Український романтизм сформувався у 20-40-х роках XIX століття. У цей час у Російській та Австро-Угорській імперіях особливо голосно почали про себе заявляти національно-визвольними рухами залежні від імперій країни. Тому основою естетичної програми українських романтиків стає боротьба за розвиток національної мови і культури, а патріотична проблематика виступає на перший план.Романтичний герой — особистість, що принципово відрізняється від маси, постійно конфліктує з оточенням, шукає свій ідеал у сфері мрії. Але розбіжність між мрією та дійсністю, нездатність прийняти або змінити світ стає причиною душевних переживань і страждань героя, доля якого — самотність, мандри, подорожі, пошуки.Джерелами українського романтизму стають історичні матеріали, фольклорні твори, а також зразки європейських романтичних творів. На Україні романтичний рух розпочався у 20-х роках з діяльності харківського літературного гуртка І. Срезневського. У гуртку зосередилася романтично настроєна молодь, переважно студенти. Близьким до гуртка був і майбутній поет-романтик Левко Боровиковський. Твори Боровиковського звернули на себе увагу як зразки нового романтичного напряму в українській літературі. Поет почав писати українською мовою, бажаючи продемонструвати багацтво та самобутність своєї рідної мови.Відчувши невідповідність існуючої бурлескної манери потребам літературного прогресу, поет написав свої романтичні твори у новому стилі. В українську літературу Левко Боровиковський увійшов як визначний поет-романтик, який утвердив жанр літературної балади. Успішно розробляв він й інші жанри романтичної лірики, а також коротку байку-гумореску. Його творчий досвід у цих жанрах використали письменники наступних поколінь. Байкарська творчість Боровиковського позитивно вплинула на дальший розвиток цього жанру в українському письменстві. Поет увів у літературу нові мотиви й теми, зокрема з історичного минулого, створив тип романтичного героя, розвинув художню культуру нашої поезії.Більшість байок Боровиковського присвячено побутовій тематиці, проблемам загальнолюдської моралі. Для розкриття цих тем поет бере народні гуморески, прислів'я, приказки. На основі народних прислів'їв та приповідок написано такі твори, як «Москаль і Мотря», «Свій дім — своя воля», «Йолоп Клим», «Жевжик», «Хома», «Учитель», «Злодій», «Потакач» та інші.У літературному процесі 30-40-х років ХІХ століття “Харківська школа романтиків” була однією з локальних течій української романтичної поезії, яка тематично й образно розвивалась і в інших аспектах. У своїй художній і науковій діяльності вони виступали зі спільних чи близьких позицій, що дало підставу літературознавцям віднести їх до цієї школи романтиків. Серед них найпомітнішими постатями були А. Метлинський, В. Забіла, М. Петренко. Амвросій Метлинський - збірка поезій “Думки і пісні та ще дещо”(1839р.)засвідчила появу одного з яскравих поетів, з творчістю якого пов’язані становлення й розвиток громадянської ідейно-художньої стильової течії в українському романтизмові. Якщо ж говорити про творчість загалом, то можна сказати, у новій українській літературі він запровадив поезію високих емоцій: громадянські інвективи, трагедійні оскарження, медитації. Віктор Забіла у передмові до збірки “Співи крізь сльози”(1906р.), відчуваємо глибокий щирий ліризм поезій. Власне це і робить їх ”людським документом”, який не перестане промовляти до людей зрозумілою їм мовою. Творчість його є віддзеркаленням особистої життєвої драми поета й належить до так званої психологічно-особистісної течії романтизму. «Русалка Дністрова» (Шашкевич, Вагилевич, Головацький) (1837)- альманах, що поклав початок новій, народній літературі в Галичині та став важливим літературним фактом, що визначав подальшу тенденцію культурного розвитку на всіх землях Західної України. Романтики зруйнували класицистичну ієрархію жанрів та поєднали в цілісні художні структури лірику, епос і драму. Вони утвердили в літературі жанри побутової й історичної балади, історичної поеми, драми і трагедії, ліро-епічної поеми, любовної і громадянської лірики, “думи”,медитації. Сюжет балади «Рибалка» запозичений П. Гулаком-Артемовським у німецького поета Ґете. До твору додано підзаголовок «Малоросійська балада». Вынпоставив собі за мету передати українською мовою ніжні, піднесені почуття, тим більше, що народом уже створені такі пісні. Твір має виразні національні ознаки, наближений за мелодійністю й стилем до народних українських пісень.Поезія М. Костомарова «Соловейко» змальовує неперевершеного співця — соловейка, спів якого то веселий, то сумний, але співає він на цвинтарі, тому мало хто поцінує той спів, лише дівчина, яка прийшла й сумує на могилі.
ы10. Квітка-Основяненко як перший український повістяр-«побутописець»
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко-український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Був ініціатором видання журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда» і «Молодик», першої збірки українських прислів'їв і приказок. Основ'яненко один з перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Тому поява Квітчиних прозових творів українською мовою була своєчасним продовженням і поглибленням літературного подвигу Котляревського. На початку XIX ст. Україна мала високохудожню поезію і драму, а нової прози ще не було. Відомо ж, що саме проза завжди мала найбільше шанувальників, адже широко охопити всю складність суспільного життя спроможна лише епічна проза. Одне слово, новій українській літературі конче потрібний був повістяр.1834р. — книга перша «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою.1836 — 1837рр. — книга друга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком». Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833) (реальність персонажів, втручання фантастичних сил). До другої групи належать «Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка» (співчутливе ідеалізоване зображення героя із заглибленням у його внутрішній світ). 1835р. — соціально-побутова комедія «Сватання на Гончарівці». 1838р. — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (написана російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.Серед численних прозових творів Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова».Важливе місце серед критичних праць цієї доби посідає «Супліка до пана іздателя» Г. Квітки-Основ'яненка (1834 p.), своєрідний літературний маніфест, у якому відстоювалися права українського народу на власну літературу, рішуче засуджувалися його недруги, визначалися естетичні засади вітчизняної літератури. Однією з найактуальніших поставала потреба писати художні твори живою народною мовою: «Як говоримо, так і писати треба».
