Теоретичні основи соціальної роботи П9

таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розча­рування, агресивність, алкоголізм і психопатологія. Прихильники теорії соціальної причинності X. Вільфінг, Р. Джиллес зосереджують увагу на культурних нормах, що провокують насильство, на патріархальній соц­іальній структурі, домінуючій ролі чоловіків.

З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціаль­но-психологічні фактори, що мають відношення як до подружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алко­голізм і споконвічну прихильність до насильства [11,107].

Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед про­блем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жор­стокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій ме­дичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хро­нічним занепокоєнням невирішеними проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями.

Проведений вченим Н. Ф. Бердникович аналіз теорій, що пояснюють природу зневажливого ставлення і насильства в сім'ї, дозволив виділити три найбільш часткових підходи до даної проблеми: ситуаційна модель, теорія соціальних змін, модель символічної взаємодії [12].

Ситуаційна модель виходить з того, що ймовірність виникнення аг­ресії визначається тривалістю й інтенсивністю впливу визначених ситуа­тивних і структурних змінних. Окрім вказаних факторів і причин до них також відносять наявність комунікативних труднощів (наприклад, з ма­ленькою дитиною), а також фактори, що співвідносяться з особистістю опікуна (життєва криза, синдром "згоряння" та ін.).

В основі теорії соціальних змін ("насильство, породжуване залежні­стю") лежить ідея про те, що процес соціальної взаємодії представляє собою послідовну зміну заохочень і покарань, коли люди в процесі спілку­вання з іншими намагаються збільшити частку одержуваних ними наго­род і знизити кількість покарань, що випадають їм. Оскільки недієздатні члени родини (маленькі діти, інваліди і старі) більш безпомічні, залежні і вразливі в порівнянні з іншими членами родини, вони будуть мати менше альтернатив при виборі моделі наступної взаємодії, що дозволяє агресору демонструвати насильницьку поведінку, тому що імовірність "одержання здачі" невисока.

У результаті застосування тих чи інших підходів вітчизняні (І. М. Т-рубавіна, А. Бопдаровська, Л. Алєксєєва та ін.) та закордонні дослідни-

120 Соціальна робота

ки (X. Вільфіпг, Дж. Барнз та ін.) емпірично одержали деякі характери­стики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі ви­діляються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

^ насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

^ психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;

^ ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

^ насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повто­рюване явище;

^ потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціал­ізованих організаціях;

^ частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною прина­лежністю;

^ рівень освіти не корелює з частотою насильства;

^ питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька — 10— 15%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%;

^ насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

^ сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтво­рення його в наступних поколіннях [13].

Як показали дослідження М. Асанової, М. Ліборакіної та інших контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорід­ний, але в них є спільні психологічні риси, такі, як: емоційна холодність і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе на місце іншого але у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів і чут­ливість, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції. Це в переважній більшості ригідні особистості, злопам'ятні, небажані емоції як би застрягають у них, вони довго, іноді все життя, зберігають старі, що навіть мали місце в дитинстві, образи, коли причини, що їх виклика­ли, давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість — невміння чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні їм хворобливі переживання. У більшості випадків схильні до насильства