Валовий внутрішній продукт як основне джерело фінансових ресурсів

Однією з найважливіших умов розкриття змісту й призначення фінансових ресурсів є виявлення їхнього взаємозв'язку з вартісною структурою валового внутрішнього продукту (див. рис. 1).
Як видно з рисунка І, основним джерелом формування фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт Найзначніша їхня частка створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування й інші соціальні потреби.
Частина фінансових ресурсів є вирахуваннями із заробітної плати, податків та платежів населення. Велику частку також становлять непрямі податки, які в структурі валового внутрішнього продукту показані згорнутим сальдо, тобто за мінусом дотацій, що надаються різним галузям економіки з державного бюджету. Тому при зіставленні фінансових ресурсів із валовим внутрішнім продуктом треба враховувати особливість взаємозв'язків показників, оскільки метод обчислення фінансових ресурсів об'єктивно зумовлює підвищення їхньої питомої ваги у валовому внутрішньому продукті. На наш погляд, було б доцільно здійснювати коригування фінансових ресурсів із метою вилучення подвійного рахунку.
Основна частина фінансових ресурсів є грошовим вираженням новоствореної вартості. Це, як зазначалося вище, прибуток, податки, відрахування на соціальне страхування та соціальне забезпечення, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. Крім цього, частина фінансових ресурсів має перенесену вартість основних фондів (амортизаційні нарахування), включає відрахування від собівартості на геологорозвідку, до фонду конверсії, плату за використання природних ресурсів тощо. Тому розгляд структури фінансових ресурсів у тісному зв'язку з вартісною структурою валового внутрішнього продукту має велике теоретичне й практичне значення.
По-перше, стає можливим визначити рівень використання фінансів у розподільчих процесах і на цій основі дати характеристику ефективності функціонування фінансового механізму. По-друге, значно розширюється інформаційна база для розробки фінансових показників ефективності виробництва й розробки основних напрямків удосконалення фінансових методів її підвищення. По-третє, можна відстежити рух кожної складової валового внутрішнього продукту від початкової — виробництва до кінцевої стадії — використання.
Фінансові ресурси є об'єктивно необхідною умовою процесу відтворення на всіх його стадіях, однак формування кінцевої структури відтворення досягається на стадії розподілу, де формуються пропорції між фондами відшкодування, споживання й нагромадження, здійснюється розподіл доходів між підрозділами суспільного виробництва, галузями господарства, соціальними групами, безпосередніми виробниками матеріальних благ.
На стадії розподілу фінанси набувають самостійної форми руху. Вони зумовлюють появу своїх специфічних категорій, важелів, інструментів, що регулюють процес створення доходів і грошових фондів, їхній розподіл і перерозподіл. У своїй сукупності вони складають основу фінансового механізму. Дослідження ролі фінансів у розподільчих процесах має важливе значення для виявлення їхньої сутності, оскільки саме тут в результаті руху фінансових ресурсів формуються економічні відносини щодо їх створення і використання, які по своїй суті є фінансовими. Удосконалення фінансових відносин — головна умова посилення впливу фінансів на процес відтворення. Однак, розглядаючи фінанси не як теоретичну абстракцію, а як складову господарського механізму, треба зазначити, що їхній вплив на розширене відтворення проявляється гам і тоді, де й коли відбувається процес створення й використання фінансових ресурсів.
Співвідношення фінансових ресурсів із загальноекономічними показниками в Україні у 1991—1999 роках характеризується даними, наведеними у таблиці 1.
Згідно з даними таблиці 1 частка фінансових ресурсів у валовому внутрішньому продукті значно коливається. Так, якщо у 1991 році вона становила 93,8 відсотка, у 1994 році — 86.2 відсотка, то в 1999 р. — 72,1 відсотка. Незважаючи на загальну позитивну значимість цієї тенденції до зниження, такі різкі коливання у співвідношеннях вказаних показників Є деструктивними щодо розвитку макроекономічних процесів і призводять до механічного руйнування фінансових пропорцій, які утворилися господарюючими суб'єктами попереднього часу та є фактором щодо поглиблення фінансової кризи, зокрема кризи неплатежів.
Високий відсоток фінансових ресурсів щодо ВВП підтверджує, що фінансова система виконує надмірну перерозподільчу функцію. Це знижує, з одного боку, ефективність самої фінансової системи, а з другого — негативно позначається на наявній системі розподілу й перерозподілу створюваного продукту Зокрема, перевантаження фінансової системи різними формами перерозподілу ресурсів між верствами населення, галузями економіки та регіонами негативно впливає на стимули до прані, оскільки відбувається відрив використання фінансових ресурсів від місця їх створення. Треба вжити серйозних заходів, які б забезпечили раціональнішу структуру співвідношення системи фінансів і ВВП.
Останніми роками виникли деструктивні тенденції і в розподілі створюваних у державі фінансових ресурсів у розрізі суб'єктів володіння і розпорядження. Про це свідчать дані, наведені у таблиці 2.
Якщо у 1991 році держава зосередила у своєму розпорядженні, тобто в бюджетній системі, 26,4 відсотка від загального обсягу фінансових ресурсів, то у 1994 році питома вага ресурсів, що зосередилися у бюджеті, становила вже 41,3 відсотка, а в 1999 році зменшилась до 33,6 відсотка.
З урахуванням ресурсів, які зосереджуються в різних централізованих цільових фондах, держава спрямовувала у своє розпорядження в 1991 році 38,1 відсотка, у 1994 році — 55,1 відсотка, а в 1999 році — 51,2 відсотка.
Відповідно збільшувалася й частка фінансових ресурсів підприємницьких структур. Це позитивно вплинуло на економічні й соціальні процеси в господарстві, оскільки так були створені сприятливі умови для підприємницької діяльності та зменшилися обсяги втручання держави в процеси фінансового забезпечення розвитку економіки.
Бюджетні ресурси наведені без урахування коштів Пенсійного фонду.