Демократичний режим, характерні риси й особливості

Відомий політолог Р.Дарендорф стверджує: “Демократія – це уряд, що обирається народом, а якщо необхідно – народом і скорочується: але, крім того, демократія – це уряд із власним курсом”. Американські вчені Ф.Шміттер і Т.Карл розглядають сучасну політичну демократію як “систему управління, за якої правителі привселюдно звітують перед громадянами. Ті ж, у свою чергу, діють не безпосередньо, а через конкуренцію й кооперацію”.

Під демократичним режимом реалізації влади слід розуміти організацію взаємодій між державою і суспільством, що базується на усталеній системі цінностей: народний суверенітет, самоврядування, багатопартійність, плюралізм, свобода, повага до прав людини і т.д.

Набір демократичних цінностей украй широкий і обмежується лише соціокультурними факторами, історичними традиціями, менталітетом. У процесі розвитку демократії еволюціонували й уявлення щодо принципово важливих рис демократичного режиму. Якщо раніш вважалося, що для демократичного режиму досить таких ознак як загальне виборче право, конкуренція партій, регулярні вибори, то зараз вважається обов'язковим, щоб ці демократичні процедури привели до таких демократичних результатів, як відповідальність еліти перед народом, залучення мас до політики, захищеність прав меншості. Сутністю сучасної демократії є вибір, а принципом функціонування – політичний плюралізм.

З погляду вищезазначеної методології можна виділити системоутворювальні ознаки демократичного режиму. Відкрита економічна система ринкового типу, що базується на різноманітності форм власності й приватній ініціативі, функціональним принципом якої є відкрита конкурентна боротьба. Безумовно, у сучасних демократіях підсилилася регулятивна роль держави, однак наріжні цінності економічної свободи лишаються непорушними.

Соціальна структура стабільно стратифікована: зберігаючи цілісність, вона відрізняється високим динамізмом, мобільністю переходів. Основою стійкого функціонування суспільства є середній клас, що становить значну більшість населення. Високорозвинене громадянське суспільство, що володіє “четвертою” владою – громадською думкою - є найважливішим елементом системи контролю суспільства за діяльністю уряду й держави в цілому.

Політична система відкритого типу відрізняється гнучкістю та готовністю до інновацій. Реальна система поділу влади виключає можливість зосередження владних повноважень в “одних руках”, що практично виключає трансформацію демократичного режиму в недемократичний. Політичні права і свободи громадян реалізуються через діяльність політичних партій і об'єднань громадян, виборче право, різноманітні й незалежні засоби масових комунікацій і т.д. Основною ознакою демократії є визнання суверенності народу - єдиного джерела влади в державі. Суверенність народу виявляється також у можливості змінити уряд без залучення сили, тобто шляхом переобрання. Конкурентність забезпечується завдяки існуванню багатопартійної системи, а також гарантованим можливостям для політичних партій, громадських організацій та окремих громадян вільно висувати й підтримувати своїх кандидатів, контролювати хід голосування і його результати. Ознакою демократичного режиму є конкуренція політичних сил не тільки при отриманні, але і при здійсненні влади. Так у Великобританії, партія, що програла вибори, дістає офіційний статус “опозиції Її Величності”, і має гарантовані законом права й повноваження.

Досвід функціонування сучасних демократій підтверджує той факт, що основні цінності – права і свободи людини - є самоцінними. Крім того, права й свободи людини повинні служити обмеженню державної влади.

Форми реалізації демократичних режимів не можуть бути ідентичними для всіх країн. Базовими є тільки система ціннісних переваг і процедура їхнього втілення. Самі ж методи й способи функціонування демократії опосередковані багатьма факторами. Найбільш істотними є історичні традиції, звичаї, релігія і вірування, співвідношення колективістських та індивідуалістських засад, політична культура, тобто те, що Ф. Гегель називав “ґрунтом права”, на якому формується державний устрій. Тому в різноманітність демократичного світу кожна країна, що дотримується основних принципів і механізмів демократії, привносить свою неповторну національну специфіку при його реалізації.

Щодо типу функціонального політичного режиму в Україні, необхідно позначити такі моменти:

Ø Перетворення в Україні почалися після розпаду лівого тоталітаризму радянського зразка;

Ø Як ціль визначено побудову сучасної демократичної держави, що закріплено в Конституції;

Ø Сучасний стан України можна характеризувати як стадію і процес трансформації;

Ø Загальносистемна криза деструктурувала всі раніше сформовані статуси, відносини й ціннісні орієнтації.

З огляду на ці основні фактори, можна зробити наступні висновки. Політичний режим є наслідком - його обумовлюють менталітет населення, політична культура, соціально-класова структура суспільства, конкуренція еліт тощо.

В Україні спостерігається досить чітка стратифікація ідеологічних переваг серед різних соціальних груп і статусів, від лівих до вкрай правих, делегати яких більшою чи меншою мірою представлені в усіх ешелонах влади - як по вертикалі, так і в органах місцевого самоврядування. Значна частина представників різних політичних еліт так чи інакше сформувалася й активно функціонувала в складі партійно-господарської і комсомольської номенклатури радянської системи влади, всотавши в себе відповідні ціннісні орієнтації і механізми прийняття політичних рішень. Оскільки в Україні, на відміну від інших пострадянських країн, не відбулася зміна еліт, то, як наслідок, постійно декларується прихильність ідеалам демократії за панування авторитарних методів управління. Класифікувати політичний режим в Україні за нестабільної соціально-політичної ситуації в період трансформації досить проблематично. Скоріше, можна говорити про змішування різних типів режимів за відсутності якогось одного, що явно домінує. З одного боку, формальний поділ влади, Закон про партії, свобода слова, виборче право, з іншого - залежність суддів, примат виконавчої влади, істотні обмеження на доступ і поширення інформації, негласна цензура, непідконтрольне використання адмінресурсу в період виборів, підтасовування результатів голосування на користь провладних кандидатів. Такого роду приклади свідчать про серйозні авторитарні тенденції, які були притаманні владі, при досить слабких демократичних інститутах її обмеження.

Теорії і практика трансформацій суспільств у демократичні обумовлюють процес переходу протягом двох поколінь (приблизно 50 років), коли практично цілком зникає ґрунт для рецидиву антидемократичних режимів.