У психолого-недагогічній літературі існує безліч пояснень насильства. Психоаналіз бачить у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (якому Фрейд дав назву — "інстинкт смерті") із самого себе на зовнішні об'єкти. Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, що переживаються особистістю в процесі соціального научі-ння (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Іитеракціонізм — наслідком об'єктивного "конфлікту інтересів", "несумісності цілей" окремих особистостей і соціальних груп (Д.Кзмпбелл, М.Шериф). Когпітивізм розглядає насильство як результат "диссонансів" і "невідповідностей" у пізнавальній сфері суб'єкта (Л.Фестингер, Г. Тешфел).
З позицій системної сімейної психотерапії, представником якої є Ей-деміллер, жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфункційної сімейної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейних стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему (наприклад, насильство може застосовуватися в контексті боротьби за контроль, порядок і владу в родині). І якщо існуючі проблеми внутрішньосімейних відносин (початково не пов'язані з насильством) не усунути, то насильство приймає або хронічний, або циклічний характер.
Акти сімейного насильства рідко бувають одиничними, зазвичай вони повторюються багаторазово, насильство стає складовою частиною сімейних відносин. Малоймовірно, що перша жертва насильства залишиться єдиною.
Р.Р. Максудовим досліджено, що якщо випадки насильства спостерігалися більше, ніж двічі, то в стосунках встановлюється певний цикл, фази якого варіюються за тривалістю та інтенсивністю (рис. 1). З часом періоди примирення та заспокоєння зменшуються, можуть зовсім зникнути, а період насильства збільшується [7,85].
У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підходи до проблеми, а саме: психобіологічний, соціально-психологічний і соціокультурний (чи соціально-структурний).
Згідно концепції психобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обумовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантних рис.
Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як продукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого досвіду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж
118 Соціальна робота
кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого — потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань на жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір ю.
ПРИМИРЕННЯ
- кривдник просить вибачення за свою поведінку, обіцяє, що це ніколи більше не повториться;
- звинувачує жертву в провокуванні дій, заперечує, що насильство було таким жахливим;
- кривдник робить
подарунки.
ЗАСПОКОЄННЯ
- інцидент забуто, немає ніякого насилля;
- деякі обіцянки, які давалися під час примирення виконуються;
- жертва сподівається, що насилля більше не буде.
ВИПАДОК
Стосується будь-якого виду насилля (конфлікт, побиття, зґвалтування тощо).
ПОСИЛЕННЯ НАПРУГИ
- виникнення невеликих інцидентів;
- припинення спілкування; стосунки стають нестерпними.
Рис. 1. Цикл насильства у сім'ї
На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один — індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояснюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокуль-туриий підхід розглядає проблему більш широко — у контексті соціальної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї переваги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і на внутрішньосімейиі відносини.
У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину домашнього насильства. А. Бондаровською, Л. Міщик, Л. Алексєєвою та іншими науковцями було запропоновано безліч мікро — і макротеорій — від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінностей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулися між послідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну причинність. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства
