Теорiя Куна, незважаючи на всi її наочнi достоїнства, має ряд iстотних недолiкiв. По-перше, наведенi Куном д, ля прикладу науковi революцiї займали в часi вiд кiлькох десятилiть до кiлькох столiть i, вiдповiдно, краще говорити не про революцiї, а про еволюцiю наукових iдей. По-друге, остаточнi визначення парадигми й нормальної науки подаються одне через одне, що призводить до логiчного кола й знижує логiчну цiннiсть кунiвської аргументацiї. По-третє, не зовсiм зрозумiло, до чого все ж таки слiд вiдносити поняття парадигми: до наукового свiтогляду в цiлому чи до цiлком конкретних окремих зразкiв тiєї чи iншої науки. В принципi, можна вiдносити i до тих, i до iнших, але в такому разi утворюється досить складна iєрархiя парадигм, що ускладнює дискурс про науковi революцiї, змушуючи вiдмовитись вiд кунiвської концепцiї на користь iнших концепцiй, зокрема еволюцiйних. Еволюцiйну концепцiю розвитку науки подає Ст. Тулмiн. Поняття парадигми вiн замiнює поняттям популяцiї наукових iдей, що включає до свого складу такi чинники, як загальнi свiтогляднi елементи, технiчнi можливостi, вже наявнi досягнення тощо. Рамки популяцiй не обов'язково спiвпадають з рамками тiєї чи iншої науки, частiше вони просто перетинаються в деяких мiсцях. Так, популяцiя iдей атомiзму утворює власну область, перетинаючи рамки фiзики й хiмiї.
Еволюцiя науки – це еволюцiя популяцiй наукових iдей. Рушiйними силами цiєї еволюцiї є боротьба мiж популяцiями наукових iдей, концептуальна мiнливiсть та iнтелектуальний вiдбiр [[24], с. 208, 223]. Концептуальна мiнливiсть обумовлюється внутрiшнiми факторами еволюцiї, такими, як теоретична обґрунтованiсть, узгоджуванiсть з iншими теорiями, результати верифiкацiї чи фальсифiкацiї. Крiм внутрiшнiх, iснують також зовнiшнi фактори, такi, як соцiальнi особливостi наукового спiвтовариства та наявнi технiчнi можливостi. Зовнiшнi фактори служать обмеженням внутрiшнiх (iнтелектуальних) факторiв [с. 222]. Iнтелектуальний вiдбiр проводиться спiвтовариством фахiвцiв у вiдповiдностi з наведеними внутрiшнiми й зовнiшнiми факторами. Одним із ключових моментiв розвитку є поява наукової специфiкацiї i пов'язаного з нею професiйного втiлення науки [с. 262]. Пiсля цього наукове спiвтовариство стає вже практично напрямом пов'язаним з вiдповiдною популяцiєю, загибель якої означає припинення його дiяльностi. Звiдси виникають додатковi фактори, що ускладнюють еволюцiю й створюють iлюзiю революцiї. Окреме наукове спiвтовариство чинить перешкоди розповсюдженню iдей, якi загрожують його власнiй популяцiї. В результатi популяцiї змiнюють одна одну не вiдразу й не тiльки завдяки одним лише об'єктивним факторам, але пiсля бiльш-менш тривалої боротьби, що може набувати видимостi революцiї. Уникнути впливу соцiальних факторiв на науку неможливо, його можна лише частково збалансувати шляхом пiдтримання заснованої на iсторичному розумiннi «iнтелектуальної екологiї» [с. 292].
Якщо сучасна наука не є єдиною в своєму родi, а всього лише одним з можливих результатiв, що серед iншого визначається також соцiальними факторами розвитку, то постає питання про можливiсть альтернатив серед iнших варiантiв пiзнавального освоєння свiту. Якщо такi альтернативи можливi, то постає питання їх рівноцiнностi чи нерівноцiнностi iснуючiй науцi. Можливi рiзнi варiанти вiдповiдi на це запитання. Однi з них – це тi, що виходять з апрiорної вiри в єдинiсть iстини; вони спираються здебiльшого на сучаснi природничi науки й вважають, що така абсолютна iстина найбiльш повно й адекватно представлена саме в науцi. При цьому також припускається, що адекватнiсть наукового вiдображення дiйсностi постiйно зростає.
Альтернативнi (здебiльшого антинауковi пiдходи), в принципi, також можуть у якiйсь мiрi вiдображати дiйснiсть, але мiра їх адекватностi не йде нi в яке порiвняння з суто науковою. Обґрунтування подiбної точки зору не завжди вдається узгодити з постпозитивiстськими пiдходами, а також з тим фактом, що, примiром, досить широкий спектр явищ людської психiки, фiзiологiї, взаємовiдносин людини з людиною чи оточуючим середовищем, що не знаходять пояснень у рамках сучасних сциєнтистських уявлень, може мати досить повне й детальне тлумачення у фiлософських системах даосизму, йоги, буддизму тощо. Важко втриматись вiд ремiнесценцiй, пов'язаних з кунiвською концепцiєю розвитку науки. Питання можна переформулювати бiльш конкретно – має чи не має наука якi-небудь переваги порiвняно з iншими способами пiзнавального освоєння свiту.
