Етапи становлення моральної свідомості та критерії моральної вихованості

Оце і є бути щасливим – знайти

самого себе.

Григорій Сковорода, укр. філософ

Справжня гуманність означає

насамперед справедливість.

В. О. Сухомлинський, укр. педагог

Єдність моральних знань і моральних почуттів, раціонального та емоційного складають моральну свідомість. Розвиток моральної свідомості в генетичному плані треба пов’язати з моральним змістом самосвідомості. Адже самооцінка вміщує не тільки знання про себе, а й ставлення до себе. До того ж емоційне ставлення до себе виявляється навіть раніше, ніж об’єктивне когнітивне усвідомлення. Як приклад, самооцінка дитини десь до 5 років має тільки емоційний характер («Я великий!»). Саме емоційність «Я» сприяє інтеріоризації етичних норм, сприйнятливості до вимог дорослих. Завдяки цьому усвідомлені вимоги набувають дієвості, втілюються в конкретні вчинки дітей. У психології розроблена когнітивно-генетична модель розвитку моральної свідомості німецьким психологом Л. Кольбергом. Він виявив три рівні розвитку моральної свідомості дитини. Ці рівні можна застосувати також при аналізі моральної поведінки (і моральної свідомості) дорослої людини. І рівень – доконвенційний. Норми для людини існують як зовнішні. Вона їх виконує лише під тиском авторитету або через страх покарання (характерно для дошкільного віку). Чи є дорослі з такою моральною свідомістю? ІІ рівень – конвенційний. Норми виконуються через бажання відповідати зразкам, щоб підтримувати з авторитетними людьми стосунки довіри, поваги, лояльності. Тут уже є почуття сорому, обов’язку і власної гідності (шкільний вік). ІІІ рівень – постконвенційний (за Л. Кольбергом після 20 років і то не в усіх). Виконання норм визначається внутрішнім законом совісті. Людина діє за принципом гуманності, справедливості, відповідальності. Поведінка набуває рис природності, невимушеності. Таким чином, поведінка людини залежить від рівня розвитку її моральної свідомості (єдності моральних знань, моральних почуттів і відповідно до цього рівня моральних вчинків). Залежно від цього розрізняють:

• внутрішня вихованість;
• зовнішня вихованість;
• невихованість та ін.

Вихована людина – це гуманна людина, в якої в єдності розвинута моральна свідомість, моральні почуття (живе й поводить себе за законами совісті) і моральна поведінка.

Актуальні аспекти проблеми самовиховання студентів:

• постійна робота над своїм культурним розвитком і удосконаленням культури своєї праці;
• виховання стійкої громадянської позиції;
• культивування громадянських чеснот і відповідальності;
• посилення моральних засад встановлення міжособистісних взаємин і відносин особи та суспільства;
• розумне співвідношення індивідуального й колективного;
• формування суспільного ідеалу служіння народу як символу державності в демократичному суспільстві.

Професійне самовиховання майбутніх викладачів – активний професійний саморозвиток, засвоєння і присвоєння педагогічних цінностей, норм педагогічної взаємодії (вчитель – учень, викладач – студент), рефлексивний професіоналізм (усвідомлення себе, критична оцінка процесу професіоналізації, саморегуляція своєї поведінки тощо). У вищій школі форма соціальної поведінки (тобто виконання студентами норм і правил міжособистісних взаємин і ставлення до виконання соціальних службових обов’язків) реалізується, насамперед, через виконання соціальних ролей. У ставленні людей один до одного існує певна рольова субординація, хоча вона не виключає культуру взаємин. У міжособистісних взаєминах (викладач – викладач, студент – студент) норми можуть визначатися самими учасниками взаємодії на основі їх моральної культури, їх індивідуальних моральних якостей і ставлення один до одного як особистості. Прикладом можуть бути такі якості, які зорієнтовані на технологію спілкування:

• професійна чесність – ділова вимогливість, самовіддача в роботі, уміння говорити правду «в очі»;
• організованість – взаємодія індивідуального і спільного, вміння структурувати й програмувати діяльність відповідно до правил і норм організації;
• товариськість – взаємна солідарність, повага й довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей;
• моральна воля – розвинутий самоконтроль, уміння домагатися мети, завойовувати повагу людей;
• мужність – уміння переносити особисті неприємності та службові невдачі;
• совість – загострене почуття особистої відповідальності перед суспільством і людьми;
• великодушність – терпимість до хиб людей, уміти прощати образи, не бути злопам’ятним;
• оптимізм – віра в себе й людей, у свій моральний вибір і краще майбутнє;
• щедрість – безкорисливе надання допомоги людям, співчуття;
• відповідальність – єдність слова і діла, «смак» до ділового ризику; визначення себе причиною наслідку справи;
• скромність – ретельність, розумне використання влади, критичне ставлення до своїх заслуг і хиб;
• принциповість – уміння відстоювати свою і чиюсь позицію, якщо вона ділова; повага до думок інших тощо.