є певні законні підстави. Йдеться насамперед про ви­падки, коли суб’єктами трудових правовідносин є громадяни інших держав чи особи без громадянства.

Відповідно до Закону України від 4 лютого 1994 р. “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодав­ством України та міжнародними договорами, учасником яких є Україна.

Іноземці, які імігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю від­повідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Бути учасниками трудових правовідносин іноземці, як і гро­мадяни нашої держави, можуть лише за наявності у них право- суб’єктності, що визначається настанням трудової дієздатності по досягненні певного, визначеного законом, віку. Згідно з КЗпП заборонено приймати на роботу осіб віком до 16 років. Водночас ч. 2 ст. 188 КЗпП передбачає, що за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть як виняток прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Для під­готовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Законодавець, хоч і встановлює мінімальний вік прийнят­тя на роботу, водночас передбачає різний обсяг трудової діє­здатності осіб, які не досягли 18 років, і повнолітніх праців­ників.

Трудове законодавство, встановлюючи мінімальний вік, з якого допускається прийняття на роботу, не може встановлю­вати граничного віку, до якого можна працювати за трудовим договором. Законом України від 16 грудня 1993 р. “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” “забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку”.

Ще однією ознакою, яка характеризує правосуб’єктність пра­цівників за трудовим правом, є стан здоров’я працівника.

Стан здоров’я як ознаку суб’єкта трудових правовідносин беруть до уваги і враховують тоді, коли негативний стан здо­ров’я працівника може небажано позначитися на здоров’ї інших осіб під час виконання таким працівником функцій з обслуго­вування населення.

Згідно з Законом України від 24 лютого 1994 р. “Про забезпе­чення санітарного та епідемічного благополуччя населення” обо­в’язкові попередні і періодичні медичні огляди повинні проходи­ти працівники підприємств харчової промисловості, громад­ського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально- профілактичних, дошкільних і навчально-виховних закладів, об’єктів комунально-побутового обслуговування, інших під­приємств, установ, організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення ін­фекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь тощо.

За певних обставин на реалізацію громадянами своєї право- суб’єктності має вплив судимість. Проте це відбувається тільки в тому випадку, коли вона настала внаслідок кримінального покарання за корисливі злочини і коли особа претендує на посаду, пов’язану з матеріальною відповідальністю.

Такими відповідно до чинного законодавства є ознаки, що більшою або меншою мірою впливають на трудову правосуб’єктність працівників. Ставши суб’єктом трудового права, громадянин-працівник набуває для себе цілого комплексу прав та обов’язків, які характеризують його правовий статус у системі суспільної організації праці.