Эффект прискореної амортизації

Прискорене амортизаційне списання основного капіталу має поряд з можливістю тимчасового стимулювання капіталовкладень, незалежно від стану кон'юнктури, ще ряд наслідків.

По-перше, додаткове скорочення частки податків у прибутку за рахунок того, що в міру зменшення балансового прибутку її оподатковування через прогресивний характер податкових ставок скорочується. Наприклад, при скороченні балансового прибутку (але не дійсної, частково укритої в амортизаційному фонді) у три рази податок платиться по зниженій ставці і чистому балансовому прибутку скоротиться менш чим у два рази.

По-друге, прискорене списання приводить до відриву балансової вартості основних засобів від їхньої реальної ціни.

Приклад 22.1. Припустимо, що на підприємстві встановлене устаткування на 100 тис. ден. ед. Міністерство фінансів дозволяє списувати з його балансової вартості 30% у рік. Технічний термін служби устаткування 10 років. У перший рік амортизаційні списання складуть 30 тис. ден.ед., а балансовий залишок наприкінці року 70 тис. ден.ед. Якщо списані засоби будуть лежати в амортизаційному фонді, а балансовий залишок скорочуватися, то й амортизаційні відрахування рік від року будуть усе менше і менше.

Щоб уникнути росту податкових платежів і скорочення чистого прибутку, а також реалізувати можливість одержання підприємницького прибутку із сум, що надходять в амортизаційний фонд, а не обмежуватися одержанням з них банківського відсотка, підприємці змушені відразу ж вкладати всі списані засоби знову в основний капітал.

Списуються в 1-й рік 30 тис. ден.ед. відразу ж знову інвестуються, у результаті чого балансовий залишок складає 100 тис. ден.ед.

В 2-й рік з 100 тис. ден. ед. знову списуються 30 тис. ден. ед., і вони знову ж відразу інвестуються, і так далі щороку.

У результаті розміри щорічних списань в амортизаційний фонд і розміри прибутків, що вкриваються в ньому, а також чистий реальний прибуток не скорочуються; не зменшується і балансовий залишок вартості основного капіталу. Сума списань і валових капіталовкладень за їхній рахунок в основний капітал складе за три роки 90 тис. ден. ед.

Реальний знос спочатку вкладеного основного капіталу за перші три роки його десятилітньої служби складе 100/10 3=30 тис. ден.ед.; знос основних фондів, придбаних за рахунок амортизаційних відрахувань наприкінці першого року, за другий і третій рік складе-30/10 2=6 тис. ден.ед., а реальний знос основних фондів, куплених також за. рахунок амортизаційних засобів наприкінці другого року, за останній, третій рік дорівнює 30/10 1=3 тис. ден.ед., тобто всего 39 тис. ден. ед. за три роки.

Чистий приріст вартості основного капіталу складе за три роки 151 тис. (100-39+90), а балансова вартість — як і раніше 100 тис. ден.ед.

По-третє, без додаткового зовнішнього фінансування, а винятково за счет самофінансування відбулося істотне збільшення виробничих потужностей.

По-четверте, технічно високо оснащені фірми одержують можливість продавати частково списані основні засоби і реалізовувати сховані резерви, використовуючи виторг для нових капіталовкладень.

Перед нами могутній важіль державного регулювання інвестицій — звільнення прибутків від податків, укриття їх в амортизаційному фонді і примусове використання для нових капіталовкладень (нікуди більше ці засоби використовувати не можна, а без руху вони лежати не можуть).

Варіювання норм прискореного амортизаційного списання основного капіталу широко використовується у всіх розвитих країнах як засіб державної кон'юнктурної і структурної політики, а також для стимулювання наукових досліджень і впровадження їхніх результатів, для фінансування природоохоронних заходів. Ефект варіювання норм амортизаційних відрахувань помітний у роки сприятливої кон'юнктури, тобто в періоди спадів і криз дієвість амортизаційної політики слабшає.

Як інструмент державного регулювання використовуються і витрати бюджету на господарські цілі. Це, у першу чергу, державні кредити, субсидії і гарантії (поручительства), а також витрати на закупівлю товарів і послуг у приватному секторі (див. гл. 22).

Державний сектор

Державні капіталовкладення здійснюються в значній мірі в державному секторі економіки, що грає важливу роль у ДРЄ. Він є одночасно об'єктом і інструментом впливу на приватне господарство.

Державний сектор (ГС) являє собою комплекс господарських об'єктів, чи цілком частково приналежним центральним і місцевим державним органам. ГС існував у багатьох країнах задовго до розвитку капіталізму; він уключав пошту, частково транспортну службу, виготовлення зброї й ін.. В міру становлення системи ДРЄ держава будувала, викуповувало в приватних власників господарські об'єкти, головним чином у сфері інфраструктури, важкої промисловості, функціонування яких було необхідно для економіки країни, але не завжди вигідно з погляду приватного капіталу.

В одних країнах ГС виник в основному в результаті націоналізації ряду галузей і підприємств (у Франції, Італії, Великобританії, Австрії), в інших державу будувало або здобувало господарські об'єкти, що розоряються, (у ФРН, США, Швеції, Японії). У першій групі країн частка ГС у національному багатстві вище, ніж у другий.

Значна частина ГС — це об'єкти інфраструктури, здебільшого нерентабельні. Інша частина — державні підприємства в сировинних і енергетичних галузях, де вимагаються великі інвестиції, а оборотність капіталу повільна. Рентабельність державних фірм, як правило, нижче, ніж часток. Частина ГС — це пакети акцій змішаних частно - державних компаній.

Існування в умовах ринкового господарства сектора, що у своїй діяльності керується засадами, що трохи відрізняються від принципів приватних фірм, дозволяє використовувати ГС для рішення загальнодержавних економічних задач, підвищення прибутковості приватного господарства. Монопольний прибуток, а найчастіше і прибуток узагалі, не є першорядною метою діяльності ГС в інфраструктурі, енергетику, сировинних галузях, НИОКР, підготовці і перепідготовці кадрів, області охорони навколишнього середовища, тому що високих прибутків від цих сфер ніхто не вимагає, а збитки покриваються з бюджету. Тому ГС став постачальником дешевих послуг (зокрема, транспортних, поштово-телеграфних), електроенергії і сировини, знижуючи в такий спосіб витрати в приватному секторі.

Активно використовується ГС як засіб ДРЄ. Так, в умовах погіршення кон'юнктури, чи депресії кризи, коли приватні капіталовкладення скорочуються, інвестиції в ГС, як правило, ростуть. У такий спосіб урядові органи прагнуть протидіяти спаду виробництва і росту безробіття. ГС відіграє помітну роль у державній структурній політиці. Держава створює нові чи об'єкти розширює і реконструює старі в тих сферах діяльності, чи галузях регіонах, куди приватний капітал притікає недостатньо. Так, ГС відіграє величезну роль у НИОКР, підготовці і перепідготовці кадрів. Державні фірми займаються і зовнішньою торгівлею, вивозом капіталу за рубіж, найчастіше виступаючи піонерами у впровадженні національного капіталу в яку-небудь країну [наприклад, участь німецького концерну «Фольксваген" (Volkswagen), що частково знаходиться у власності федерального і земельного урядів, в автомобільній промисловості Чехії і Латвії].

У цілому ГС служить доповненням приватного господарства там і в такій мері, де і наскільки мотивація для приватного капіталу виявляється недостатньою. У результаті ГС служить підвищенню ефективності народного господарства в цілому і є одним з інструментів перерозподілу ВВП.

Розміри ГС, його частка в національній економіці змінюються не тільки в результаті нового будівництва і придбання, але і внаслідок приватизації — продажу рентабельних, реконструйованих об'єктів ГС приватним фірмам. У 80— 90-х рр. ця тенденція помітно підсилилася.