Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною. 3 страница

Після цього проводять дослідження окремих частин тіла і пошкоджень на них, починаючи з голови і закінчуючи кінцівками.

На голові досліджують на дотик стан мозкового і лицевого черепа, обличчя, очей, форму і діаметр зіниць, відзначаючи зміни склери і кон’юнктиви, ніс і його отвори, губи, порожнину рота і стан зубів, вушні раковини і слухові проходи. Зазначають наявність виділень із отворів рота, носа і вушних ходів та їх характер (наявність харчових мас, порошків чи сторонніх тіл).

Під час дослідження зубів визначають їх загальну кількість, наявність особливостей, властивості і колір коронок, протезів.

Згідно з зубною формулою перелічують зуби, відмічають, яких немає, характеризують стан альвеолярних поверхонь ясен на місці їх відсутності. Ці дані можна занести до одонтокарти, яка складається у разі необхідності.

Далі досліджують стан шиї, грудей, живота, спини, верхніх і нижніх кінцівок. У жінок описують стан грудних залоз, наявність виділень із сосків при натисканні на них.

Оглядаючи зовнішні статеві органи, описують правильність їх розвитку, наявність виразок і рубців. У трупів чоловіків відмічають наявність виділень із сечівника. У трупів жінок статеві органи досліджують при розсунутих і зігнутих нижніх кінцівках, звертаючи увагу на статеві губи, вхід у піхву, дівочу пліву, піхву, і відмічають наявність пошкоджень, рубців, виділень. Досліджують також стан відхідника.

Обмацують кістки скелета і визначають, чи немає в них патологічної рухливості або деформацій. Обов’язково досліджують долоні, пальці і міжпальцеві проміжки.

У разі наявності на трупі пошкоджень описують їх вигляд (садно, синець, рана тощо), точну анатомічну локалізацію щодо прийнятих анатомічних орієнтирів, форму, розміри, колір, наявність забруднень тощо. Якщо потрібно, пошкодження на трупі можуть бути сфотографовані або замальовані у вигляді контурних схем частин тіла людини. Звичайний візуальний огляд пошкоджень може бути доповнений їх дослідженням за допомогою лупи або стереомікроскопа.

Після зовнішнього дослідження трупа окремі його ділянки чи частини можуть бути досліджені рентгенологічним методом, необхідність якого визначає експерт.

4. Внутрішнє дослідження трупа

Під час внутрішнього дослідження трупа обов’язково розкривають не менш як три порожнини тіла — черепну, грудну і черевну — і досліджують мозок та внутрішні органи.

Якщо є підозра на пошкодження або хворобу спинного мозку, його також досліджують. У випадках смерті від транспортної травми, падіння з висоти досліджують м’які тканини спини, сідниць, нижніх кінцівок для виявлення крововиливів, пошкоджень лопаток, відростків хребта і кісток таза.

Розтин трупа починають з голови (рис. 4). При цьому розріз шкіри на ній проводять від одного соскоподібного відростка скроневої кістки до другого через тім’я. Відсепаровують шкіру з апоневрозом від кісток склепіння та відвертають їх наперед і назад. Після циркулярного розпилу кісток черепа видаляють його склепіння. Досліджують тверду мозкову оболонку, визначають її стан, а потім її розрізають і виймають головний мозок. Ретельно досліджують усі поверхні вилученого головного мозку, визначають стан м’якої мозкової оболонки, симетричність півкуль мозку, вираженість рельєфу борозен і звивин. На розрізі (рис. 5) відмічають вираженість загального малюнка будови мозкової тканини, ступінь її вологості і кровонаповнення, стан шлуночків і судин основи мозку. При травмах розтин головного мозку рекомендують виконувати за Фішером. Потім вилучають тверду мозкову оболонку з кісток основи черепа і досліджують їх. Якщо потрібно, досліджують приносові пазухи, порожнини середнього вуха.

Для вилучення органів шиї, грудної та черевної порожнин роблять безперервний серединний розріз шкіри від перснеподібного хряща на шиї до лобка, обходячи пупок зліва.

Існують також інші способи розтину грудної і черевної порожнин, наприклад за Лешке, Фішером, Медведєвим (рис. 6), вибір яких залежить від мети, яку при цьому переслідують: чи то косметична для збереження пошкоджень на шкірі (за О.І. Вилегжаніним), чи необхідність найоптимальнішого доступу до внутрішніх органів тощо.

Після розтину порожнин та їх огляду переходять до дослідження внутрішніх органів.

Існує кілька методів дослідження внутрішніх органів. За способом Вірхова кожний внутрішній орган вилучають і досліджують окремо.

Якщо розтин трупа виконують за способом Абрикосова, то вилучення органів починають з кишок, потім вилучають органи шиї, легені і серце, далі — шлунок з дванадцятипалою кишкою, підшлунковою залозою, селезінкою та печін­кою і, врешті, — сечові органи.

Якщо потрібно зберегти зв’язок між органами грудної і черевної порожнин, використовують метод повної евісцерації, або метод Шора. Перед вилученням органокомплексу потрібно перерізати діафрагму у місцях її прикріплення до ребер і хребта, звільнити органи шиї і перерізати сигмоподібну ободову кишку на рівні її переходу в пряму кишку. Після вилучення органокомплексу його розташовують на препарувальному столику і спочатку досліджують задню його поверхню, а потім передню.

Внутрішні органи вимірюють і досліджують з поверхні і на розтині з обов’язковим визначенням їх консистенції, вираженості анатомічної будови, кольору, кровонаповнення, виявлених змін і пошкоджень, а також вказують характер та об’єм вмісту порожнистих органів. Якщо потрібно, внутрішні органи зважують. Крім того, обов’язково відмічають наявність незвичайних запахів від порожнин і внутрішніх органів.

В окремих випадках попередньо можуть виконувати деякі проби. Наприклад, в разі підозри на пневмоторакс після серединного розрізу м’яких тканин (до розкриття грудної порожнини) від бічної поверхні грудної клітки відокремлюють шкірно-м’язовий клапоть у вигляді кармана до середньої чи задньої пахвової лінії. Карман заповнюють водою. У воді ближче до дна кінцем секційного ножа чи скальпеля розрізають один із міжреберних проміжків, не пошкоджуючи легеню. Поява бульбашок повітря свідчить про наявність пневмотораксу.

При підозрі на повітряну емболію застосовують пробу Сун­цова: серединний розріз починають від ручки грудини, по­тім перепилюють її тіло на рівні 2-го міжреберця і ви­даляють. Краї розрізаного перикарда піднімають і утримують пінцетами чи затискачами. В порожнину перикарда на­ливають воду так, щоб вона покрила серце. Через шар во­ди секційним ножем чи скальпелем проколюють передню стінку правого шлуночка серця. Вихід бульбашок по­вітря при відсутності ознак гниття є доказом повітряної емболії.

Якщо потрібно дослідити відразу як зовнішні, так і внутрішні жіночі статеві органи, наприклад, при кримінальному аборті, то тазову частину органокомплексу вилучають із використанням овального розрізу разом зі шкірою промежини і розпилюванням лобкового зчленування (симфізу) (за К.І.Хижняковою, 1959).

Для дослідження спинного мозку застосовують розтин хребта шляхом перепилювання і вилучення дуг хребців або косого розпилу, який охоплює частину тіла кожного хребця (за О.О.Солохіним, 1958).

Дослідження і опис пошкоджень кісток проводять після відокремлення їх від м’яких тканин. Він повинен містити відомості про характер ліній перелому на поверхні кістки.

Розтин трупів осіб, які померли від особливо небезпечних гострих інфекційних хвороб, проводять в окремій кімнаті з використанням засобів індивідуального захисту. Для розтину таких трупів судово-медичний експерт повинен одягати протичумний костюм, а після розтину надсилати повідомлення до територіальної санітарно-епідеміологічної станції.

Спеціальні запобіжні заходи при проведенні розтину трупа мають бути виконані експертом і в разі підозри на смерть від СНІДу. Треба враховувати, що вірус імунодефі­циту людини (ВІЛ) може бути виявлений у внутрішніх органах померлого протягом 2 діб після настання смерті. За таких умов судово-медичний експерт повинен бути одягнений у спецодяг, мати пластиковий фартух, пластикові нарукавники, подвійні рукавички і захисні окуляри. Після розтину цей одяг повинен бути знищений. Спеці­альній обробці підлягає і інструментарій, який використовували під час розтину. ВІЛ інактивується ефіром, ацетоном, 70% розчином спирту, 0,2% натрію гіпохлоридом, 5% формаліном, перекисом водню. Судово-медичні експерти, лаборанти і молодший медичний персонал підлягають державному обов’язковому страхуванню на випадок інфікування ВІЛ.

5. Особливості дослідження трупів невідомих осіб

В судово-медичній практиці нерідко доводиться дослід­жувати трупи невідомих осіб. У таких випадках найважливішим питанням, що постає перед органами слідства, є упізнавання особи, якій належить труп. У зв’язку з цим судово-медичний експерт повинен підпорядкувати весь процес дослідження цій меті.

Під час судово-медичного дослідження трупа невідомої осо­би не тільки з’ясовується причина смерті, наявність і ха­рактер тілесних пошкоджень, давність настання смерті то­що, а й визначають всі прикмети та особливості померлого, які можуть бути використані для встановлення його особи (Л.Г. Богуславський, 1964).

У процесі дослідження трупа невідомої особи судово-медичний експерт складає “Упізнавальну карту”, де відображує всі прикмети та особливості трупа.

При зовнішньому огляді трупа насамперед потрібно більш детально описати одяг, звертаючи увагу на його фасон, розміри, якість тканини, фабричні мітки, ступінь зношеності, наявність латок, вміст кишень. Одяг і всі доставлені з ним предмети зберігають і, якщо потрібно, передають слідчим органам.

Важливе значення для впізнавання особи має складання словесного портрета і фотографування трупа, яке проводиться за правилами сигналітичної фотографії — всього трупа, а також його обличчя в трьох проекціях (фас, лівий і правий профіль). Якщо на обличчі виявляють пошкодження або забруднення, то їх перед фотографуванням усувають, зашивають рани, змивають кров і реставрують обличчя.

Представниками органів слідства проводиться дактилоскопія трупа, для виконання якої судово-медичний експерт, якщо потрібно, проводить підготовку пальців рук.

При дослідженні трупа невідомої особи слід визначити:

1) антропологічний тип;

2) деякі антропометричні показники (довжина тіла, окружність голови, довжина ступні);

3) можливий вік;

4) статуру (середня, кремезна, атлетична, слабка тощо);

5) характерні прикмети (татуювання, сліди операцій, пошкодження, ампутації, фізичні вади, протези); при наявності татуювання потрібно його описати, вказати точну локалізацію, колір, зміст і сфотографувати.

Складають зубну формулу, в якій описують стан зубів, їх кількість, яких з них немає, наявність пломб, коронок, вставних щелеп, каріозних змін, відмічають характер прикусу. Для впізнавання особи стоматологічний статус має особливе значення, оскільки він не піддається дії зовнішніх чинників і може бути використаний при дослідженні трупів, які перебувають у стадії розпаду, скелетування тощо.

При внутрішньому дослідженні трупів невідомих осіб звертають увагу на ознаки раніше перенесених хвороб, хірургічних операцій, травм. Причому характер травм, пошкоджень кісток скелета та професійних його деформацій може бути встановлений за допомогою тотальної рентгенографії тіла трупа. Крім того, обов’язково вилучають шматочки внутрішніх органів для судово-гістологічного дослідження, оскільки за його результатами можливо виявити хвороби внутрішніх органів, що можна зіставити із записами в медичних документах.

Важливі індивідуальні ознаки має і малюнок рельєфу твердого піднебіння, відбиток якого може бути також об’єк­том ідентифікації особи.

Для лабораторного дослідження беруть кров для встановлення її групової належності або дослідження її за допомогою методу геномної дактилоскопії, який дозволяє провести ідентифікацію невідомої особи із 100% вірогід­ністю.

У деяких випадках, наприклад, при значному пошкодженні голови, дослідженні скелетованих трупів тощо, слід вилучати череп для проведення наступної ідентифікації особи за зажиттєвою фотографією.

Усі особливості, виявлені під час дослідження трупа, його індивідуальні ознаки мають виняткове значення для встановлення особи померлої невідомої людини тільки у разі їх зіставлення з показаннями свідків, родичів, даними медичної документації, а також із результатами деяких специфічних досліджень, наприклад молекулярно-генетичного дослідження крові.

6. Вилучення матеріалу для
лабораторного дослідження

Відповідаючи на запитання, які поставило слідство, судово-медичний експерт не тільки використовує результати зовнішнього і внутрішнього дослідження трупа, а й широко застосовує додаткові лабораторні дослідження. Судово-медичний експерт сам вирішує доцільність проведення лабораторного дослідження, яке дозволить йому дійти найточнішого та науково обгрунтованого висновку. У більшості випадків об’єкти направляють для дослідження у відповідні відділення судово-медичної лабораторії. Вид та обсяг додаткових досліджень визначаються у кожному конкретному випадку і залежать від виду смерті та питань, які постають перед експертом. Проте найчастіше в судово-медичній практиці застосовують судово-гістологічне, судово-імунологічне, судово-токсикологічне, судово-медико-криміналістичне, біохімічне та інші дослідження. Щодо бактеріологічного і вірусологічного досліджень, то вони виконуються за направленням судово-медичного експерта в інших установах.

Об’єкти для лабораторного дослідження можна вилучати як під час зовнішнього, так і внутрішнього дослідження трупа. Усі вилучені об’єкти повинні бути запаковані, мати етикетку, на якій вказують номер і дату, прізвище трупа, назву об’єкта дослідження, на яке його направляють, а також прізвище судово-медичного експерта. Обов’язковим є супровідний документ до лабораторії (направлення), в якому стисло викладають обставини справи, результати розтину, причину смерті, мету дослідження і перелік питань, які потрібно розв’язати.

Під час зовнішнього дослідження трупа для додаткових (імунологічних або цитологічних) досліджень можуть бути вилучені нігті, вміст порожнин на наявність сперми, сліди крові, сперми на шкірі, зразки волосся.

Так, нігті з піднігтьовим вмістом зрізають ножицями з усіх пальців обох рук та окремо пакують у два пакети.

Вміст піхви, прямої кишки, ротової порожнини на наявність сперми беруть марлевим тампоном, яким роблять мазок на предметному склі. Далі цей тампон висушують при кімнатній температурі. Сухі тампони і чистий тампон (контроль) пакують окремо.

Сліди крові і сперми зі шкіри зіскоблюють або знімають вологими тампонами, які потім висушують.

Волосся зрізують ножицями біля коренів з п’яти ділянок голови (лобової, тім’яної, скроневих і потиличної). Його вкладають в окремі конверти.

Найпоширенішим лабораторним дослідженням у судово-медичній експертизі є судово-гістологічне. За допомогою судово-гістологічного дослідження виявляють морфологічні зміни у внутрішніх органах і тканинах. Тому воно зас­тосовується для визначення причини смерті, встановлен­ня зажиттєвості пошкоджень, їх давності, а також виявлення характерних змін від дії пошкоджувальних чинників.

Для дослідження вилучають шматочки внутрішніх органів розміром 1´1,5´2 см так, щоб у препараті були як змінені ділянки, так і незмінена тканина. Вилучений матеріал фіксують у 10% розчині формаліну.

Останнім часом у практичну діяльність бюро судово-медичної експертизи впроваджують гістохімічне дослідження. Воно дозволяє виявити функціональні зміни в тканинах, які виникають значно раніше, ніж морфологічні. Використовують гістохімічне дослідження для встановлення ранніх строків ішемії міокарда, зажиттєвості і давності пошкоджень, давності настання смерті тощо. Мате­ріал потрібно вилучати якомога раніше після настання смерті та фіксувати його у спеціальних розчинах, наприклад, охолодженому глютаровому альдегіді, спиртових фіксаторах, шляхом швидкого охолодження тощо.

При дослідженні розчленованих трупів невідомих осіб, у випадках вбивств, а також, коли тілесні пошкодження супроводжувались зовнішньою крововтратою, обов’язково проводять судово-імунологічне дослідження крові та тканин. Для визначення групової приналежності кров може бути направлена в судово-імунологічне відділення як у рідкому, так і у висушеному стані у вигляді плями на марлі. Кров (3-5 мл) беруть із серця або великих судин і вміщують у скляний флакон. Якщо ж кров беруть у вигляді плями, то зволожену нею марлю висушують якомога далі від нагрівальних приладів і без впливу прямих сонячних променів. У висушеному стані її направляють до лабораторії.

Тепер для встановлення індивідуальної належності біологічних об’єктів використовують метод геномної дактилоскопії. Матеріалом для цього може бути кров (5-15 мл), зразки тканин трупа, вміст піхви тощо. Причому аутопсійні зразки можуть бути використані тільки до появи гнильних змін, під час яких руйнується нуклеарний хроматин. Вилучені зразки можуть бути законсервовані при температурі —20°С, якщо неможливо їх відразу відправити в лабораторію.

У разі підозри на отруєння обов’язково проводять судово-токсикологічне дослідження. Якщо отрута невідома, то для судово-токсикологічного дослідження вилучають і надсилають в окремих скляних банках не менш як 2 кг внутрішніх органів, які не слід обмивати водою. Так, вилучають не менше ніж 200 мл крові, всю сечу, 1/3 головного мозку, печінки, легень (при підозрі на інгаляційне отруєння), цілу нирку, 200-300 г сальника, по 1 м тонкої і товстої кишки з вмістом із найбільш змінених відділів та весь шлунок із вмістом. Крім того, враховуючи токсикодинамі­ку отрути, можуть бути вилучені також волосся (не менш як 1 г), нігті (1-3 г), кістки (100-200 г). Матеріал, який надсилають на дослідження в банках, має бути відразу ж закритий кришками. При підозрі на отруєння він може бути законсервований етиловим спиртом із додаванням для контролю його зразку, або направлений в лабораторію у нативному вигляді без консерванту.

Майже у всіх випадках експертизи трупів проводять дослідження на наявність алкоголю. Для цього беруть кров із великих вен кінцівок або синусів твердої мозкової оболонки та сечу із сечового міхура (10-20 мл) в чисті флакони. У випадку відсутності крові і сечі в лабораторію направляють близько 1 кг м’язової тканини.

Перелік органів і тканин, які вилучають при отруєннях деякими токсичними речовинами, наведений у табл. 3.

Для судово-медико-криміналістичного дослідження з метою визначення характеру пошкоджень, механізму їх утворення та встановлення знаряддя травми направляють тканини та органи трупа. Ділянку шкіри з пошкодженням вилучають у вигляді трапеції, вузька частина якої має бути звернена до голови трупа. Розміри ділянки, яку вилучають, мають перевищувати пошкодження не менш як на 2 см, а підшкірну жирову клітковину видаляють ножицями. Фрагменти кісток з пошкодженням випилюють, відступивши 2-3 см від нього, і відокремлюють від м’яких тканин.

Для встановлення причини смерті раптово померлих часто використовують полум’яно-фотометричне визначення вмісту калію і натрію та їх співвідношення у серцевому м’язі. Після розтину для дослідження серце направляють в лабораторію: із різних відділів вилучають шматочки серцевого м’яза. Цей метод може бути використаний і при встановленні давності настання смерті за вмістом калію і натрію у склистому тілі ока.

Все більшого поширення в судово-медичній практиці набувають біохімічні та хімічні методи дослідження, наприклад, для визначення зажиттєвості і давності тілесних пошкоджень за біологічно активними речовинами, давності поховання, а також встановлення живонародженості за мінеральним складом. При цьому для біохімічного визначення зажиттєвості пошкоджень вилучають пошкоджену і непошкоджену шкіру (контроль) із симетричної ділянки тіла, яку обережно очищають від підшкірної жирової клітковини, висушують при температурі +60°С і направляють до лабораторії. Вилучення контрольної ділянки шкіри необхідне і при визначенні мінерального складу у випадках дослідження електроміток, вогнепальних та інших пошкоджень.

У разі підозри на смерть від інфекційних і септичних хвороб або бактеріальних харчових отруєнь проводять бактеріологічне дослідження. Матеріал вилучають якомога раніше, не пізніше 12-24 год. після смерті з дотриманням умов стерильності та обпалення. Кров 20-30 мл беруть стерильним шприцом із правого шлуночка серця до вилучення головного мозку. Шматочки внутрішніх органів розміром 1´1´2 см вилучають стерильним ножем. Вміст шлунка і кишок завдовжки 15-20 см вилучають разом з цими органами після накладання на них лігатур.

Вірусологічне дослідження відіграє важливу роль у разі підозри на смерть від грипу, вірусних нейроінфекцій. При підозрі на грип для вірусологічного дослідження над­си­лають на стерильних предметних стеклах мазки-відби­т­ки із задньої стінки глотки, гортані, трахеї, головних брон­хів і кожної легені, а також шматочок бронха з леге­не­вою тканиною. Мазки-відбитки фіксують нагріванням або висушують на повітрі. При вірусних нейроінфек­ціях ма­теріал вилучають із різних відділів головного моз­­ку.

Матеріал може бути вилучений також для судово-цитологічного встановлення генетичної статі за Х- і У- хроматином, для визначення морфологічного складу секрету грудної залози (з метою визначення строків минулих пологів) та із статевого члена трупа шляхом приготування мазків-відбитків (при статевих злочинах).

7. Оформлення результатів судово-медичної експертизи трупа

Після розтину трупа на підставі виявлених секційних даних судово-медичний експерт встановлює причину смерті та оформляє “ Лікарське свідоцтво про смерть ”, в яке вписує необхідні відомості або підкреслює відповідні позначення. Причому всі пункти свідоцтва мають бути заповнені. Воно може бути заключним, якщо причина смерті не викликає сумнівів, або попереднім, коли потрібні додаткові дані лабораторних досліджень. Після остаточного з’ясування причини смерті виписуються “Лікарське свідоцтво про смерть” замість попереднього.

Порядок запису причин смерті згідно з рекомендаціями ВООЗ дозволяє лікарю виділити із хвороб ту, яка безпосередньо призвела до смерті, а також визначити хвороби, які сприяли смертельному наслідку. Зазначена причина смерті (пункт 11) складається з двох частин.

У першій частині повинні бути визначені і послідовно наведені етіологічно і патогенетично пов’язані хвороби:

а) безпосередня причина смерті, тобто хвороба, яка призвела до смерті, або ускладнення основної хвороби, травми чи іншого ураження;

б) і в) — основні первинні хвороби (травми), що спричинили чи зумовили стан, наведений в п. “а”,

Причина смерті — це хвороба, травма, стан, процес, які зумовлюють безпосередньо або внаслідок певних послідовних процесів зупинку серця. До них належать і обставини, за яких стався нещасний випадок або травма, і які призвели до смерті, наприклад ураження струмом, утоплення, отруєн­ня чадним газом. Причина смерті встановлюється експертом на підставі даних, які він отримав під час розтину трупа, при аналізі результатів лабораторних досліджень, а також матеріалів справи.

У другій частині (пункту 11) відмічають інші важливі хвороби або пошкодження, які існували до моменту смерті і сприяли їй, проте патогенетично не пов’язані з основною хворобою чи пошкодженням, що спричинили смерть.

Після отримання всіх результатів лабораторних досліджень складають судово-медичний діагноз і висновки.

Формулювання судово-медичного діагнозу та його написання в кінці протокольної частини “Акта судово-медичного дослідження” чи “Висновку експерта” не регламентоване. Проте він потрібний насамперед самому судово-медичному експерту чи лікарю, оскільки діагноз розвиває їх лікарське та експертне мислення, значно полегшує складання висновків. Крім того, діагноз дозволяє точніше сформулювати причину смерті та обгрунтувати її.

У всіх галузях медицини прийнято складати діагноз за патогенетичним принципом. Найважливішими є три його частини — основне пошкодження (хвороба), його ускладнення і супутні пошкодження (хвороби). Основним пошкодженням (хворобою, станом) вважають таке, що само по собі або через ускладнення призвело до функціонально-морфологічних розладів в організмі та його смерті. Ускладненнями основних пошкоджень (хвороб) вважають такі патологічні процеси чи синдроми, які самостійно не виникають, а етіологічно і патогенетично пов’язані з основним. До супутніх хвороб відносять самостійні нозологічні форми, які перебігають одночасно з основним пошкодженням (хворобою), або приєднуються до нього, проте не пов’язані з ним етіологічно чи патогенетично.

Нижче наведено приклади судово-медичних діагнозів та відповідних записів (пункт 11) у “Лікарському свідоцтві про смерть” (табл. 4).

Після закінчення всіх досліджень, пов’язаних з експертизою трупа, відповідно до питань, поставлених у “Постанові про призначення судово-медичної експертизи” складають висновки.

Висновки є результатом аналізу всіх даних, які встановлені під час проведення експертизи. Вони мають бути повними, мотивованими, науково обгрунтованими, послідовно викладеними та містити відповіді на поставлені питання, які подаються у редакції особи, що призначає експертизу. Послідовність проведення експертизи трупа визначає експерт відповідно до її особливостей. Тривалість проведення експертизи не повинна перевищувати одного місяця. Висновки підписує експерт.

8. Судово-медична класифікація смерті

Одним із важливих питань, які розв’язуються під час дослідження трупа, є встановлення категорії і виду смерті.

З біологічної точки зору прийнято розрізняти природну і неприродну смерть.

Природна смерть — це закономірне припинення діяльності організму внаслідок повного вичерпання його фізіологічних можливостей, що спостерігається при глибокій старості, значній недоношеності або наявності несумісних з життям вад анатомофізіологічного розвитку.

Неприродна смерть настає внаслідок хвороби або пошкодження від дії чинників навколишнього середовища.

В судово-медичному і соціально-правовому відношенні класифікація смерті передбачає встановлення її категорії, виду і роду (табл. 5). Завданням судово-медичного експерта після дослідження трупа є встановлення категорії і виду смерті.

Виходячи з принципів протиправності, наміру, необережності та випадку за категорією смерть може бути насильною або ненасильною. Насильна смерть настає від дії зовнішніх чинників різного походження.

Ненасильна смерть зумовлюється на відміну від насильної тільки внутрішніми причинами, тобто хворобами.

Вид смерті визначають або за чинником навколишнього середовища, або за хворобою системи органів, які призвели до настання смерті.

За родом насильна смерть може бути вбивством, самогубством і нещасним випадком. Ці поняття не є медичними, і тому рід насильної смерті встановлюється слідством або судом. В окремих випадках судово-медичний експерт за сукупністю і характеристикою пошкоджень може встановити ознаки дії власної руки.

Ненасильна смерть за родом об’єднує раптову (наглу) смерть, яка настає несподівано, серед уявного здоров’я, від хвороби, що перебігала приховано для оточуючих, а також так звану фізіологічну смерть і смерть від діагностованих за життя хвороб.

Розділ V

Огляд трупа на
місці його виявлення

1. Загальні положення

У тих випадках, коли виявляють труп людини з пошкодженнями або підозрою на насильну смерть, на міс­­це події для з’ясування обставин викликають представни­­ків слідчих органів. Під місцем події розуміють територію чи приміщення, де безпосередньо відбулася пригода, яка під­лягає слідчому огляду. Якщо скоєння злочину відбу­лося в іншому місці, то місцеперебування трупа також розглядається як місце події. Згідно з чинним законодавст­вом огляд місця події — це процесуальна і невідкладна слідча дія, яка має надзвичайно велике значення, оскі­ль­ки є найважливішим джерелом отримання доказів скоєного злочину. Завданням слідчих органів під час огляду місця події є з’ясування певного кола питань, які допомагають вивчити обставини справи, а також розкрити злочин:

1) чи мав місце злочин, у чому сутність події;

2) чи був злочин скоєний там, де відбувається огляд, чи в іншому місці;

3) яким шляхом проникли злочинці на місце події;

4) скільки було осіб та які їх характерні ознаки;

5) яку мету переслідували учасники злочину;

6) протягом якого часу на місці події перебували злочинці і потерпілий;

7) коли відбулась подія, яка розслідується;

8) які предмети чи сліди залишив злочинець;

9) які сліди могли залишитись на злочинцеві;

10) хто бачив чи чув те, що відбувалось на місці події;

11) виявлення, збирання, фіксація, попереднє дослідження і оцінка та вилучення різних слідів і речових доказів для подальшого дослідження.

Проведення огляду трупа на місці події регламентується кількома статтями КПК України, якими передбачені мета, завдання, а також права та обов’язки всіх учасників огляду. В зв’язку з цим огляд трупа на місці його виявлення має виконувати слідчий, який несе повну відповідальність за процесуальну сторону справи, об’єктивність і повноту огляду. Він проводиться за участю лікаря-фахівця з судової медицини, а при неможливості його участі — іншого лікаря незалежно від його фаху. Для огляду місця події залучають понятих, якими можуть бути особи (не менше двох) не зацікавлені в наслідках справи, але доцільніше запрошувати тих, які вперше виявили труп або знали покійного раніше. Вони повинні засвідчити факт, зміст і результати дій, при проведенні яких вони були присутні.