Розділ ІІІ. Фактори екологічного середовища та їх взаємодія із людським фактором

Середовище як джерело інформації.

Вплив середовища на людину та сприймання нею середовища як цілого має свої закономірності.

Найважливіші серед них такі:

 

1. Середовище не має певних, жорстко фіксованих рамок у часі та просторі.

2. Середовище діє на усі органи відчуттів, і інформацію про нього ми отримуємо із системи даних усіх органів.

3. Середовище дає не тільки центральну (головну), але й периферійну інформацію.

4. Середовище вміщує завжди більше інформації, ніж людина свідомо у змозі сприйняти та зрозуміти.

5. Середовище сприймається у тісному зв’язку з практичною діяльністю: сприймання пов’язане з дією і навпаки.

6. Будь яке середовище має як фізичні і хімічні особливості, так і психологічні та символічні значення.

7. Оточуюче середовище діє як єдине ціле. (28)

 

Розглянемо наведені тези більш детально.

 

Проблеми визначення межі оточуючого середовища Схильність людини до створення меж життєвого середовища закріплена в його соціально-культурній історії, біологічній природі та індивідуальному розвитку. У процесі виховання кожному індивіду передаються культурні норми та традиції, у відповідності з якими він подумки розчленовує оточуюче середовище на: своє – чуже; далеке –близьке; внутрішнє – зовнішнє. Середовище розмежоване не тільки на географічних, політичних чи економічних картах, але й в автентичному сприйнятті просторово-географічних об’єктів: гори – рівнина; вода – суша; місто – село. Якщо ж просторове межування середовища не дає достатньої кількості протиставлень та елементів, то люди знаходять інший засіб диференціації застосовуючи такі протиставлення, як центр – периферія; пересічне – непересічне; індивідуальне – суспільне.

Вище означена тенденція має місце і під час спостереження за явищами природи. Наприклад, під час складання прогнозу погоди або виділенні кліматичних особливостей, зони умовно поділяють на холодні та теплі, сухі та вологі, тропічні та арктичні. Прогноз погоди як такий будується безпосередньо шляхом обмежувальних заходів: існує фронт холодний і фронт теплий; циклон та антициклон. За допомогою певних приборів, що вносять градацію у явища природи, їх певне розмежування визначається сила вітру та температура води і повітря, тиск повітря. Визначені межі мають відносний характер, а людина своєю діяльністю надає їм завершеної форми.

Але часто трапляється так, що людина абстрагується від реальних взаємозв’язків у екосистемі і встановлює межі там, де цього робити не можна, в результаті – відбувається насилля над природою. Про це сповіщають екологічні кризи та катастрофи. Вони показують, що людина не правомірно розчленувала середовище. Наприклад, встановлення запруди на річці може призвести до загибелі риби.

Отже, якщо підійти до проблеми розмежування середовища з екологічної точки зору, то таке розмежування є умовним і не завжди доцільним. Людина розподілила середовище на сегменти, але об’єктивно вони проникають один у одного і існують як єдина система. Так, шум проникає через кордони, які створила людина, теж саме стосується повітря, води, радіаційного випромінювання. Відходи промислових підприємств можуть діяти на людей, а також флору і фауну, що знаходяться за сотні кілометрів від цих підприємств. Тому границі середовища, створені завдяки діяльності людини не є об’єктивними та незмінними.

Людина встановлює межі середовища у відповідності з імпульсами цього середовища. Якщо оцінювати середовище за кількістю імпульсів, то, з одного боку, воно може бути перенасиченим імпульсами і викликатиме хаос у сприйманні, як, наприклад, вечірня вулиця великого міста, кожен сантиметр якої заповнений світловою рекламою. З іншого боку існує абсолютно пусте середовище, де навіть умовно визначити межі дуже складно. Це пустеля, космічний простір, безкрайні сніги Південного та Північного полюсів Землі. Середовище, що перенасичене імпульсами може стомлювати людину, робити її дратівливою чи навіть агресивною (наприклад, під час “пік” у міському транспорті). У зв’язку з проблемою перенасиченості простору людьми спостерігалось явище, яке дослідники потім назвали – “ апатія спостерігачів”. У великих містах нерідко можна спостерігати картину, коли люди спокійно дивляться (або не дивляться) на людину, що потрапила у скрутне становище і не виявляють бажання допомогти їй. Американські психологи Р. Лейтане та Д.Дарклі провели груповий експеримент, учасники якої імітували різноманітні ситуації, у тому числі таку жорстоку, як напад епілепсії. У групі був один “м’якосердий”, а інші повинні були грати роль байдужих. Дані експерименту показали, що коли члени групи не проявляють інтересу до того, що трапилося з одним із них, то і випадкові спостерігачі поводитимуть себе так само. Підбиваючи підсумки експерименту, Р.Лейтане та Д.Дарклі прийшли до висновку, що при певній кількості людей, що байдуже споглядають події, загальна апатія та безучасність зростають. Саме великі міста дають масу прикладів “апатії спостерігачів”, особливо в умовах перевантаженого простору.

Та все ж перенасичене середовище впливає на людську психіку не так несприятливо, як абсолютно пусте або монотонне середовище. Адже людині властива потреба у різноманітності сприймання. Недостатня кількість та різноманітність імпульсів впливає на людину як снотворний засіб. Отже, якщо людина збирається відпочити, то вона може створити собі таке середовище, де буде мінімум імпульсів – вимкне світло, зачинить двері та вікна кімнати, опустить штори, і це матиме позитивні наслідки для стомленої нервової системи. Але, якщо ця людина знаходитиметься за кермом машини, а машина їхатиме по пустій одноманітній трасі, то така недостатність імпульсів середовища може призвести до автокатастрофи.

Нами вже зазначалось, що людині властива культурно зумовлена потреба у відмежуванні окремих сегментів середовища та надання їм цільності та завершеності. У зв’язку з цим найбільш несприятливим середовищем є пусте середовище. Серед різноманітних страхів, що відчуває людина значне місце посідає страх перед пустотою. Horror vaculi (жах пустоти) – так називали його стародавні римляни. White horror (білий жах) – називають сніжну пустелю полярники. Безкінечність і невідомість викликають у людини страх. До того, як Магеллан на практиці довів, що Земля кругла, саме страх перед безкінечністю водних просторів лякав моряків. Відомі випадки, коли усі моряки, що знаходились на кораблі без видимих причин залишали судно і кидались у морську пучину.

Психологами, що вивчали феномени сприймання було введене поняття “сенсорна депривація”, яке означає максимально можливе усунення дії імпульсів середовища на людину. Добровольці, що погодилися на експеримент по вивченню впливу сенсорної депривації на психіку людини, спочатку впали у депресивний стан, а потім у них виникали галюцинації, що імітували відсутні імпульси. Це доводить необхідність імпульсів середовища для створення оптимальних умов для функціонування людини.

Таким чином, обмеження середовища є відносним, умовним. Воно пов’язане з діяльністю людини і викликане її прагненням до цілісності та завершеності, які у свою чергу сформувались у процесі культурно-історичного розвитку людства та індивідуального розвитку окремої людини.

Сприйняття середовища відбувається усіма видами почуттів. Фактори середовища не діють ізольовано -середовище діє на людину як єдине ціле. У свою чергу, сприймання середовища не є сумою частин, воно набуває іншої якості.

Отже, людина сприймає середовище, у якому знаходиться, одночасно усіма органами відчуттів, хоча у певні моменти може переважати якийсь один рецептор. Наприклад, якщо у квартирі тільки-но покрили підлогу лаком або масляною фарбою, то у сприйманні цього середовища переважатиме нюховий рецептор. Але і в той час, коли переважає один рецептор, ми і бачимо, і чуємо, і відчуваємо, у нас також працює нюх.

Середовище дає не тільки головну, але й периферійну інформацію. Увага як психічний процес має властивість змінюватись, а повне зосередження людини на певному об’єкті потребує значного напруження. У той же час оточуюче середовище, як правило, дає дуже великий обсяг інформації (як потрібної для людини у даний момент, так і зайвої, надмірної). У зв’язку з цим, саме корисна інформація, яку людина вважає у даний момент найважливішою, знаходитиметься у центрі уваги, а інше - буде на периферії, але вона теж сприйматиметься. Це є важливою особливістю сприймання середовища, адже поряд з основною для нас інформацією, ми сприймаємо інформацію, яку не вважаємо суттєвою, але вона може стати важливою для подальшої діяльності у середовищі.

Крім того, визначення центр – периферія використовується не тільки у сприйманні середовища. Справа у тому, що сприймання людьми середовища обумовлюється основною ідеєю – ідеєю організації простору: середина і окраїна, центр і периферія. Як вважає М.Черноушек, це є універсальною оціночною системою координат. Вона пов’язана з тим, що людина сприймає простір егоцентрично. Наприклад, соціальному та культурному відношеннях географічний простір сприймається і переживається етноцентрично і структурується у відповідності з протиставленням Батьківщина – чужина. Таким чином, у центрі усього постає Я, що створює навколо себе удавані поля, за допомогою яких оцінюється оточуюче середовище. Центр, при цьому, має найвищу цінність, а віддалені, периферійні об’єкти розташовані у порядку зниження цінності. Як приклад можна навести проблему звалищ або пошуку місць, де можна складувати те, від чого ми хочемо позбавитися. У цьому випадку людина може розмірковувати таким чином: “Непотрібні мені речі краще усього відвезти туди, де вони не будуть потрапляти мені на очі”. Тобто, вони не будуть знаходитися у центрі егоїстичного бачення світу. Такий підхід призводить до того, що іноді досить залишеної на лоні природи купки сміття, щоб з часом на цьому місці почали складати сміття у великих кількостях. Людина з егоїстичною свідомістю відзначає: “Цей простір не належить нікому, тому я можу звалювати там сміття, оскільки це не є центром мого оточуючого середовища”.

Середовище вміщує завжди більше інформації, ніж людина свідомо у змозі сприйняти та зрозуміти. Отже, не уся інформація з довкілля усвідомлюється людиною. Але поряд з усвідомленим сприйманням існує сприймання підсвідоме. Особливо можна виокремити так зване сублімоване сприймання. Сублімоване сприймання характерне для перебування людини у добре знайомому середовищі. Як зазначає М.Черноушек, посилаючись на англійського архітектора Пітера Сміта та його книгу “Динаміка урбанізма”, 90% відомого архітектурного та урбаністичного середовища жителі міст сприймають сублімовано. Таке сприймання має свій сенс, оскільки перенасичення імпульсами шкідливе для психіки. Довго живучи у певному районі міста, людина перестає сприймати особливості свого довкілля, вона помічає лише різкі зміни у ньому. Ця особливість сприймання отримала влучну назву – урбаністичний сомнамбулізм. Урбаністичний сомнамбулізм має певні наслідки для екологічної активності людей. Так, ми звикаємо до дуже незадовільного з естетичної точки зору середовища завдяки дуже простому захисному механізму – ми перестаємо сприймати це середовище, і нам не приходить на думку, що ми самі могли б покращити це середовище. Наприклад, навести лад у власному під’їзді чи на подвір’ї біля будинку. Для більш глибокого сприйняття та пізнання середовища, у якому ми знаходимося, рекомендуються два цікавих методи.

Перший метод. Вдягніть пов’язку на очі та попросіть у приятеля, щоб він ходив з Вами по подвір’ю. Через деякий час Ви відчуєте, як загострюється сприймання за допомогою інших органів відчуттів – слуху, нюху, дотику – і зрозумієте, що Вас оточує багатий світ імпульсів. В результаті цього експерименту у Вас складеться більш яскрава картина середовища.

Другий метод. Другий метод більш простий. Поставте ноги на ширину плеч, нахиліться таким чином, щоб можна було побачити простір, який знаходиться позаду. Якщо Ви збережете таку позу тривалий час, то побачите багато цікавих деталей, яких досі не помічали. Це може спонукати Вас до екологічних дій та до адекватного формування хоча б мінімального простору оточуючого середовища, наприклад, простору власної оселі або частини подвір’я.

Середовище сприймається у тісному зв’язку з практичною діяльністю: сприймання пов’язане з дією і навпаки. Сприймання довкілля, як і сприймання взагалі, – це активний процес. Люди сприймають довкілля у процесі постійної взаємодії з нею. Людина завжди діє як невід’ємна складова ситуації, у якій вона знаходиться. Тобто завжди існує система зворотного зв’язку: наші дії допомагають нам переконатися у адекватності свого сприймання.

Різне за своїми характеристиками середовище спонукає до різних дій. Особливо це проявляється у штучному середовищі. Так, у храмі Божому люди поводять себе інакше, ніж у ресторані, у літаку – інакше, ніж у поїзді, у місті – інакше, ніж у селі. Різке відхилення поведінки від норм, що обумовлені суспільством та культурою у відповідному середовищі, сприймається як неприйнятне, і інші люди негативно реагують на поведінку порушника норм.

Будь яке середовище має як фізичні і хімічні особливості, так і психологічні та символічні значення. Людині властиво наділяти оточуючий світ певними символами, а потім сприймати цей світ за допомогою символів.

Будь який організований простір, наприклад, бесідка у парку, сад у замку, інтер’єр храму, фабричний цех, забій у шахті, парта у класі, викликають почуття, асоціації та відповідне ставлення, які у свою чергу, поряд з інформаційним сприйманням, визначають і чуттєве сприймання середовища.

Життєвий досвід показує нам, що середовище може справляти на нас як приємне враження, так і викликати депресію; являтися нам як щось екзотичне чи, навпаки, буденне; закликає до дії чи спонукає до відпочинку.

Згадуваний нами вище, П.Сміт, автор досліджень про “динаміку урбанізма”, розрізняє чотири рівня символізма, що грають важливу роль у штучно створеному міському середовищі: асоціативний символізм; окультурений символізм; символізм відомого; та символізм “архетипу”.

Асоціативний символізм включає у себе основні індивідуальні асоціації, завдяки яким кожен з нас оцінює значимість певного середовища. Це дуже важливі зв’язки, адже вони поєднують сегменти міського середовища і формують образ міста, що залишається у нашій пам’яті і відповідно з яким ми орієнтуємося – так звану “ментальну карту” – суб’єктивну картину середовища. Така картина має відносно стабільний характер, і лише іноді модифікується у відповідності зі змінами середовища. Активно створюючи власну ментальну карту середовища, людина відсіює велику кількість інформації таким чином, щоб у неї залишилися, як опорні точки, лише найважливіші об’єкти.

Окультурений символізм середовища міста бере свій початок у історії культури і є символізмом об’єктів у загальноприйнятому смислі. Культурні символічні значення досить легко розшифровуються: червоний хрест на стіні будівлі нагадує нам, що це – медичний заклад, а хрест на даху будівлі говорить, що це християнська споруда. Подібні символи є незмінними і допомагають нам орієнтуватися у середовищі.

Символізм відомого. Символізм відомого створює буденне середовище, яке є основою нашого існування у місті. люди можуть створювати постійно діючу символіку свого безпосереднього оточення. Існують символи Батьківщини, символи міста, символи вулиці або кварталу. Як тільки цей символізм відомого порушується (зноситься певний будинок, зрубується відоме усім дерево, руйнується пам’ятка архітектури), люди сприймають це як загрозу своїй єдності з відомим їм середовищем.

Символізм “архетипа”. Архітектура сама по собі викликає думки про вічне, таке, що стоїть над часом. Так, усі стародавні міста починають свій розвиток з центру, який був скомпонований

концентрично, зі зменшенням значення його частин у напрямку до окраїн. Справа в тому, що з виникненням землеробства, з’являються перші постійні поселення людини, що протиставили її природі. Місто сприймалося як образ космосу. Отже, форма, для якої характерне абсолютне значення центру, відображає архетип Вічного Порядку Космосу як протиставлення хаосу земної природи.

Оточуюче середовище діє як єдине ціле. У свою чергу, і сприймання оточуючого середовища має системний характер. Слід також зазначити важливість формування адекватного сприйняття довкілля призводить до екологічно правильної поведінки, адже не тільки людина змінює середовища, але й воно, у свою чергу, змінює людину. На жаль, зазначає М.Черноушек, не всі зміни у середовищі, що відбуваються внаслідок діяльності людини, є наслідком цілеспрямованого та екологічно доцільного планування. Деякі з них стають небажаними або неочікуваними результатами різких технічних змін. (28). Найгострішим прикладом тут може бути зміни екології на великих територіях внаслідок невдалого експерименту на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Вплив різноманітних факторів середовища на людину.