Україна і світове господарство

Входження України в світове господарство. Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу, оскільки в складі СРСР такий повноцінний досвід нею не міг бути придбаний. І в цей час в країні відчувається гострий недолік кадрів, відповідних органів, які могли б провести самостійну науково обгрунтовану зовнішньоекономічну політику

Світові економічні зв'язки необхідні Україні для найшвидшого подолання глибокої економічної кризи, налагодження стабільного і динамічного розвитку продуктивних сил і забезпечення на цій основі зростання життєвого рівня населення. Як вже відмічалося, країна, яка не веде зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими країнами світу. вимушена збільшувати витрати виробництва приблизно в півтори-два рази.

Україна робить перші кроки на шляху входження в світове господарство. Цьому сприяють створення необхідної правової бази і прийняття відповідних законів.

У минулому Україна мала економічні зв'язки з 123 країнами світу, але основні рішення відносно їх розвитку приймалися в Москві. Те ж торкалося зовнішньоекономічної діяльності біля 1400 українських підприємств. У роки незалежність Україна інтенсивно налагоджувала зовнішньоекономічні зв'язки на загальнодержавному, регіональному рівнях, а також прямі зв'язки між окремими підприємствами. У 1999 р. Україна здійснювала зовнішньоторгівельні операції з 139 країнами світу.

Об'єктивною причиною, перешкоджаючою входженню України в світове господарство як повноправний партнер, є низька конкурентоздатність її продукції на світових ринках. При цьому навіть ті українські товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам: Так. майже весь чавун, що проводиться в Україні не має світових сертифікатів, характеризується низьким об'ємом номенклатури відливання, що веде до великої металоємкості продукції, відходам металів до 25%.

Істотною перешкодою для входження України в світову економічну спільноту є і недостача кадрів, їх недостатній професійний рівень, що робить незавершеною систему управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Причини криються, по-перше, в розриві господарських зв'язків України з країнами колишнього Союзу, головним чином з Росією, внаслідок чого Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, гарантоване постачання комплектуючих для безперебійної роботи багатьох українських підприємств. Більш того Росія в значній мірі вже втратила інтерес до приладів, що виробляються в нашій країні, машин, металу, що виплавляється і т. п. через зростання енергоємності, а отже, вартості і ціни української продукції. Тому навіть ті вироби, в яких Росія зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожче зарубіжних аналогів на 30 50%.

По-друге, погіршення ситуації в сфері зовнішньоторгівельної діяльності зумовлено переважанням в експорті України паливно-сировинної групи. Її частка в 1996 р. перевищувала 72%, а разом з товарами народного споживання складала більше за 90%.

По-третє, погіршення пов'язане з низькою часткою машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») в експорті. У 1998 р. вона складала більше за 10% експорту України.

По-четверте., спостерігається незначна частка експорту товарів, які виготовляються у відповідності з договорами про міжнародну спеціалізацію і кооперування виробництва.

По-п'яте, погіршення ситуації відбувається через значне зростання частки бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності і всередині країни. Якщо в 1992 р. вона складала біля 12%. те в 1996 р. 75%. Високий рівень бартеризації зовнішньої торгівлі зумовлений зняттям обмежень квотування і ліцензування, порушенням закону грошового обігу і інш. Характерно і те, що бартерна торгівля розповсюджується навіть на високоліквідні товари, які мають вирішальне значення для отримання валютних прибутків держави і раніше реалізовувалися переважно за валюту. Останнім часом об'єм бартерних операцій у зовнішній торгівлі значно поменшав Так, в першому кварталі 1999 р. бартерні операції по експорту становили 6,3, а по імпорту 3,8%)

У-шостих, погіршення ситуації пов'язане з відсутністю стабільного законодавства, науково обгрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Шляхи входження України в світове господарство як рівноправний партнер. Оскільки за межі України вивозиться біля 45% чорних металів і одночасно ввозиться 25% металів (так звані «зустрічні перевезення»), з метою поліпшення зовнішньоторгівельної діяльності України необхідно обмежити вивіз продукції чорної металургії, поліпшити якість металу, зменшити масу готових виробів, значно збільшити об'єм номенклатури відливання, добитися міжнародних сертифікатів на свою продукцію і інш.

Потрібно визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукоємкої продукції і ресурсозберегаючих технологій в сфері станкобудування, в ракетно-космічній техніці, створенні зверхтвердых матеріалів. Ці напрями повинне всебічно підтримувати державу. Необхідно відмінити податок на додану вартість на продукцію, яка вивозиться з України (оскільки це викликає необгрунтоване зростання цін і штучно знижує її конкурентоздатність), і імпортне (ввізну) мито на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза- В той же час доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, сигарет і інш.

Виключно важливо налагодити власне виробництво импортозамінюючей продукції, такої як зернові, кормо- і картофелезборочні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі і інш. Експортуючи в основному товари паливно-енергетичної групи, необхідно значно поліпшити обробку сировини (титана, редкоземельных елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), сільськогосподарської продукції. Сьогодні рівень переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить тільки 50% від рівня розвинених країн.

Враховуючи низьку конкурентоздатність продукції в Україні, не варто поспішати з лібералізацією експортно-імпортних відносин, до якої нашу державу активно підштовхують Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Проведення такої лібералізації може бути здійснене тільки після підвищення конкурентоздатності українських товарів. Навіть в США більше за 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами.

Найважливішим чинником оздоровлення зовнішньоекономічної діяльності є залучення іноземних інвесторів, що передбачає стабільність чинного в цій сфері законодавства. На жаль, в Україні в 1991 1999 рр. так часто переглядалися закони, що в результаті, за оцінкою міжнародних експертів, наша держава по надійності інвестиційного клімату займає 139-е місце в мире-

Нарешті. виключно важливо налагодити дійовий митний контроль. У розвинених країнах держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом і імпортом товарів. У Австрії, наприклад, митним органам відомі адреси кожного постачальника, ціни його товарів, їх сертифікація, обсяги постачання. Цей процес контролюють податкові і банківські установи. У Україні незавершеним залишається сам Митний кодекс; в ньому нараховується всього 164 статті, тоді як в Митному кодексі, скажемо, Росії більше за 400 статей.

При цьому необхідно провести активну політику по захисту вітчизняного товаровиробника, по істотному ослабленню доларизації української економіки і інші заходи.

Один з шляхів залучення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин створення спільних підприємств. У 1992 р. в Україні було зареєстровано понад 500 спільних підприємств з числом працюючих біля 20 тис. чол. На початок 1999 р. таких підприємств нараховувалося вже більше за 4 тис. Прямі інвестиції в економіку України в 1999 р. складали біля 3 млрд. долл. США, майже 90% з них доводилося на розвинені капіталістичні країни. Загальна потреба в таких інвестиціях оцінюється в 40 млрд долл. США.

Сьогодні прилавки українських магазинів переповнені імпортними товарами, нерідко сумнівної якості. У значній мірі це результат непродуманої зовнішньоекономічної політики держави, що приводить до витіснення вітчизняного товаровиробника.

З проблемою міжнародних економічних відносин тісно пов'язана проблема зовнішнього боргу України. Вона має два аспекти. Перший пов'язаний із зовнішнім боргом України, успадкованим від колишнього СРСР. Величина цього боргу була поставлена в залежність від частки України в ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Справедливий розподіл боргів передбачає і справедливий розподіл активів колишнього Союзу алмазного, валютного, золотого фондів, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств і інш.). Ці активи складали біля 33 млрд долл. США.

Згідно з підписаним з Росією договором прийнятий «нульовий варіант» розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія виплачує іноземним державам частку України з боргу колишнього СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна і активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія виплачує біля 700 млн. долл. США. Однак загальний баланс розподілу активів і боргів не на користь України, оскільки на її частку доводилося приблизно вдвічі більше активів.

Другий аспект зовнішнього боргу України включає борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов'язаний з оплатою енергоносіїв В середині 1999 г сума зовнішнього боргу України складала більше за 13 млрд. долл. США, а виплати процентів по обслуговуванню боргу майже 2 млрд. долл. в рік Можливе подальше збільшення цього боргу зумовлене нездатністю нашої держави позбутися сировинної і енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, передусім зовнішньоекономічну діяльність, а також неефективним використанням іноземних кредитів, диктатом МВФ і Світового банку відносно умов отримання кредитів і іншими факторами

Перспективними напрямами інтегрування України в світове господарство є створення вільних економічних зон. українських транснаціональних корпорації, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності патентами, ліцензіями, «ноу-хау» і інш.

 

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ І ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Закономірності розвитку міжнародної торгівлі. Основними формами міжнародних економічних відносин (МЕВ) є міжнародна торгівля, міжнародне рушення капіталів, міжнародна трудова міграція і міжнародна економічна інтеграція. Крім того, виділяють міжнародну спеціалізацію провадження і науково-технічних робіт, валютно-фінансові зв'язки і відносини між країнами і інш.

На сучасному етапі вирішальна роль в розвитку МЕВ належить такій їх формі, як міжнародна торгівля. У одній з попередніх тим зазначалося, що дія закону інтернаціоналізації виробництва зумовлює процес інтернаціоналізації ринку, дію закону випереджального зростання зовнішньої торгівлі в порівнянні із зростанням виробництва. Так, якщо в 1913 1939 рр. зростання виробництва (43%) випереджав зростання міжнародної торгівлі (19%). те в 1981 1996 рр. світова торгівля росла майже в 1,6 рази швидше, ніж виробництво. У відмічені періоди (1913 1939 і 1981 1996 рр.) об'єм міжнародної торгівлі зріс відповідно в 2 і в 30 раз.

Підприємства і організації України в першому кварталі 1999 р. здійснювали зовнішньоторгівельні операції з партнерами з 139 країн світу, а об'єм зовнішньої торгівлі становив 3,4 млрд долл. США, з них 54% з країнами СНД.

У рамках закону випереджального зростання зовнішньої торгівлі в порівнянні із зростанням виробництва діють, на наш погляд, наступні закономірності.

По-перше, випереджальне зростання торгівлі послугами в порівнянні з темпами зростання міжнародної торгівлі. Так, якщо для двократного збільшення об'ємів торгівлі послугами необхідно менше за 8 років, то для відповідного зростання міжнародної торгівлі приблизне 15 років. У 1970 р. обсяг експорту послуг становив 80 млрд долл., в 1995 р. більше за 1 трлн долл. США, що перевищувало третину усього світового експорту. Це зумовлене зростаючою роллю послуг в процесі розширеного відтворювання (матеріального продукту, основної продуктивної сили, самих економічних відносин як на національному, так і на інтернаціональному рівні), значним скороченням транспортних витрат (що посилило мобільність виробників і споживачів послуг), розширенням частки послуг в здійсненні міжнародної торгівлі типовими товарами (наприклад, послуги страхових компаній) і іншими факторами. Об'єм обороту послуг в загальному об'ємі зовнішньої торгівлі України склав в 1996 р. 5,5 млрд долл. США (біля 19%), левова частка яких доводиться на транспортні послуги.

По-друге, випереджальне зростання торгівлі готовими виробами в порівнянні з товарами паливно-сировинної групи, а в рамках першої групи торгівлі машинами і обладнанням. Якщо в 50-х роках на довго готових виробів і товарів паливно-сировинної групи доводилося приблизно по 50%. те в 1996 р. частка готових виробів в світовій торгівлі виросла до 70%, а частка товарів паливно-сировинної групи і продовольства знизилася до 30%. Ця закономірність зумовлена значним розширенням виробництва синтетичних і композитних матеріалів (що зменшує частку торгівлі сировиною), збільшенням ефективності національного виробництва внаслідок впровадження ресурсі- і энергозберігаючих технологій. У Україні в 1998 р. частка металів і виробів з них в структурі експорту становила 30%, частка механічних електричних машин і обладнання біля 9%. При цьому загрозливою тенденцією останніх років стало ослаблення конкурентоздатності національної економіки, що в умовах відсутності структурних реформ, інноваційного оновлення виробництва, науково обгрунтованої інвестиційної політики зумовлює зростаючий відрив її не тільки від розвинених, але і від середньо-розвинених країн світу.

По-третє, поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами, з яких збирається складний кінцевий продукт. Це зумовлено домінуванням на сучасному етапі одиничної форми міжнародного розподілу праці, т. е. процесом інтернаціоналізації одиничного розподілу праці, про що вже йшла мова вище В середині 90-х років біля 60% світової торгівлі машинами і обладнанням доводилося на комплектуючі деталі і вироби.

По-четверте, збільшення в світовій торгівлі частки внутріфирмового обміну Ця частка в середині 90-х років складала більше за 35% всіх міжнародних торгівлі, в той час як в 70-е роки тільки біля 20%. Пов'язане це в основному із зростанням чисельності і могутності транснаціональних корпорацій, а також збільшенням кількості їх філіали. При цьому ТНК все більше монополізують сферу послуг, що зумовлює зростання внутрифирмової торгівлі.

По-п'яте, випереджальні темпи зростання міжнародної торгівлі між розвиненими країнами світу. У загальному об'ємі світової торгівлі частка взаємної торгівлі розвинених країн складає біля 70%. Це зумовлене більш високою мірою міжнародного розподілу праці між цими країнами, зокрема розвитком міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, розвитком інтеграційних процесів між ними. Частка слаборазвинутих країн світу в світовій торгівлі становить 22 24%, а колишніх соціалістичних країн 6 8%.

У-шостих, в сфері міжнародної торгівлі діє закон нерівномірності.

Так, на США. Японію і ФРН. в яких проживає менше за 10% населення планети. доводиться біля 35% міжнародної торгівлі На вісім ведучих країн світу доводиться більше за 65% світового експорту послуг і більше за 50% їх імпорту, а на 4 країни (США, Великобританію, ФРН і Францію) біля 45 % світового експорту послуг Нерівномірність в сфері міжнародної торгівлі зумовлена нерівномірністю економічного розвитку, гігантською концентрацією економічного потенціалу в декількох країнах світу.

По-сьоме, збільшення в експорті розвинених країн світу частки продукції, зробленої з допомогою інтелектуально і інформаційно насиченого труда (насамперед продукції мікроелектроніка). У експорті окремих країн світу вона складає від 15 до 20%. Передові позиції в торгівлі товарами, які засновуються на мікроелектроніка, займає Японія (приблизно третина активного сальдо в її торгівлі з США доводиться саме на ці товари).

У-восьмих, важливою закономірністю розвитку міжнародної торгівлі в контексті проблем господарського механізму є посилення в цій сфері ролі державного і іншого регулювання.

По-дев'яте, поступова лібералізація міжнародної торгівлі. Так, якщо в середині 90-х років середня величина митних тарифів складала в розвинених країнах світу біля 33%, то в середині 90-х років менше за 5%.

Відмічені закономірності діють на значному проміжку часу (більшість з них протягом декількох десятиріч). При цьому на менш тривалих проміжках часі вони можуть бути ослаблені, пригальмован і навіть паралізовані дією контртенденцій. Так, в 70-80-е роки в сфері міжнародної торгівлі посилилася тенденція до нових форм протекціонізму.

Дія названих закономірностей зумовлює поступове зростання ролі міжнародної торгівлі в національному відтворюванні (матеріального продукту. робочої сили і економічних відносин), що виявляється в збільшенні об'ємів зовнішньої торгівлі по відношенню до валового внутрішнього продукту (обсягам внутрішнього виробництва). У найбільших країнах світу (США, Індії, Китаю) цей показник в середині 90-х років складав від 20 до 30%, в середніх по розмірах розвинених країнах (ФРН, Франції, Великобританії) біля 60%, а в невеликих країнах (Бельгія, Швейцарія) понад 150%. Потрібно зазначити, що в середині 60-х років даний показник у великих країнах світу не перевищував 10-15, а в середніх біля 30%. За оцінками фахівців, до 2010рг для першої категорії країн він виросте до 35-40%.

Збільшення об'ємів зовнішньоторгівельного обороту, розширення його номенклатури за рахунок готових виробів і послуг будуть сприяти економії матеріальних, фінансових і інших ресурсів, позитивно вплине на поліпшення якості товарів і послуг, розширення номенклатури споживаних благ, сформує новий чинник економічного зростання (для слаборазвинутих країн) і посилить його дію в розвинених країнах.

Торгівля послугами на світовому ринку. Швидке зростання сфери послуг, в тому числі міжнародної торгівлі послугами, зумовлене четвертим великим суспільним розподілом праці, високим рівнем життя в розвинених країнах світу, дією закону зростання потреб, значним прискоренням НТР, посиленням міграції капіталу і робочої сили і іншими факторами.

Міжнародна торгівля послугами в порівнянні з торгівлею традиційними товарами має ряд специфічних особливостей. До них відносяться наявність прямих контактів між виробниками послуг і їх споживачами (що вимагає присутності за кордоном виробників послуг або іноземних громадян в країні, де виробляються ці специфічні товари), збільшення об'ємів міжнародної торгівлі послугами по мірі зростання зовнішньої торгівлі товарами (оскільки для успішної реалізації останніх, особливо складних товарів, необхідно надавати все більшу кількість транспортних, інформаційних, консультаційних, післяпродажних і інших послуг), велика захищеність сфери послуг (таких, наприклад, як надання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок) від іноземної конкуренції з боку держави і наднаціональних органів і інш.

Основними видами послуг в світовій торгівлі є: 1) послуги, пов'язані із зовнішньою торгівлею, т. е. з транспортуванням, страхуванням товарів; 2) послуги, пов'язані з обміном технологіями (торгівля ліцензіями, «ноу-хау»), інжинирингові, управлінські послуги і інш.; 3) соціальні і культурні послуги (туристичні і; 4) банківські послуги, зокрема здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій і інш.; 5) послуги, пов'язані з міграцією робочої сили (виплата і перерахунок заробітної плати, соціальні виплати і.

Найбільша питома вага послуг, пов'язаних з світовою торгівлею товарами, має морський транспорт. На нього доводиться біля 80% перевезень. Самий великий торговий флот належить Японії. Великобританії, ФРН і Норвегії. На ринку вантажних і пасажирських транспортних послуг домінуючу роль грають США, Великобританія і Франція. У останні два десятиріччя серйозним конкурентом морському транспорту стає повітряний транспорт, особливо коли мова йде про перевезення цінних вантажів. Упорядкуванням базисних умов постачання товарів (франко-завод. франко-вагон і інш.) займається міжнародна торгова палата.

Основними формами угод при обміні технологією є наступні.

По-перше, ліцензійна торгівля, об'єктом якої є патентні і безпатентні ліцензії на передачу винаходів, технологічного досвіду, різноманітних промислових секретів, комерційних знань і інших видів промислової власності (крім товарних і фірмових знаків). У сучасних умовах переважає продаж безпатентних ліцензій, оскільки купівля чистого патенту передбачає проведення додаткових НИОКР, а отже, довершеної матеріально-технічної бази, додаткових фінансових витрат і т. д. Вследствіє цього в ліцензійні угоди включається не тільки право на використання винаходів, але і передача необхідного технологічного досвіду, знань, промислових секретів і т. д., т. е. «ноу-хау» і інжинирингових послуг.

Частка розвинених країн світу в ліцензійній торгівлі складає більше за 80% експорту ліцензій, в тому числі США більше за 55%. Японія тільки за період 1950 1980 рр. закупила понад 2 тис. ліцензій. У цей час вона продовжує закуповувати ліцензії, але одночасно стає і їх експортером (біля 10% надходжень від цього вигляду експорту). Вартість продукції, яка випускається в різних країнах світу по іноземних ліцензіях, складає більше за 500 млрд долл. США. Переважаюча більшість ліцензій монополізована могутніми ТНК, внаслідок чого важливу роль в ліцензійній торгівлі грає внутріфирмова торгівля. У США на цей вигляд торгівлі доводиться більше за 70% експортних виручки по ліцензійних угодах промислових корпорацій. Ліцензійна торгівля сприяє збільшенню об'ємів міжнародної торгівлі послугами, особливо обладнанням, комплектуючими виробами, а також вивозу капіталу в підприємницькій формі.

По-друге, надання “ноу-хау” і техніко-технологічного досвіду. На відміну від ліцензійних угод власник винаходу або нового зразка техніки, технології не здійснює їх патентування і. отже, не має патентного захисту. Однак в угодах по «ноу-хау» обов'язково є окремі статті про непоширення відповідних секретів і компенсації збитків у разі їх порушення. Такі угоди, як правило, передбачають участь фахівців з боку власника винаходу або технології в пусконаладочних роботах, навчанні персоналу роботі з новою технікою і

По-третє, надання техніко-технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання машин, обладнання, приладів, а також матеріалів і напівфабрикатів, отриманого шляхом закупівлі, оренди, лізингу і іншими способами.

Такі угоди укладаються також, по-четверте, при співпраці в процесі техніко-технологічного обслуговування машин, обладнання, приладів, матеріалів і напівфабрикатів; по-п'яте, при наданні інжинирингових послуг. Дані послуги надаються спеціальними інженерно-консультаційними фірмами. При цьому використовуються метод будівництва об'єктів «під ключ», виконання фірмою більшої частини або всіх послуг, проведення більшої частини робіт працівниками самого замовника або місцевими підприємствами; у-шесте, при передачі технології в рамках виробничої або науково-технічної кооперації в процесі об'єднання економічних і передусім науково-технічних потенціалів двох або більше за суб'єктів. Така передача може здійснюватися на контрактній основі і в процесі створення спільних підприємств. По-сьоме, при здійсненні спільних капіталовкладень, проведенні наукових, науково-практичних конференцій, міжнародних виставок.

Важлива роль в міжнародній торгівлі соціальними послугами належить утворенню в формі обміну досвідом і інформацією, викладачами, науковими співробітниками, аспірантами і студентами. Так, в середині 90-х років за кордоном навчалися біля 1 млн студентів. Більшість з них вихідці з слаборазвинутих країн. При цьому розвинені країни світу проводять активну політику «витоку мозків» шляхом запрошення на роботу за значно більш високу заробітну плату найбільш обдарованих випускників, сприяння трудової міграції з метою виїзду в пошуках роботи, залучення висококваліфікованих фахівців на роботу в ТНК. Таким чином з слаборазвинутих країн виїхали на роботу в розвинені країни світу більше за 500 тис. чол., що веде до втрати значної частини національного багатства цих країн, виснаження їх інтелектуальних ресурсів, ослаблення економічної безпеки.

Державне і наддержавне регулювання міжнародної торгівлі. Загальною метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є створення сприятливих умов для розширеного відтворювання всередині країни, зокрема для привласнення національними і транснаціональними компаніями максимального прибутку. У процесі реалізації цієї мети спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму і лібералізації. Протекціонізм це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції і сприяння національним компаніям в їх проникненні на зовнішні ринки. На відміну від цього лібералізм це державна політика, направлена на зниження митних тарифів і інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Система протекціонізму здійснюється шляхом встановлення високих митних тарифів на товари, які ввозяться з-за кордону, введення тарифних обмежень, до яких належать кількісні (встановлення квот. добровільне обмеження експорту, ліцензування) і валютні обмеження (регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями, ускладнення митної процедури), а також через встановлення підвищених вимог до технічних, санітарних стандартів, оподаткування на внутрішньому ринку і інш.

Незважаючи на поступове зниження митних тарифів в останні чотири-п'ять десятиріч, розвиненими країнами використовувалося біля 800 видів різних нетарифних бар'єрів, за допомогою яких стримувалося до 50% імпорту товарів. Характерною рисою протекціоністської політики в сучасних умовах є затвердження колективного і селективного протекціонізму, який проводиться країнами членами інтеграційних угрупувань по відношенню до третіх країн- В найбільшій мірі такий протекціонізм свойствен для країн ЄС.

З іншого боку, слаборазвинуті країни Африки, Азії і Латинської Америки створили більше за 15 замкнених економічних угрупувань, в межах яких здійснюється лібералізація торгівлі, а по відношенню до третіх країн робляться різні протекціоністські заходи. До них відносяться митні тарифи, ліцензування і квотування імпорту, валютні обмеження. Так, середній рівень митних тарифів багатьох слаборазвинутих країн складав в кінці 80-х років біля 35%.

До нетарифних обмежень відносяться: по-перше, заходи, направлені на безпосереднє обмеження імпорту (його ліцензування і квотування, введення антидемпінгових і компенсаційних податків, імпортні депозити, компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін і інш.); по-друге, заходи, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі (митна формальність, технічні стандарти і норми, санітарні і ветеринарні норми, екологічні стандарти і норми, вимоги до маркірування товарів, їх упаковки і т.- п.-):)(по-третє, заходи, які безпосередньо не направлені на обмеження імпорту або стимулювання експорту, але дія яких приводить до такого результату.)(В останні роки виявляється тенденція до заміни митних тарифів такими заходами нетарифного протекціонізму, як встановлення кількісних обмежень, технічних стандартів і умов, екологічних норм і інш.)

Ці заходи доповнюються зміною програм державного стимулювання експорту. Найважливішими коштами такого стимулювання є державне кредитування експорту, змішане кредитування (з'єднання державного і недержавного, рефінансування частини експортних кредитів, що надаються комерційними банками, і інш.), державне страхування експортних кредитів, безпосереднє субсидування експорту. При цьому на зміну традиційним формам такого стимулювання приходять більш гнучкі, орієнтовані головним чином на виборче стимулювання окремих важливих видів продукції, зокрема тих, які визначають розвиток НТР, базових галузей промисловості- Так, експортне кредитування в розвинених країнах світу охоплює до 20% всього обсягу експорту цих країн. Характерно і те, що таке стимулювання носить непрямий характер і здійснюється в формі фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, прискореній амортизації і інш.

У той же час розвинені країни світу активно використовують пряме субсидування експорту сільськогосподарської продукції (так, в Західній Європі рівень зашиті сільськогосподарського виробництва з урахуванням системи компенсаційних зборів і ліцензій складає більше за 200%), про що вже йшла мова раніше. Їм також властиві практика поступового розширення страхування кредитів (від політичних. військових ризиків), продовження термінів такого страхування, поліпшення умов виплати страхових сум.

Державне страхування експорту здійснюється також шляхом надання значної допомоги в організації міжнародних виставок, підтримки державних представництв за кордоном, іноземних ринків, що займаються дослідженням, рекламою вітчизняних товарів.

Державне регулювання міжнародної торгівлі доповнюється наддержавним з боку міжнародних організацій, передусім зі сторони ГАТТ (Генеральна угода по тарифах і торгівлі). Ця організація була створена в Женеві в 1947 р.

Спочатку повноправними членами цієї організації були 23 країни, а в 1998 р. в неї входили вже 129 країн, на які доводиться більше за 90% світового товарообороту. У цей час ведуть переговори про вступ в організацію 25 країн, в тому числі і Україна.

Основним видом діяльності ГАТТ є проведення країнами-учасниками багатосторонніх торгових переговорів- Оскільки вони можуть тривати не один рік, такі переговори отримали назву «раунди». За час існування цієї організації було проведено вісім раундів.

Внаслідок семи раундів середня величина митного збору знизилася до 4,7 % для розвинених країн світу і 7,1 % для слаборазвитых країн. Для останніх були зроблені поступки по окремих сільськогосподарських товарах (які не виготовляються в розвинених країнах світу). Було дане нове визначення суті демпінгу (таким стала вважатися продаж товару нижче внутрішньої ціни) і встановлено, що за продаж товару по занижених цінах штраф не повинен перевищувати різницю між внутрішньою і демпінговою ціною. Аналогічний підхід був встановлений в основу субсидування державою експорту. Важливими результатами переговорів стали створення вільної зони торгівлі авиатехникой, рішення про заходи нетарифного протекціонізму (ліцензій, державних замовлень, субсидій). Зокрема, були заборонені всі субсидії, крім торгівлі сільськогосподарською продукцією, лісового господарства і рибальства.

Результатами переговорів восьмого Уругвайського раунду стали зменшення митних тарифів на деякі товари (а до 1998 р. на 40%), що привело до зниження митного оподаткування на 3%, зниження митних тарифів в слаборазвитых країнах на 20 30%, ліквідація мита на деякі товари (будівельне і сільськогосподарське обладнання, фармацевтичні товари і інш.), визнання законними субсидій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, введення мінімальних кількісних параметрів (1% від загальної вартості товару), нижче за яких субсидування признавалося законним, розгляд торгових аспектів права на інтелектуальну власність і регулювання торгівлі послугами

Основною задачею створення нової міжнародної організації СОТ (що зберігає всі положення ГАТТ) стало забезпечення повної свободи торгівлі шляхом «ув'язок», т. е надання можливості провести певні форми протекціоністської політики (наприклад, підвищення митних тарифів) з одночасною лібералізацією імпорту інших товарів. Створення СОТ передбачає входження в неї ГАТТ, а також Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС) і угоди з торгових проблем права на інтелектуальну власність. При цьому СОТ будучи виведеної з сфери дії ООН, стала незалежною організацією, що отримала статус юридичної особи і схожей з МВФ і деякими іншими міжнародними економічними організаціями. Її основною задачею є контроль за політикою країн-учасниць при виконанні ними прийнятих на себе зобов'язань

Україна подала заяву про вступ в СТІЛЬНИКИ ще в 1994 р. однак питання про її входження в цю організацію досі не вирішений.