За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.
Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.
Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.
Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я
У психолого-педагогічній літературі немає даних, які б відображали реальність масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше. Таким чином, статистично видимою стає лише "верхівка айсберга".
Соціальна робота
Отже, аналіз проблеми насильства в сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів:
1. Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це зумовлюється, з одного боку, небажанням потерпілих звертатися в правоохоронні органи (через недовіру до правоохоронних органів, боязнь позбавитися матеріальної підтримки і т.п.), а також нездатністю деяких залежних членів сім'ї звернутися в правоохоронні органи (це стосується перш за все дітей). З іншого боку, латентність насильства провокується небажанням, а іноді й нездатністю правоохоронних органів забезпечити реальний захист потерпілих. Спостерігаються випадки приховування звернень про факти насильства в сім'ї самими правоохоронними органами.
2. У даний час в Україні немає офіційної статистики стосовно насильства в сім'ї. Статистика з проблеми характеризує весь масив потерпілих від усіх видів злочинів, не виділяючи при цьому кількість жертв від насильницьких злочинів взагалі і від насильницьких злочинів, здійснених у сім'ї, зокрема [9].
Для пояснення механізмів насильства взагалі і сімейного насильства зокрема, в різних наукових дисциплінах використовуються наступні концептуальні підходи: соціологічний та психологічний [10,127].
У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відносин, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціально-економічне положення дитини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).
В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як результат негативного особистого життєвого досвіду, "травми дитинства", алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфункційної сім'ї, парадоксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктивної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосоматичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхилення або важкий "тягар", що викликає ризик насильницької дії.
З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистісного змісту, особистісної значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.
