В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи питання створення науково обґрунтованих методичних і методологічних принципів побудови балансу фінансових ресурсів та витрат держави має велике теоретичне й практичне значення.
Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі — це комплексний документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.
Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.
Проблема розробки балансу фінансових ресурсів і витрат держави має свою досить тривалу й складну історію. Ідея його розробки виникла ще в 30-ті роки. Була зроблена спроба охопити всі фінанси суспільного сектора зведеним фінансовим балансом. Українська РСР однією з перших серед республік колишнього СРСР почала розробляти методологію складання фінансового балансу. У 1928 році схема фінансового балансу республіки була розроблена й подана на розгляд до союзних органів.
Одночасно велись роботи з розробки зведеного фінансового балансу країни. Такий баланс був розроблений і затверджений на 1931 рік Постановою ЦВК і РНК СРСР "Про єдиний фінансовий план". Але вже починаючи з 1932 року робота зі складання єдиного фінансового плану була припинена, що було не випадковим. Практика виявила нереальність виконання його положень в умовах, коли механізм управління й планування народним господарством країни перебував на стадії свого становлення. Були відсутні й багато інших передумов для його реалізації. Нереальною була ідея його розробки в територіальному розрізі й на різних рівнях управління та планування (республіка, край, область, район тощо). Головними перешкодами, зокрема, були: слабкий розвиток балансових методів планування, незадовільний стан обліку й іншої економічної інформації, низька кваліфікація кадрів, відсутність апробованих методик складання фінплану в територіальному розрізі, що зумовлювало складність і водночас низьку якість територіальних фінансових планів, які розроблялись на місцях.
Усе вищесказане було причиною того, що починаючи з 1932 року замість єдиного фінансового плану Держпланом СРСР централізовано розроблявся баланс державних фінансових ресурсів лише в масштабах країни, а роботи зі складання територіальних балансів були припинені.
У 1964 році Держпланом СРСР був запроваджений порядок розробки й подання союзними республіками балансу фінансових ресурсів, що охоплював господарство, підвідомче Радам Міністрів союзних республік. Однак із 1967 року його було скасовано, певно, у зв'язку з тим, що після господарської реформи 1965 року відпала необхідність у його розробці. Проте практика незабаром підтвердила, що, навпаки, набули великого значення синтетичні документи, які характеризували розвиток народного господарства республіки в територіальному розрізі. Це зумовлено тим, що в умовах галузевого принципу управління господарством можливості республік щодо визначення загальноекономічних критеріїв для оцінки розроблюваних проектів планів і пропозицій з розвитку республік виявились істотно обмеженими. Тому починаючи з 1981 року роботи зі складання фінансових балансів у союзних республіках відновились, але тільки у тих господарствах, які були підвідомчі Раді Міністрів республіки.
З набуттям Україною державної незалежності виникла необхідність докорінної перебудови роботи зі складання балансу фінансових ресурсів та витрат держави і передусім з розробки методичних положень, що було викликано:
переходом у підпорядкування України великої кількості суб'єктів господарської діяльності та бюджетних установ із відання колишніх союзних міністерств і відомств;
появою нових джерел доходів (відрахування до Фонду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Фондів зайнятості, конверсії, доходи від приватизації, іноземні кредити, доходи від кредитної емісії НБУ тощо), а також потреб на фінансування заходів, яких раніше не було (витрати на оборону, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування державного боргу, створення страхових та резервних фондів тощо);
введенням нової системи оподаткування та нових видів податків як для юридичних, так і фізичних осіб, які раніше не справлялись;
значним падінням питомої ваги доходів суб'єктів державної власності в загальному обсязі доходів і витрат та докорінною зміною системи управління підприємствами й організаціями, а поряд з цим і чинного порядку звітності (ліквідація окремих міністерств і відомств, приватизація державних об'єктів, утворення спільних підприємств);
переходом більшості підприємств колишнього ВПК на випуск цивільної продукції та відкриту статистичну звітність про показники їх роботи.
Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави с визначення розмірів фінансових ресурсів, що створюються в державі й можуть бути використані для здійснення заходів з економічного й соціального розвитку на прогнозований період; становлення збалансованості доходів і витрат в державі, а також обґрунтованості використання фінансових ресурсів на соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери, розвиток економіки, оборону та управління, виходячи з програми економічного й соціального розвитку держави; перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.
Досягнення цієї мети водночас і є формою використання фінансів для регулювання показників економічного й соціального розвитку, забезпечення їх економічної обґрунтованості й ефективності.
Охоплюючи повний обсяг ресурсів у цілому по державі незалежно від того, в якій конкретній галузі вони утворилися та використовуються, баланс фінансових ресурсів і витрат в державі відображає їх загальну характеристику за джерелами і напрямками, є самостійним документом синтетичного характеру. Це дає змогу використовувати його показники як критерії для оцінки ефективності виробництва. Вони доповнюють загальні показники результативності суспільного виробництва.
Необхідність у додаткових показниках для виміру ефективності суспільного виробництва зумовлена тим, що показник валового внутрішнього продукту не вичерпує всебічної оцінки рівня ефективності. Відомо, що свого часу в економічній літературі широко обговорювалося питання загального критерію ефективності суспільного виробництва. Однак досі економічна наука не має єдиного показника, що всебічно відображає динаміку ефективності виробництва. На практиці нині використовується декілька таких показників (продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість, прибуток і т- ін.).
На нашу думку, підсумкові показники балансу фінансових ресурсів і витрат в державі й окремих видів його доходів і витрат - можуть стати доповненням до арсеналу показників, що використовуються для оцінки рівня ефективності суспільного виробництва.
Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі розробляється Міністерством економіки України разом з Міністерством фінансів на основі показників валового внутрішнього продукту та національного доходу. На підставі цих показників розвитку держави здійснюється прогноз обсягу фінансових ресурсів за окремими джерелами та напрямками їх використання у майбутньому.
У подальшому показники балансу уточнюються з урахуванням змін обсягів валового внутрішнього продукту та національного доходу, а також залучається ширше коло загальних і аналітичних показників. Враховуються також фактори, що можуть вплинути на обсяг і використання фінансових ресурсів. В деяких випадках показники балансу визначаються на основі експертних оцінок.
Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з двох розділів: перший — доходи, другий — витрати за схемою 1.
Розділ доходів балансу включає фінансові ресурси, створені в економіці й сконцентровані в державному бюджеті, в розпорядженні господарських структур, в централізованих і децентралізованих цільових фондах, страхових і кредитних установах, частку доходів фізичних і юридичних осіб, а також ресурси, що залучаються від міжнародних фінансових інститутів та зарубіжних інвесторів.
Прогнозування показників балансу як за доходами, так і витратами має свої особливості, які полягають у тому, що використовуються динамічні ряди тільки починаючи з 1990 року. Використання статистичних даних за більш ранній період неможливе через відсутність необхідних звітних даних у цілому по Україні.
Наявність таких коротких динамічних рядів ускладнює оцінку параметрів економетричних моделей і внаслідок цього застосування багатовимірних економетричних методів прогнозування. З іншого боку, неможливо провести тести щодо специфікації моделей. Ці обставини роблять доцільним, по-перше, застосування досить простих моделей для прогнозування, а по-друге, використання методу комбінації прогнозів. Метод комбінації прогнозів має дві основні переваги: а) не будучи оптимальним при прогнозуванні конкретного показника, цей метод досить надійний при прогнозуванні великої кількості показників; б) з огляду на розбіжності між прогнозами, одержаними різними методами, можна виявити показники, які погано прогнозуються екстраполяційними методами і до яких доцільно застосувати експертні оцінки.
Прогнозоване значення ПР (х) показника х обчислюється як зважений середній показник варіантів прогнозів ПР, (де), які одержані різними методами за формулами (1) або (2)
де ah і= 1,4 — вагові коефіцієнти прогнозів ПР,, ПР2, ПР3, ПР4;
або (2)
де а, — вагові коефіцієнти прогнозів ПР, та ПР2;
ах = 0,4; аг = 0,6.
Обчислення за формулою (2) застосовується у тому разі, коли для одержання ПР3 та ПР4 даних недостатньо.
Перший варіант ПР,(х) обчислюється за методом адаптивного згладжування Брауна з поліномом нульового порядку та параметром адаптації а = 0,3. Нехай хк(к = 0,1) значення х в к-му році, к = 0,1. За нульовий рік умовно береться рік початку запису даних. Як правило, це 1990 рік. Згладжений ряд хк будується з умови:
(3)
(4)
Другий варіант ПР2(х) обчислюється за методом адаптивного згладжування Брауна з поліномом першого порядку та параметром адаптації а = 0,3. Прогноз на т років у момент часу к будується за формулою:
(5)
(6)
Третій варіант ПР3(х) на t + 1-й рік обчислюється за методом звичайної лінійної регресії:
(8) де коефіцієнти а і Ь визначаються з умови:
(9)
(10)
(11)
Розсіювання варіантів прогнозів з окремих показників враховується при проведенні процедури узгодження прогнозів.
Прогнозний розрахунок окремих показників доходів балансу здійснюється з урахуванням їх економічного змісту, призначення, видів ресурсів та порядку їх формування. При формуванні показників доходів враховуються:
прибуток державних, комунальних, спільних, орендних, акціонерних, кооперативних, приватних та інших підприємств, об'єднань, установ, банків, страхових і громадських організацій, фондів, що працюють на території держави;
податок на додану вартість, який є однією з форм непрямих податків і уповні зараховується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
акцизний збір, який також є непрямим податком на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції);
амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів, які здійснюються усіма суб'єктами господарської діяльності, виходячи із середньорічної вартості основних фондів та діючих норм відрахувань;
відрахування на соціальне забезпечення та соціальне страхування, до яких включаються кошти, що відраховуються до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування підприємницькими структурами усіх форм власності, й внески громадян за рахунок їх власних доходів, а також кошти від реалізації населенню путівок на лікування та відпочинок у санаторіях і будинках відпочинку, внески громадян із добровільного страхування та інші надходження;
відрахування до Фонду зайнятості, які визначаються залежно від величини фонду оплати праці до чинних нормативів відрахувань, відрахування до Фонду конверсії та створення нових видів цивільної продукції, які проводяться підприємствами Мінмашпрому України за встановленими нормативами від собівартості їх продукції;
податки та платежі населення, до яких належать обов'язкові й добровільні платежі та внески, а саме: прибутковий податок із громадян, плата за землю, податок на майно, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, державне мито, місцеві податки та збори;
доходи від зовнішньоекономічної діяльності, які складаються з доходів від експорту продукції за державними контрактами та імпортного мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності;
приріст довгострокових вкладів населення в ощадних банках та придбання цінних паперів держави комерційними банками та населенням;
доходи від приватизації, які надходять від реалізації об'єктів державної власності приватним фізичним та юридичним недержавним-особам;
інші доходи бюджету та господарських структур, зокрема, відрахування на геологорозвідувальні роботи, лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, надходження відрахувань від перевищення поточних доходів над видатками Національного банку; плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин; надходження від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ; надходження до Державного інноваційного фонду; відрахування на шляхове будівництво, експлуатацію та ремонт автомобільних доріг; кредитна емісія НБУ тощо;
іноземні кредитні надходження відповідно до урядових угод та угод окремих суб'єктів національної економіки з іноземними фінансовими інститутами, фірмами та компаніями;
доходи від транзиту територією України газу, нафти та інших продуктів відповідно до обсягів такого транзиту за та рифами, які визначаються міжурядовими угодами.
У другому розділі балансу відображаються витрати, які здійснюються державою, суб'єктами господарської діяльності всіх форм власності та рівнів підпорядкування за рахунок власних коштів і різних фінансових інститутів на розвиток економіки, задоволення соціально-економічних потреб, соціальний захист населення, оборону та управління, зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність держави, обслуговування державного боргу тощо.
Прогнозування витрат балансу загалом здійснюється із застосуванням економіко-математичних методів, аналогічних прогнозуванню доходів балансу. При цьому враховуються їх економічний зміст, призначення та порядок формування.
Розділ витрат включає:
витрати на розвиток економіки, що здійснюються державою та суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності та підпорядкування за рахунок усіх джерел фінансування на капітальні вкладення, приріст обігових коштів, капітальний ремонт, проведення геологорозвідувальних робіт, утримання та розвиток житлово-комунального господарства та інші заходи.
До складу витрат на капітальні вкладення включаються: фінансування нового будівництва виробничих, соціально-культурних об'єктів, житла, шляхів тощо. Витрати на капітальний ремонт включають лише видатки бюджету на ці потреби. До витрат на утримання та розвиток житлово-комунального господарства включаються видатки бюджету на вказані цілі, крім дотацій з бюджету, пов'язаних із здійсненням державного регулювання цін і тарифів на паливо та комунальні послуги.
Інші витрати на розвиток економіки включають кошти за рахунок усіх джерел фінансування, що спрямовуються на фінансування заходів із конверсії підприємств оборонного комплексу, фінансування національної космічної програми, створення потужностей з переробки брухту й відходів дорогоцінних металів, протиепізоотичні заходи, фінансування бюджетних установ та інші витрати агропромислового комплексу, проведення заходів із водного господарства, охорони та відтворення рибних запасів, проведення земельної реформи, землевпорядкування, докорінне поліпшення земель, ведення лісового господарства, фінансова допомога й часткова сплата процентів за наданими кредитами підприємцям, селянським (фермерським) та колективним господарствам на заготівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом, створення державних резервів тощо.
Державні дотації та виплати різниці в цінах включають дотації на газ, бюджетні асигнування на відшкодування паливо-постачальним організаціям різниці в цінах на тверде паливо, що реалізується населенню, дотації житлово-комунальному господарству (на воду, водовідведення, теплопостачання, житлове господарство), дотації міському електротранспорту, автомобільному пасажирському транспорту загального користування, метрополітенам, на здешевлення вартості будівництва молодіжними (житловими) комплексами, на відшкодування витрат шкільним їдальням.
До витрат на соціальні гарантії населенню належать асигнування з бюджету на надання допомоги сім'ям із дітьми, цільові грошові виплати на проживання громадянам із мінімальними доходами; додаткові виплати населенню на покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуг, грошова допомога переселенцям, компенсація реабілітованим громадянам, пільгові кредити членам житлобудівних кооперативів, індивідуальним забудовникам (на завершення раніше розпочатого будівництва), компенсація додаткових витрат, пов'язаних із лібералізацією цін у будівництві житла, яке здійснюється підрядними організаціями для житлобудівних кооперативів та індивідуальних забудовників, а також вартості будматеріалів для сільських забудовників, виплата державної допомоги одиноким матерям та матерям, які доглядають за дітьми, фінансування програм із соціального захисту інвалідів, надання пільг ветеранам, інвалідам війни й ветеранам праці.
Витрати на соціально-культурні заходи включають бюджетні асигнування на дошкільне виховання, позашкільну роботу з дітьми, на загальноосвітні школи всіх видів, на підготовку кадрів, охорону здоров'я та фізичну культуру, культурно-виховну роботу, утримання будинків-інтернатів, будинків для інвалідів та інших установ соціального забезпечення.
До витрат на розвиток науки належать асигнування на утримання науково-дослідних інститутів та підрозділів, підвідомчих НАН України, галузевих академій міністерств та відомств, територіальних органів управління, що фінансуються з бюджету за програмою Державного комітету України з питань науки, технологій та промислової політики; а також міністерств і відомств, які фінансуються за рахунок їх власних джерел.
Витрати на пенсії та надання допомоги включають витрати на виплату пенсій та надання допомоги за рахунок коштів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, а також за рахунок бюджетних асигнувань, а саме: усі види пенсій, що виплачуються громадянам відповідно до чинного пенсійного законодавства, включаючи пенсії військовослужбовцям усіх видів та родів військ та допомогу при тимчасовій втраті працездатності.
Витрати на оборону складаються з витрат на утримання військових підрозділів Міноборони, Національної гвардії, прикордонних військ, штабів і військ цивільної оборони, а також витрати на навчання молоді військових спеціальностей та на утримання військових комісаріатів.
До витрат на управління належать витрати на утримання законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури, правоохоронних органів, включно зі службою Національної безпеки України, органами внутрішніх справ, податковими службами та митними органами.
До витрат на зовнішньоекономічну і зовнішньополітичну діяльність належать внески до міжнародних організацій, членами яких є Україна, витрати на утримання дипломатичних представництв України за кордоном, витрати на короткотермінові відрядження відповідальних працівників органів державної законодавчої та виконавчої влад, а також інші витрати.
Витрати господарських структур на соціальні заходи включають витрати суб'єктів господарської діяльності на виплату матеріальної допомоги, організацію відпочинку та лікування, поліпшення харчування та задоволення інших соціальних потреб працівників, що здійснюються за рахунок їхніх власних прибутків.
До інших витрат господарських структур належать витрати, які здійснюються суб'єктами господарської діяльності за рахунок їхніх власних прибутків, крім зазначених вище.
Витрати на обслуговування державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього включають витрати: на виплату процентів за вкладами населення в Ощадному банку станом на 01.01.92 р. (тобто, які залишились після ліквідації союзної системи ощадних кас), на виплату процентів за кредитами та на погашення кредитів, одержаних урядом від Національного банку України для покриття витрат бюджету, виплати процентів за державними цінними паперами та витрати з їх викупу, а також на погашення державних внутрішніх та іноземних позик й інші витрати з обслуговування боргу.
До інших видатків бюджету належать видатки: на фінансування житла для військовослужбовців та членів їх сімей; на реставрацію пам'яток архітектури; охорону навколишнього природного середовища; ядерну безпеку; витрати, пов'язані з поверненням кримськотатарського населення та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; на фінансування заходів із ліквідації стратегічних озброєнь та заходів, визначених Національною програмою поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; на відшкодування сільськогосподарським та переробним підприємствам власних коштів, використаних на будівництво об'єктів соціально-культурного призначення; витрати на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року; витрати на індексацію вкладів населення в установах Ощадбанку; на створення резервного фонду Кабінету Міністрів України та інші.
Після виконання розрахунків показників балансу в розрізі окремих статей доходів та витрат визначається їх взаємозв'язок, тобто збалансованість показників, для чого до схеми балансу долучаються показники перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.
