Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною. 4 страница

Якщо потрібно, слідчий може залучити також відповідних фахівців-криміналіста, інженера з автотехніки та інших, які звертають увагу слідчого на всі особливості конкретного випадку, дають відповіді на окремі питання, які виникають під час огляду місця події. Нерідко запрошуються також оперативні працівники міліції, кінолог зі службовою собакою. Всі учасники огляду мають поводитися так, щоб обстановка не була порушена, а сліди злочину не були пошкоджені. Тому присутність зайвих осіб у тісному приміщенні небажана.

Після повідомлення про подію слідчий повинен негайно дати розпорядження працівникам міліції про охо­рону місця події та необхідність дотримання таких положень:

1) до приїзду оперативною групи не торкатися трупа і предметів навколо нього у випадках, коли нема сумнівів у тому, що людина померла і не потребує негайної медичної допомоги;

2) якщо потрібно, перемістити тіло (ДТП, потік води тощо), зареєструвати всіх осіб, які брали участь у цьому;

3) вжити заходів щодо збереження трупа і слідів різного характеру, а всіх сторонніх осіб попросити залишити це місце. Виїзд на місце події здійснюється негайно і вдень, і вночі, оскільки перші години для огляду трупа і виявлення речових доказів та розкриття злочину найефективніші.

З’ясувавши обставини пригоди, слідчий залежно від особливостей події спрямовує тактику і характер слідчих дій. Він вирішує, яким чином доцільніше їх проводити — від центра до периферії чи навпаки.

Під центром розуміють основний предмет слідства; у випадках вбивства — це труп, при ДТП — автомобіль, що потрапив в аварію і т.д.

Огляд місця події потрібно проводити в певному порядку, залежно від того, де сталася пригода (в приміщенні чи на відкритій місцевості), а також від характеру події (вбивство, самогубство, нещасний випадок, транспортна травма, отруєння та ін.), від наявності чи відсутності трупа людини.

Якщо подія відбулася в приміщенні, спочатку оглядають вхід до нього (стан дверей, вікон, замків тощо), відмічають порядок чи безладдя в ньому, наявність стороннього запаху, досліджують різні сліди, забруднення, залишки їжі тощо. Закінчують оглядом трупа.

Якщо подія відбулася на відкритій місцевості, оглядаючи труп, важливо з’ясувати, чи є місце його виявлення місцем смерті людини, знайти при цьому речові докази, звернути увагу на сліди ніг, транспортних засобів, задишки їжі тощо. Огляд місця події в таких випадках можна починати з трупа або з оточуючої місцевості.

Розрізняють два основні методи огляду місця по­дії: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний метод — це повний ретельний послідовний огляд і опис усіх діля­нок місця пригоди та об’єктів, на яких можна виявити різ­ні сліди і вивчення яких може бути важливим для розслі­дування справи. Звертається увага на так звані “негатив­ні” обставини, які суперечать звичайному розвитку подій, наприклад відсутність крові під трупом при наявності ран на трупі, відсутність трупних плям на нижче­роз­та­шо­ва­них частинах тіла при їх наявності на протилежних то­­­що.

Суб’єктивний метод — це огляд місця події, який проводять за наявністю слідів злочинця — як його особи, так і його дій на місці скоєного злочину (сліди волочіння, сліди транспортних засобів та ін.). Суб’єктивний метод застосовують у випадках, коли сліди на місці пригоди настільки свіжі, чітко виражені, що, йдучи по них можна виявити злочинця. При цьому часто використовують собаку-шукача. Об’єктивний і суб’єктивний методи застосовують у поєднанні. Після огляду суб’єктивним методом слідчий здійснює об’єктивний, повний і детальний огляд місця події.

У криміналістичну практику надійшов так званий вузловий метод, огляду місця події, коли місце злочину розбивають на окремі ділянки (вузли) і кожну з них послідовно оглядають одну за одною. Цей метод є одним з варіантів об’єктивного методу.

Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною.

Статична стадія характеризується тим, що огляд усіх предметів не змінюється і всі особливості заносяться в протокол за допомогою опису, фотографування, складання схем. У цій стадії огляду до предметів не торкаються, не зміщують їх.

Динамічна стадія відрізняється тим, що предмети раціонально переміщують, візуально досліджують кожний окремо дуже обережно, щоб не пошкодити їх і не залишити на них слідів своїх пальців рук. Для цього треба працювати в гумових рукавичках і брати предмети за кінці, ребра чи кути. Статична і динамічна стадії взаємозв’язані, є частинами єдиного процесу огляду, тобто процесу пізнання істини на місці події.

В процесі проведення огляду місця події слідчий складає “Протокол огляду місця події”, в який заносить усі дані, одержані під час цих дій. Він складається із вступної, описової і заключної частин.

У вступній частині описують місце події, дату, час початку і кінця огляду, посаду, прізвище особи, яка складає документ, прізвище, ім’я та по батькові учасників огляду, вказують також домашні адреси понятих. Далі наводять дані про особу, труп якої виявлено (якщо це відомо зі слів чи документів), — прізвище, ім’я та по батькові, вік, фах, місце проживання.

В описовій частині докладно наводять дані, які харак­теризують умови огляду — освітлення, температуру навколишнього середовища, погоду. Описують місце виявлення трупа, а також усі відомості, одержані під час його огля­ду.

У заключній частині вказують, що вилучено з місця події, куди відправлено труп і речові докази для подальшого дослідження, які дії проводились для фіксації різних об’єктів. Доцільним є складання схем, планів, фотографування, а також запис на кіно, магнітну плівку для виготовлення фільмів-ілюстрацій.

Протокол підписують всі учасники огляду, в тому числі і поняті. Кожний з них може внести свої зауваження або доповнення, висловити свої думки щодо побаченого.

2. Завдання лікаря під час огляду трупа на місці події

Лікар, який бере участь в огляді трупа на місці події, насамперед має пересвідчитись у тому, що перед ним мертва людина. Якщо є будь-які сумніви в цьому, він повинен негайно вжити всіх заходів щодо його оживлення самостійно або викликати швидку медичну допомогу. Реа­німаційні заходи слід проводити до відновлення життєвих функцій організму або виникнення абсолютних ознак смерті (трупні плями, заклякання), при наявності яких уже немає сумніву в тому, що людина мертва. Тільки тоді лікар має починати огляд, завданнями якого є (О.О.Матишев, 1989):

1) встановлення факту смерті та часу її настання;

2) встановлення первинного положення трупа і, якщо можливо, виявлення його змін;

3) з’ясування, чи відповідає місце виявлення трупа місцю злочину;

4) встановлення характеру, особливостей пошкоджень, які могли призвести до смерті, а також чим вони були заподіяні, чи є ці пошкодження слідами боротьби і самооборони;

5) допомога слідчому в правильному і послідовному проведенні огляду трупа і описі його в протоколі;

6) допомога слідчому у виявленні, описі, і вилученні речових доказів біологічного походження, а також знаряддя травми з слідами боротьби і оборони;

7) якщо потрібно, консультування слідчого щодо подальшого дослідження трупа і речових доказів, вилучення з місця події, та допомога йому у формулюванні питань, які належить розв’язати в процесі судово-медичної експертизи трупа і речових доказів.

Для розв’язання питань на сучасному рівні лікар під час огляду трупа на місці події має бути достатньою мірою оснащений різноманітними приладами, реактивами та іншим знаряддям. Сконструйована (В.В.Білкун, 1980–1990) валіза для виїзду судово-медичного експерта на місце події, яка містить усі потрібні засоби, в тому числі і прилади оригінальної конструкції з блоком живлення (ЕРМ-1, ЕРМ-2), а також гідравлічний динамометр тощо.

Під час огляду трупа на місці події потрібно максимально виявляти всі деталі, які можуть бути використані при розслідуванні будь-якого злочину. Огляд трупа слід виконувати згідно з “Правилами роботи лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини при зовнішньому огляді трупа на місці його виявлення” (1970).

Найдоцільніше, на думку фахівців (Ю.С.Сапожников, В.П.Ципковський, О.О.Матишев та інші), проводити огляд трупа в такій послідовності.

1. Указати в протоколі місце, де виявлений труп (будь-яке приміщення, його призначення, чи відкрита місцевість — ліс, луг, вулиця, автотраса тощо).

2. Занотувати загальні відомості про труп — паспортні дані (якщо вони є), стать, приблизний вік, довжину тіла, статуру, колір шкіри, наявність татуювання, шрамів тощо.

3. Зафіксувати місце виявлення трупа щодо оточуючих предметів чи до обстановки.

4. Докладно описати положення і позу трупа, оскільки вони мають особливе значення для визначен­ня причини і виду смерті. Наприклад, у разі смерті від дії низької температури, тобто переохолодження, характерною є поза скоцюрбленої людини. Поза “бій­ця” або “фехтувальника” свідчить про дію полум’я, але вона не вказує на те, живою чи мертвою людина в нього потрапила. Характерними є положення трупа в разі самогубства через повішення: у висячому положенні з точкою опори і без неї, сидячи або напівсидячи, стоячи на колінах, лежачи (рис. 7). Іноді викликає подив, чому людина не підвелася, щоб розтягнути, зняти петлю і залишитись живою. Проте, за даними літератури і досвідом нашої практики не було жодного випадку, коли людина, в якої затягнулась петля на шиї, змогла б самостійно її скинути. Вважають, що це явище зумовлене миттєвою втратою здатності координувати рухи внаслідок стискання судин і нервів шиї, підвищення тиску в ділянці мозочка, де розміщені центри руху, а також процесами гальмування в головному мозку внаслідок потоку больових імпульсів, які йдуть від рефлексогенної зони шиї. Характерні також пози трупів при вог­непальних пошкодженнях, травмах на залізнично­му транспорті, особливо при самогубствах. Типовою є поза трупа жінки при вбивстві під час зґвалтування.

5. Детально оглянути і описати одяг і взуття тру­па, спочатку верхній, потім нижній, визначити, в яко­му стані він перебуває (в порядку чи ні), які предме­ти зміщені, оглянути кишені, їх вміст (цінності, документи, що засвідчують особу покійного). Іно­ді бі­ля зміщеного одягу виявляють чужі докумен­ти. Відомий випадок, коли під полою піджака тру­па були виявлені різні папери і паспорт, який, як з’ясувалося пізніше, випав із кишені вбивці і залишив­ся на місці події. Звертають увагу на виявлення різ­них забруднень, слідів крові, слів від протектора ко­ліс автомобіля та інших предметів. Докладно вказу­ють їх локалі­зацію, форму, особливості, нумерують, кожне окремо, вимірюють відстань від підошов. На місці події одяг не знімають, а лише послідовно оголюють ті частини тіла, які оглядають.

6. Приділити велику увагу дослідженню трупних явищ, особливо ранніх, оскільки вони дозволяють визначити час настання смерті, первинне положення трупа, можливе його переміщення, а в окремих випадках орієнтовно з’ясувати причину смерті. Детально оглянути і описати в протоколі локалізацію, колір трупних плям, їх зміни при натискуванні, тобто встановити їх стадію і фазу, ступінь прояву трупного заклякання в окремих групах м’язів, наявність або відсутність явищ висихання окремих ділянок шкіри і слизових оболонок, рогівок очей (плями Лярше). Якщо можливо, треба провести деякі суправітальні реакції.

7. Оглянути і описати пошкодження на відкритих частинах тіла. Їх рекомендується описувати, послідовно оглядаючи окремі частини тіла (голова, шия, груди, живіт, кінцівки). Опис пошкоджень проводять за прийнятою в судовій медицині послідов­ністю: локалізація, вид пошкоджень (садна, крововиливи, рани, переломи, ампутація частин тіла тощо), форма і розміри їх, особливість країв ран, кінців, поверхні пошкоджень, стан оточуючої шкіри і прилеглих тканин, наявність сторонніх забруднень нав­коло них для встановлення знаряддя травми і пошуку його на місці події. При визначенні локалізації деяких видів пошкоджень (вогнепальних, транспортних травм) слід виміряти відстань від них до серединної лінії тіла і до підошви. Форму визначають звичайно як лінійну або порівнюють її з формою геометричних фігур (кругляста, овальна, промениста тощо) і літер (П-, Т-, У- подібна тощо). Форму ран бажано відмічати до і після зведення країв. При наявності саден, крововиливів вивчають особливості поверхні, рівень щодо оточуючої поверхні шкіри, наявність клаптів епідермісу (з якого краю), кірок, їх колір, ступінь епітелізації, колір крововиливів. У разі наявності переломів відмічають крепітацію, деформацію відповідних частин тіла, вкорочення кінцівок тощо.

Під час вивчення пошкоджень забороняється змінювати їх положення, а також зондувати рану і вилучати предмети, які фіксуються у глибині рани. Знаряддя травми з різними слідами і забрудненнями після детального опису вилучають для подальшого дослідження.

3. Особливості огляду місця виявлення
розчленованих і скелетованих трупів

Розчленування трупа може здійснюватись зажиттєво або післясмертно. Зажиттєве розчленування спостерігається у випадках транспортної, авіаційної, вибухової травми, ушкоджень деталями будівельних конструкцій, агрегатів, різних машин і механізмів, трансмісією, крилами та гвинтами підводних суден. Це в основному випадкові розчленування.

Кримінальні розчленування можуть бути зажиттєвими і післясмертними. Їх поділяють на дефензивні і офензивні. Перші здійснюються з метою приховання слідів злочину і полегшення транспортування, другі — в разі вбивств, за сексуальними мотивами з виділенням окремих органів або скоєних психічно хворими, для яких характерні хаотично нанесені пошкодження без ознак приховання злочину.

Для розчленування трупа використовуються різні гострі предмети — ножі, сокири, пилки, а іноді ножиці, якими розділяють тіло на частини. Нерідко відчленовують голову, кінцівки, розділяють тулуб на частини, іноді на велику кількість малих, безструктурних фрагментів, які з метою приховання злочину розкидають на значну відстань від місця події. Відшукати всі частини тіла відразу часто неможливо, що значно утруднює роботу слідчих органів.

Місцем виявлення навмисно розчленованого трупа звичайно є так звані приховані місця — ями, канави, вигрібні ями, колодязі, сміттєзбірники; різні каналізаційні системи тощо. У “Протоколі огляду місця події” потрібно описати конкретне місце виявлення частин трупа із зазначенням, наприклад, глибини поховання, характеру грунту, температури навколишнього середовища тощо. Потрібно дуже докладно описати матеріал, в який загорнуті частини трупа. Це може бути мішковина, папір, постільна білизна, деталі одягу. Ці предмети в подальшому розслідуванні можуть бути важливими речовими доказами. Особливе значення має обстеження одягу на частинах розчленованого трупа, при описі якого потрібно вказувати колір, малюнок, оздоблення, наявність міток, пошкоджень. При відсутності одягу відзначають наявність вдавлень від частин білизни, яка була на тілі до настання смерті. Кожна частина розчленованого трупа має бути промаркована, сфотографована і описана з обов’язковим визначенням:

1) анатомічного призначення, розмірів, форми, характеристики відчленованої поверхні, товщини підшкір­ної жирової клітковини;

2) ступеня розвитку трупних змін та їх характеристики;

3) наявності будь-яких пошкоджень на відчленованих частинах;

4) наявності забруднень і нашарувань, татуювання (малюнок, колір тощо), шрамів, бородавок. Сліди крові та інші біологічні об’єкти описують за звичайними правилами. Детально розглядаючи лінію розчленування, особливу увагу звертають на характер країв шкіри ділянці різаних, рубаних ран, лінії розрубів або розпилів кісток, хрящів, на яких вдається виявити сліди трас, що допомагають встановити, чим був скоєний злочин.

Методика дослідження і опису частин трупа спрямована на встановлення особи покійного, а також з’ясування, чи належать розчленовані частини одній чи кільком особам.

З метою приховання злочину іноді після розчленування трупа його частини закопують у землю в різних місцях або викидають у водоймища, а іноді спалюють. Дослідженням вітчизняних вчених (М.М.Стрілець, 1972; Ю.П.Шупик, 1974; Л.Л.Голубович, 1992) доведена можливість встановлення видової, групової, а також індивідуальної приналежності кісток на різних ступенях їх спалення, аж до попелу.

Особливості дослідження скелетованих трупів. Такі трупи у вигляді цілого скелета або окремих його кісток виявляють, як правило, випадково при спорудженні будівель, археологічних розкопках, копанні колодязів, проведенні різних сільськогосподарських робіт тощо. Проте бувають випадки, коли слідчі органи при зникненні людини мають підозру на поховання в певних місцях. Для виявлення останків трупа слідчий за участю лікаря — фахівця з судової медицини і понятих організує розкопки. При цьому вручну просівають грунт, фіксуючи всі виявлені знахідки. Під час огляду місцевості, де проводять розкопки, звертають увагу на рельєф, характер рослинності, глибину поховання кісток скелета, їх колір, структуру, склад грунту, флору і фауну в землі та на поверхні кісток, відзначаючи стадію їх розвитку.

Усі етапи виявлення скелетованого трупа фотографують і дуже обережно відчищають від грунту кістки, поки не буде виявлений весь скелет, який вилучають для подальшого дослідження. На цьому етапі беруть грунт для фізико-хімічного аналізу.

Наступним етапом дослідження є огляд кісток. Насамперед потрібно зіставити їх взаємне розташування, визначити його відповідність нормальному положенню в скелеті, наявність пошкоджень, характер забруднень на їх поверхні. При цьому кожну кістку розглядають окремо.

У разі наявності волосся, його вилучають та описують (колір, довжина, пряме, закручене тощо). Вилучають також залишки одягу і взуття, а також предмети, які з часом не змінюються, — ґудзики, пряжки, ювелірні прикраси тощо.

Скелетовані трупи, виявлені у воді, досліджують і описують у протоколі так само, за винятком того, що фіксують особливості водоймища, берега, навколишньої рослинності, властивості дна, температуру води і повітря, глибину промерзання води. Огляд трупа проводять за звичайною схемою в такій самій послідовності.

Використовувати різні щупи і трали для виявлення останків трупа в грунті і воді слід дуже обережно. Результати досліджень потрібно занотовувати в протоколі. Зразки грунту з місця виявлення трупа та на відстані від нього, а також комах та їх останки, як правило, відправляють для спеціального дослідження.

Одним із найважливіших питань, яке розв’язують під час дослідження скелетованого трупа, є ідентифікація особи покійного, тобто встановлення статі, віку, зросту, наявності різних хвороб, давності поховання (В.І.Добряк, С.Т.Джигора).

Усі частини розчленованого або скелетованого тру­па, виявлені в різних місцях і в різні часи, направляють­ся слідчими органами в той самий морг із копіями протоко­лів огляду і постановою для призначення експертизи, в якій перелічують питання, що їх потрібно розв’язати. Дос­лідження скелета має проводитись у медико-криміна­ліс­тичних відділеннях бюро судово-медичної експерти­зи.

Особливості дослідження трупів та огляду їх на місці виявлення при різних видах смерті розглянуто у відповідних розділах підручника.

4. Виявлення, фіксація, вилучення речових
доказів із місця події

Одним з найважливіших завдань експертизи під час огляду місця події (іноді основного) є виявлення, фіксація і вилучення речових доказів для їх подальшого дослідження. Їх також виявляють і вилучають у разі обстеження осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, під час обшуку та інших слідчих дій.

Серед речових доказів при злочинах проти життя і здоров’я людини велике значення для розслідування справи мають сліди крові, оскільки сучасна наука здатна встановити наявність крові на різних об’єктах, її походження від людини чи тварини, її групову та індивідуальну приналежність, тобто визначити належність — потерпілому, звинуваченому у вбивстві чи іншим особам.

Висушені сліди крові на різних предметах-носіях залежно від механізму їх утворення, характеру і форми поверхні предмету можуть мати форму калюж, плям, крапель, бризок, потьоків, відбитків, комбінованих слідів. Вивчення механізму утворення цих слідів на одязі, тілі трупа і підозрюваних у скоєнні злочину дозволять встановити місце злочину і пози потерпілого і особи, яка нападала в момент нанесення пошкоджень і початку кровотечі, траєк­торію переміщення пораненого або трупа, напрям переміщення осіб, особливості знаряддя травми злочину тощо. Встановлення умов і механізму утворення слідів крові є різновидом медико-криміналістичних досліджень.

Якщо сліди крові добре збереглися і не піддавались знищенню їх виявлення не становить труднощів. Їх детально оглядають візуально або за допомогою лупи при достатньому освітленні. Важче виявити сліди крові на темних, забруднених предметах, у темряві, а також при загниванні крові або в старих плямах, які змінюють колір (сірий, чорний, зелений). Бруд, іржа також утруднюють їх виявлення. Особливо важко виявити сліди крові після намагання їх знищити. У таких випадках слід ретельно оглянути щілини підлоги, місця під паркетом, плінтусами, на меблях (нову і особливо стару обшивку), ручки дверей, шпалери, місця, де злочинець міг мити руки, прати одяг і обмивати знаряддя травми) водопровідні крани, тази, відра (звертаючи увагу на зовнішню поверхню дна) та ін. Слід також оглянути місця, куди могла виливатись кров після вбивства (смітники, подвір’я, туалет).

У випадку дорожньо-транспортної пригоди потрібно оглянути виступаючі частини транспортних засобів — бампер, фари, облицювання радіатора, капот, кути бортів вантажної машини, днище, колеса тощо.

Одяг звинуваченого слід оглянути не тільки зверху, а й зсередини, звертаючи увагу на шви, складки, краї рукавів, місця біля кишень, нижні поли, де нерідко можна виявити замиті сліди крові. Іноді для їх виявлення потрібне використання приладів і реактивів. Для цього можуть бути використані проби з перекисом водню, бензидиновим реактивом або розчином люмінолу.

В затемненому приміщенні сліди крові іноді виявляють за допомогою ультрафіолетового випромінювання від переносного люмінесцентного освітлювача, під дією променів якого сліди крові флуоресціюють і мають “оксамитовий” вигляд. Проте іржа, анілін тощо також мають ці властивості.

Оскільки ці чи інші проби для виявлення крові неспецифічні і дають позитивні результати з іншими речовинами (соки рослин, дріжджі, хрін тощо), у практиці вони майже не використовуються. Проте негативні результати цих проб не дають підстави відмовлятися від подальшого дослідження цих об’єктів в умовах лабораторії.

Фіксація (опис) слідів у “Протоколі огляду місця події” має здійснюватись за приблизною схемою, яка передбачає: визначення точної локалізації, найменування слідів, зазначення їх форми, розмірів, кольору і характеру країв, ступеня просочення, наявність на їх поверхні кірок та інших нашарувань, забруднень. Якщо можливо, їх фотографують за правилами судової фотографії: загальний вигляд місця події, знімки окремих предметів, а також окремих слідів і їх скупчень. Коли ж це неможливо, роблять схематичний малюнок. Іноді використовують копіювання слідів за допомогою прозорої плівки.

Вилучення слідів крові. У випадках, коли кров або підозрілі на кров плями виявляють на знаряддях злочину, одязі, білизні тощо, для дослідження їх вилучають цілком, тому що при цьому легше визначити характер і механізм виникнення плям. Якщо ж вони розташовуються на громіз­дких предметах, то кров вилучають або у вигляді кірочок після зішкрябування плям, або у вигляді змиву на марлі, для чого використовують фізіологічний розчин. Обов’язково потрібний контроль чистої марлі і коринки з предмета-носія плям крові. Із калюжі кров (не менш як 10 мл) збирають у чисту скляну банку або флакон, а якщо це неможливо, то беруть змив. Закривавлений сніг можна збирати на марлю і після його танення марлю висушують при кімнатній температурі і направляють разом з контролем для дослідження.

Грунт зі слідами крові беруть з усієї глибини просочення, просушують тонким шаром на тарілці при температурі не вище як 37°С, висипають у скляний посуд або пакет і разом з контролем направляють для дослідження в лабораторію.

5. Вилучення інших біологічних об’єктів

Сліди сперми. При розслідуванні статевих злочинів важливу роль відіграють плями сперми на тілі і одязі потерпілих, звинувачених, а також на предметах на місці події. У всіх випадках вбивств за сексуальними мотивами для встановлення факту статевого акту, що відбувся, дослідженню підлягає вміст піхви, прямої кишки, порожнини рота. Лікар разом зі слідчим вирішують, коли брати вміст на тампон або мазки — на місці події чи при дослідженні трупа в умовах моргу. Плями, схожі на сліди сперми, на різних предметах, одязі виявляють часто неозброєним оком, а також за допомогою лупи. На темних тканинах вони мають білуватий колір, на світлих — сірий з жовтим або брунатним відтінком. За щільністю вони нагадують крохмальні плями. Інколи на їх поверхні є сірувато-білі лусочки. Підозрілі на наявність сперми речові докази (одяг та інші предмети) підлягають дослідженню в лабораторних умовах.

Плями слини на місці події звичайно є на недокурках цигарок, сигарет. Внаслідок того що слина може містити групові антигени АВО, то їх дослідження дозволяє встановити групу крові курця і з’ясувати, одній чи кільком особам належать недокурки. З місця події їх потрібно вилучати лише пінцетом, якщо вони вологі, слід висушити при кімнатній температурі. Кожний недокурок вміщують в окремий конверт. Описуючи їх у протоколі, вказують місце їх виявлення, а також як був погашений недокурок (методом розчавленням чи змоченням слиною тощо). Слина може виявлятися на кляпах, якими закривали рота жертві. Об’єктом дослідження є також анонімні листи, на клапанах конвертів і марках яких можуть бути виявлені сліди слини. Сліди слини виявляються також на залишках їжі. При дослідженні цих залишків звертають особливу увагу на сліди прикусу на таких продуктах, як твердий сир, масло і фрукти (яблуко, груша тощо), за якими можна ідентифікувати особу, що їх залишила. В таких випадках для проведення експертизи запрошують лікаря-стоматолога.

Сліди поту є об’єктом дослідження у випадках, коли виникає потреба встановлення належності одягу, взуття, гребінців тощо певній особі за наявністю в пото-жирових виділеннях людини групових антигенів системи АВО. Тому слідам рук, ніг також приділяють увагу, бо в них теж можна виявити ці групові антигени. Крім того за відбитками пальців рук проводиться надзвичайно важливе дактилоскопічне дослідження, результати якого дозволяють установити особу, яка їх залишила.

Сліди ніг на місці події також дозволяють ідентифікувати особу, якій належать. Для збереження і подальшого дослідження їх вилучають різними методами: на рівній поверхні — перемальовують на прозорий папір (кальку), на пухкій поверхні та вдавленій — заливають гіпсовим розчином для отримання зліпка.

Волосся часто є речовим доказом у кримінальних справах при розслідуванні вбивств, крадіжок, дорожньо-транспортних пригод, статевих злочинів. Нерідко волосся можна виявити на руках трупа, знаряддях травми, одязі, тілі потерпілих і звинувачуваних тощо. При дослідженні волосся можна визначити: належить воно людині чи тварині; якщо людині, то з якої частини тіла воно походить, його статеву приналежність; яким предметом воно відділене від тіла; вирване воно чи випале; пофарбоване воно чи ні; чи подібне воно до волосся певних осіб.

Виявлення волосся на місці події не становить значних труднощів, проте потребує достатнього освітлення і огляду за допомогою лупи. Всі схожі на волосся об’єкти вилучають пальцями або пінцетом із гумовим наконечником, щоб не пошкодити їх. Волосся, виявлене в різних місцях, вміщують в окремі пакети, які нумерують і вказують, де воно було знайдене, його кількість, колір, довжину, забрудненість тощо.

Для дослідження потрібно направляти якомога більше волосся, тому що в разі незначної його кількості, зменшується можливість визначити його відповідність волоссю певної особи.

Частини тканин і органів, як правило, вилучають із різних транспортних засобів, знаряддя травми та інших предметів, які виявляють на місці події, а також із піднігтьового вмісту трупа або підозрюваних у скоєнні злочину осіб. При їх дослідженні встановлюють органо-тканинну належність цих частинок, а також визначають видову приналежність, тобто встановлюються, кому вони належать людині чи тварині. Якщо людині, то визначають статеву і групову належність, а в окремих випадках вдається встановити, чи була жінка вагітною.

Частини тканин, які виявляють на невеликих знаряддях травми, як правило, направляють разом з ними. На громіз­дких предметах частинки тканин вилучають шпателем і у висушеному вигляді направляють для подальшого дослідження.

Усі об’єкти для дослідження слід пересилати в сухому вигляді, оскільки вологі біологічні субстрати швидко загнивають, що робить їх непридатними для проведення експертизи. Висушувати об’єкти потрібно при кімнатній температурі, а не в сонячному промінні і не біля джерел тепла. Кожний предмет упаковують окремо так, щоб не пошкодити сліди під час перевезення. Всі упаковані окремо предмети вміщують в загальну тару та запечатують сургучною печаткою слідчого. На загальному пакеті зазначають, які предмети, коли, за якою справою вилучені. Разом із речовими доказами в імунологічне або цитологічне відділення бюро судово-медичної експертизи направляють постанову про призначення експертизи, в якій наведені обставини справи, а також перелічені питання, які потрібно розв’язати. До постанови додають протокол огляду трупа на місці події.