Державні витрати і дефіцит бюджету

Державні витрати. Державні витрати це відносини власності (привласнення) між державою і юридичними і фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного прибутку. Їх виникнення зумовлено появою держави, виконанням ним різноманітних функцій.

У рабовласницькому суспільстві державні кошти витрачалися на ведення воєн, будівництво іригаційних споруд, доріг, утримання державного апарату. У умовах феодального ладу на ведення воєн, утримання державного апарату, будівництво міст, забезпечення грошового обігу, зміст деяких аристократичних родів, придбання предметів розкоші для правителів держави і інш.

При капіталізмі (на нижчій його стадії XVI XIX вв.) державні витрати були пов'язані переважно з рішенням військових задач, утриманням державного апарату, будівництвом залізниць, підприємств з великим робочим періодом. У другій половині XIX у. в деяких країнах, зокрема в Німеччині, частина державних коштів починає прямувати на соціальні цілі. На цій стадії розвитку капіталізму об'єм державних витрат був незначний. У США, наприклад, в 1848 р. такі витрати становили 48 млн долл. У 1850 р. їх питому вагу у валовому внутрішньому продукті складав: в США 7%, в Великобританії 9,2, у Франції 12, в Німеччині 13,2%.

На вищій стадії розвитку капіталізму масштаби і темпи державних витрат значно збільшуються. Так, щоб досягнути рівня федеральних витрат в розмірі 100 млрд долл., Сполученим Штатам необхідно було 180 років (така сума була досягнута в 1951 р.); щоб перевищити суму витрат держави в 200 млрд долл., США знадобилося менше за 10 років; сума 300 млрд долл. була досягнута за 4 роки, 400 млрд менш ніж за 3 роки, а 500 млрд долл. приблизно за 2 роки. Якщо в 1902 р. державні витрати в США складали біля 1,7 млрд долл., то в середині 90-х років біля 2,4 трлн долл. Їх питома вага в національному прибутку країни складає сьогодні біля 40%, в Італії, Німеччині, Франції від 55 до 60%, що свідчить про досягнення тієї відносно оптимальної величини, після якої може відбуватися як їх незначне скорочення, так і деяке збільшення. У Україні витрати консолідованого бюджету в 1992 р. становили 38,4% ВВП, в 1994 р. 52,4, в 1998 р. 29,4%.

Структура державних витрат визначається роллю і вагомістю функцій, що виконуються державою. Якщо в середині минулого сторіччя основна частина державних витрат прямувала на утримання апарату і військові цілі, соціальних витрат практично не було, то до кінця XX в. на перше місце вийшли витрати на соціальні цілі (розвиток утворення, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам і інш.). Це зумовлене якісно новою роллю особистого чинника в сучасному виробництві (зростанням значення утворення, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників і, домінуванням загальнолюдських цінностей в ціннісних орієнтирах суспільства, нездатністю ринкових важелів забезпечити загальнонаціональний розвиток утворення, системи підготовки і перепідготовки кадрів, соціального захисту населення, запобігти зростанню армії безробітних і т. п. Поетому на соціальні цілі в розвинених країнах Заходу витрачається біля 35% державних коштів. Причому ці витрати постійно ростуть. Якщо в 1960 р. в США на соціальні заходи прямувало 20% федеральних бюджети, то в 1995 р. вже біля 47%). У Україні на соціальні цілі витрачається приблизно така ж частка державного бюджету, як і в США. Так, в 1998 р. на соціально-культурну сферу було витрачено 48,7% загальних об'ємів бюджету. Однак якщо в США вони складали біля 9500 долл. на людину, то в Україні лише біля 210 грн. У 1990 р. соціальні виплати і допомогу на душу населення в Україні становили 717 крб.

Друге місце в структурі державних витрат займають витрати на економічні цілі житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки і інш. На ці витрати в розвинених країнах світу в середині 90-х років доводилося біля 25 27% всіх державних витрат. Їх висока питома вага зумовлена перетворенням держави у ведучий інститут, що забезпечує нормальне відтворювання економічної системи, а державного регулювання в ядро господарського механізму. Крім того, недержавні форми власності і ринковий механізм виявилися нездібними розвивати фундаментальні наукові дослідження, подолати екологічну кризу, вирішити інші проблеми. У Україні в 1998 р. на економічні цілі державою було витрачено менше за 4 млрд грн. (біля 14%)

На третьому місці в структурі державних витрат знаходяться витрати на військові цілі. Вони діляться на прямі і непрямі. До перших відносяться безпосередні витрати державного бюджету на оборону, до других частина витрат на космічні дослідження, військова допомога іншим країнам, виплата пенсій ветеранам війни. У деяких розвинених країнах (США, Німеччина, Франція) такі витрати становлять 20 25%, в Японії біля 10% сукупних державних витрат. У Україні витрати на національну оборону і забезпечення безпеки складали в 1998 р. 10,2%) витрат консолідованого бюджету.

Наступна по розміру стаття державних витрат витрати на обслуговування державного боргу. У США в середині 90-х років державний борг складав біля 60% валового національного продукту і займав четверте місце в структурі державних витрат країни. Щорічно на обслуговування державного боргу США витрачають більше за 250 млрд долл. Зростання цього боргу і суми виплат по ньому зумовлене величезними військовими витратами, які викликають хронічний дефіцит державного бюджету і платіжного балансу. Виплата державного боргу і процентів по ньому здійснюється шляхом викупу державних цінних паперів за кошти з державного бюджету. У Японії державний борг складає біля 20% сукупних державних витрат, займаючи друге місце в їх структурі. У 1995 р., коли почав рости державний борг України, величина цього боргу становила 453 млн грн, а в 1999 р. більше за 13 млрд. У 2000 р. витрати на обслуговування державного боргу становитимуть майже 3 млрд долл., або майже 60% витрат державного бюджету.

Частина коштів з державного бюджету йде на утримання державного апарату, посольств, консульств, оплати внесків в міжнародні організації і інш.

Дефіцит бюджету і державний борг. Дефіцит бюджету це перевищення витрат державного бюджету над прибутками. Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлені економічним кризами, мілітаризацією економіки, веденням воєн, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним збільшенням інших витрат бюджету. У умовах домонополістичного капіталізму бюджетний дефіцит інтенсивно збільшувався під час воєн. Так, испано-американська війна в кінці XIX у. викликала бюджетний дефіцит і на початку XX в., протягом 1900 1920 рр., бюджет держави був дефіцитним 11 разів.

Бюджетний дефіцит покривається державними внутрішніми і зовнішніми позиками, а також за допомогою грошової емісії. Постійне накопичення заборгованості уряду перетворюється в державний борг. Основними структурними елементами такого боргу є внутрішня заборгованість держави своїм власникам і зовнішній борг заборгованість держави зарубіжним країнам, міжнародним фінансово-кредитним організаціям і іноземним громадянам. Крім того, по тривалості виділяють короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від 1 до 5 років) і довгостроковий (більше за 5 років) борг. Загрозливим для стабільності економічної системи є перевищення державного боргу над ВВП більш ніж в два рази. У Україні внутрішній борг в 1999 р. склав біля 10 млрд долл. США, а зовнішній майже 13 млрд долл., або 270 долл. на одного жителя.

Для управління державним боргом, зокрема для його зниження, використовуються такі методи, як виплата довга за рахунок золотовалютних резервів, його консолідація (зміна умов позик наприклад, перетворення короткострокових в довгострокові), конверсія (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майно), викуп короткострокових зобов'язань шляхом випуску нової довгострокової позики під більш високий процент, надання нових кредитів міжнародним фінансово-кредитним організаціям і інш.

У умовах домонополистичного капіталізму західні економісти виступали за бездефіцитний державний бюджет, відстоювали тезу про органічну єдність економічного зростання з активним сальдо державного бюджету і стабільністю грошової системи. У 1936 р. англійський економіст Дж. Кейнс висунув положення про позитивний вплив дефіциту бюджету на економіку. Неокейнсіанцы, розвиваючи теорію Дж. Кейнса, висунули ідею сбалансованість бюджету у часі, т. е. необхідності зміни бюджетного дефіциту під час воєн і криз активним під час економічних підйомів. Крім того, вони вважали, що періоди великого безробіття повинні супроводитися бюджетним дефіцитом, а періоди повної зайнятості перевищенням прибутків над витратами.

У США під час війни у В'єтнамі дефіцит бюджету значно зріс і протягом 1970-1980 рр. жоден бюджет не був бездефіцитним. У подальший період надмірні військові витрати, криза на початку 90-х років і інші чинники також приводили до постійного бюджетного дефіциту. Ліквідувати такий дефіцит державі вдалося лише в 1999 р. Щорічні розміри дефіциту бюджету збільшуються і в інших країнах. У Україні в 1991 р. дефіцит бюджету становив 12% внутрішніх валових продукти (ВВП), в 1996 р. біля 8%, а з урахуванням неоплаченої заробітної плати і інших статей витрат майже 20% ВВП. У подальші роки дефіцит бюджету значно скоротився.

Покриття дефіциту бюджету здійснюється за допомогою державних позик і грошової емісії. У США в окремі роки за рахунок державних позик покривалося більше за 50% витрат бюджету, а в 1945 р. майже 70% витрат. Щоб отримати такі позики, держава випускала цінні папери облігації, казначейські векселі і інш. У США випускають три категорії казначейських зобов'язань: 1) ринкові цінні папери (вільно продаються і купуються на ринку державних цінних паперів); 2) спеціальні випуски (не звертаються на ринку і розміщуються серед певних урядових установ і фондів);

3) зобов'язання неринкових випусків (за деякими виключеннями можуть достроково пред'являтися для погашення). У Україні протягом 1994 1999 рр. випускалися облігації внутрішньої державної позики, по яких юридичних особах в окремі періоди виплачували до 120% річних, що зрештою привело до швидкого зростання внутрішнього державного боргу.

Держателями федеральних облігацій є державний сектор, включаючи федеральну резервну систему, різні фінансові інститути і корпорації, індивідуальних і іноземних держателів, штатні і місцеві органи. При цьому середня процентна ставка і процентні платежі за державний борг поступово зростають. Так. якщо в 1952 р. процентна ставка становила 2.3 пункти, то на початку 90-х років більше за 7%.

Серед різних груп держателів в післявоєнний період поступово меншає питома вага комерційних банків, взаімоощадних банків, страхових компаній, корпорацій, приватних осіб, однак росте частка іноземних держателів. Операції передоплати і первинного розподілу державних позик здійснюють федеральні резервні банки. Загалом на урядові організації і трастфонди, а також на федеральні резервні банки в США доводиться майже половина цінних паперів держави.

Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, викликає кризу державних фінансів, грошової системи, обмеження кредитних ресурсів і інш. У Україні покриття дефіциту бюджету в 1991 1994 рр. здійснювалося за рахунок емісії грошей, що привело до гіперінфляції.