Нині Україна опинилась у ситуації, коли їй у найкоротші терміни треба обрати найраціональніший шлях виходу із кризи до нової, ефективнішої економіки, здатної забезпечити добробут країни, успішно розвивати соціальну сферу, підвищити рівень життя усіх громадян. Водночас трансформування української економіки має враховувати значні зміни в геопо-літичній і геоекономічній ситуації, пов'язаної з процесом глобалізації.
У наш час світ перетворився в глобальну економічну систему. Під впливом глобалізації розширюється лібералізація соціальне-політичної сфери, удосконалюються ринкові відносини в економіці, трансформується виробництво й ринок праці, відбувається технологічне оновлення у засобах масової інформації. Такі явища не оминають Україну. Головне завдання полягає в тому, щоб своєчасно виявляти зміни та робити рішення, які допомогли б ефективно використовувати переваги глобалізації світової економіки, що потребує виважених кроків у напрямі розширення економічних відносин.
Глобалізацію можна визначити як найвищу стадію інтернаціоналізації. У ширшому значенні під нею розуміють сукупність таких процесів і явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технологій, інформації та міждержавне переміщення людей, панування орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні й інших трансакціях (на рівні фірми), територіальна й інституціональна інтеграція ринків, а також виникнення глобальних проблем екологічної деградації чи надмірного зростання народонаселення, для розв'язання яких потрібна всесвітня співпраця.
Корені глобалізації ведуть до процесів інтернаціоналізації, які з позицій окремих країн розвиваються у двох напрямах — усередині та ззовні. Розвиток усередині означає, що процес іде шляхом розширення використання іноземних технологій, товарів, капіталу, послуг, інформації у сфері внутрішнього споживання певної країни. Розвиток іззовні характеризується поширенням орієнтації країн на світовий ринок і глобальною експансією фірм у торгівлі, інвестиціях та інших угодах.
До кінця XX ст. міжнародна економічна система перетворилась у структуру, яка налічує приблизно 200 держав. Глобалізація економіки прискорилась останніми десятиріччями, різноманітні ринки стали взаємопов'язанішими й інтегрованими у балансові системи транснаціональних компаній.
Отже, глобалізація світової економіки, об'єктивна реальність кінця XX ст. — початку XXI ст. не оминула й системи страхових відносин.
Глобалізація страхових відносин долає законодавчі й економічні бар'єри між національними страховими ринками. Це явище відбивається у концентрації страхового й перестрахового капіталу (злиття страхових організацій, формування транснаціональних страхових і перестрахових товариств); зрощенні банківського та страхового капіталу (формування транснаціональних фінансових груп); концентрації на ринку страхових посередників (формування системи мегаброкерів) та споживачів страхових послуг (збільшення рівня капіталізації транснаціональних компаній і транснаціональних банків); зміні попиту на «масові» страхові послуги; активній участі страховиків у пенсійному страхуванні (демографічне старіння населення в економічно розвинутих країнах світу, скорочення участі держави у виплаті пенсій за віком та інвалідністю); розширенні приватного комерційного страхування (страхування від політичних та військових ризиків, страхування інформаційних ризиків); зміні традиційних форм і видів страхових послуг, що призводять до зрощення страхових і фінансових послуг; зміні ринкового середовища за повної комп'ютеризації споживачів страхових послуг.
Світовий страховий ринок, сформований на основі інтеграції страхових ринків високорозвинутих країн світу, підштовхує менш розвинуті національні страхові ринки адаптувати місцеві стандарти до міжнародних, що потребує створення відповідних інститутів та механізмів. А це не просто, бо пряме запозичення чужого досвіду надто ускладнене. Чуже середовище їх відштовхує, вимагаючи створювати інститути й механізми, які одночасно відповідають вимогам часу та враховують традиції національного страхового ринку.
Підвищення стабільності світової страхової системи залежатиме від формування (створення) ефективного механізму координації діяльності світового страхового ринку (побудови певної системи міжнародних інститутів та принципів їхньої взаємодії). Простежується тенденція, коли країни великої сімки беруть на себе панівну роль і формулюють ключові принципи розвитку страхових відносин. Така позиція аргументується особливою відповідальністю провідних країн за розвиток світової економіки.
Першопричина кризових явищ багато в чому зумовлена нерівністю ринкового й державного начала у механізмі, який регулює світову страхову систему. Наявні в розпорядженні урядів і наднаціональних колективних органів форми й методи впливу на страховий простір світової економіки виявились неадекватними стихійній поведінці приватних міжнародних страховиків за умов глобалізації страхової справи.
Події останніх років свідчать, що наявних інструментів регулювання страхового ринку замало. Існують пропозиції щодо створення локальних страхових зон. Висуваються сміливі ідеї про створення єдиної світової страхової системи. Названі пропозиції наштовхуються на супротив фахівців, оскільки інтеграція страхової системи передбачає високий рівень інтеграції в суміжних сферах соціальне-економічного й політичного життя.
За гострої конкуренції на світовому ринку основних страхових центрів — Північної Америки, Західної Європи й Пів-денно-Східної Азії — реальна інтеграція відбувається в напрямку створення регіональних страхових блоків у контексті формування макрорегіональних просторів на фоні гео-економічного розмежування світу. Тобто сучасний регіоналізм є радше локомотивом, який має рухати поїзд глобалізації, аніж бар'єром на її шляху або оборонним щитом від неї. Отже, інтеграція світового страхового ринку не лише не суперечить дедалі інтенсивнішим регіональним інтеграційним процесам, а й є каталізатором їхнього розвитку.
Значні успіхи у плані консолідації зусиль, спрямованих на формування регіонального страхового блоку, має ЄС, у межах якого повним ходом іде формування єдиної західноєвропейської страхової системи. В основі концепції європейської інтеграції покладено принцип субсидіарності, що передбачає багаторівневу систему прийняття рішень. Проявляється тенденція до перенесення частини державних функцій із регулювання страхової сфери на наддержавний рівень. Окрім того, розвиток процесів глобалізації стимулює держави до більшої координації їхньої політики в правовому регулюванні страхового простору, адже вони не перетворюють світового страхового простору в інтегральне ціле, а навпаки — посилюють диспропорції.
За оцінками фахівців, у першій чверті XXI ст. домінуватиме нарощування поліцентризму, внаслідок чого прогнозується завершення формування трьох потужних торгово-економічних суперблоків — європейського, американського, східноазіатського. Ці вагомі «полюси економічної потуги» об'єднають майже половину держав світу, до них тяжітимуть країни економічної периферії. Отже, у світовому страховому просторі виникли три головні центри. Очевидно, що провідним напрямом еволюції правил і норм міжнародних страхових відносин у контексті цілей формування трьох страхових суперблоків є підвищення ступеня відкритості національних страхових ринків, подальша лібералізація режимів міжнародного переміщення страхових послуг. Досвід останніх років дає змогу зробити висновок про те, що виграш від посилення відкритості за умов сьогоднішнього стану національного страхового ринку вочевидь не буде більшим, ніж збитки, пов'язані з подальшою лібералізацією. Недостатня конкурентоспроможність страхового ринку України, фінансова нестійкість страховиків навряд чи дадуть змогу в повному обсязі скористатись перевагами, які несе економічна відкритість.
Взаємодія України з багатополюсним світовим страховим простором може, на наш погляд, реалізовуватись у кількох варіантах:
· страховий ринок України може стати членом європейського страхового суперблоку;
· страховий ринок України може брати участь одразу у двох блоках — європейському та країн СНД;
· страховий ринок України залишиться незалежним аутсайдером.
Хоч як сумно констатувати, -але український страховий ринок не зможе у наступні 20-30 років посісти ключові позиції у світовій страховій системі. Варто проаналізувати всі плюси й мінуси кожного з варіантів.
Без сумніву, європейська інтеграція національного страхового ринку дасть змогу швидше адаптуватись до європейських стандартів, запровадити новітні страхові технології.
Другий варіант, хоч і обмежить доступ до страхових технологій, допоможе відігравати роль об'єднуючої ланки в ланцюгу «Європа — Україна — Росія — Азія», користуватись економічними вигодами свого географічного розташування. Як відомо, країни Азіатське-Тихоокеанського басейну (ут. ч. Росія) вже оголосили програму створення в регіоні до 2020 р. зони вільної торгівлі та інвестицій (на ці країни припадає половина світового ВВП). За прогнозами лідером тут може стати Японія, а в перспективі — Китай, на які припадає 19-20% світового ВВП. Спокуса виходу через Росію на перспективний страховий ринок Китаю у майбутньому може переважити можливості технологічного переозброєння страхування в Україні.
На світових фінансових ринках виникли й нові види страхових продуктів як інтегрування страхових, банківських і фінансових послуг. У результаті взаємних проникнень страхового, банківського та фінансового капіталів утворились транснаціональні страхові структури, активи яких порівнюють із фінансами найбільших транснаціональних корпорацій. Так, із 20 найбільших європейських компаній 5 позицій належать страховим групам, які за рівнем капіталізації залишили позаду корпорації у сфері нафтогазового бізнесу й телекомунікацій.
Процеси концентрації на страховому ринку та аналогічні на ринку продуктів страхових організацій, скорочення потреби в посередницьких послугах за рахунок розширення сфери застосування у страховому бізнесі інформаційних технологій зумовили формування мегапосередників (мегаброкерів).
Формування єдиного світового страхового простору, поступова інтеграція регіональних страхових ринків у єдиний світовий ринок страхування — актуальне питання про виникнення глобальних перестрахувальних об'єднань. Як при прямому страхуванні, так і у перестрахувальному бізнесі відбувається концентрація на глобальному рівні.
Страховий ринок України виник із проголошенням незалежності держав й одразу відчув на собі всю жорсткість і безкомпромісність міжнародної страхової системи. Входження його до світового господарства стало актуальним, але й проблематичним, оскільки воно зумовлене багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Чи не найбільшою проблемою стало його формування за відсутності історичних коренів та відірваності української страхової системи радянського періоду від світових страхових ринків. Ще рано говорити про завершення формування страхового ринку України, оскільки це формування супроводжується кризовими явищами. До факторів, які уповільнюють розвиток страхового ринку, належать: відсутність чіткої цілеспрямованої державної політики стосовно розвитку фінансово-економічного сектора економіки; нестабільність податкового законодавства; недосконалість страхового законодавства; низька страхова культура населення; слабкість стимулів у розвитку страхування; відсутність надійності інвестування.
Успішний розвиток інтеграційних процесів на національному ринку, на наш погляд, залежатиме від сталості фінансового середовища господарюючих суб'єктів та населення — потенційних страхувальників. Оскільки обмеження глобалізації є нереальним, то єдино правильні дії за цих умов — вироблення нових підходів до регулювання на національному страховому ринку, формування ефективних моделей управління страховими відносинами в Україні. З огляду на це треба: визначити параметри й тенденції розвитку сучасного світового страхового простору та страхового ринку України в ньому; сформувати систему інструментів нового регулювання, які б оперативно реагували на ймовірні суттєві зміни в страховій діяльності; забезпечити поступове звуження сфери використання глобальних механізмів регулювання страхових відносин за рахунок максимального зменшення податкового навантаження на фінансову діяльність страховиків, запровадження принципів оподаткування, які діють у країнах ЄС; адаптувати понятійний інструмент глобального страхового права до міжнародних угод, що регулюють торгівлю страховими послугами за умов глобалізації світового страхового ринку.
На страховому ринку України є серйозні проблеми, які перешкоджають подальшому його розвиткові. Серед них: недосконала законодавча та нормативна база; незадовільне державне регулювання страхової діяльності; недосконала система державного контролю за фінансовою надійністю страховиків; недостатньо використано інвестиційні можливості страховиків; питома вага страхування життя на страховому ринку постійно зменшується; впровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів зіткнулось із перепонами на законодавчому рівні; існують поодинокі випадки зволікання страховиками з виплатами страхових сум і страхового відшкодування; неправомірні відмови від виплати й порушення страхового законодавства.
Проаналізувавши процес становлення страхового ринку в Україні, приходимо до висновку, що його подальший успішний розвиток та інтеграційний потенціал залежатиме від: розширення переліку страхових послуг, підвищення їхньої конкурентоспроможності; розширення інфраструктури; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; підвищення вимог до порядку створення діяльності страхових організацій; подальшого розвитку законодавчої та удосконалення нормативної бази; створення об'єднань страховиків із найважливіших питань страхування; подальшої інтеграції України у міжнародні структури; створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням; залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування; створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків; підвищення платоспроможності страховиків; забезпечення стабільністю системи органів нагляду; формування організаційно-економічних механізмів адаптації страховиків до умов глобального страхового ринку; побудови адаптаційних механізмів і моделей розвитку національного страхового ринку.
Таким чином, у процесі глобалізації світового страхування розвиток страхового ринку України може відбуватись як шляхом орієнтації страхової політики на підвищення конкурентоспроможності національної страхової системи, так і за інертним сценарієм, коли державна політика страхування повторюватиме помилки і прорахунки минулих років.
