Методологічні проблеми екологічної психології

У екологічній психології застосовуються загальнометодологічні принципи, такі як принцип детермінізму, принцип єдності свідомості та діяльності, принцип історизму, принцип системності. Але у сфері екопсихології ці принципи мають свою специфіку, яка обумовлена предметом дослідження екологічної психології.

Так, принцип детермінізму застосований до проблем екологічної психології полягає у тому, що екологічна свідомість, з одного боку, у значній мірі обумовлюється екологічним буттям, а з іншого – екологічна свідомість спрямовує діяльність людини на формування екологічного буття. Наприклад, людина, яка виросла серед зелених садів та охайних будинків, чистих вулиць з великою долею ймовірності будуватиме своє середовище за цим взірцем. З іншого боку, наприклад, важковиховувані підлітки, у яких спостерігається ціла низка психологічних проблем, які характеризуються певним душевним надломом, схильні до руйнації довкілля.

Принцип єдності свідомості та діяльності наголошує на тому, що свідомість людини формується та проявляється у діяльності. Отже, екологічна свідомість формується та проявляється у діяльності людини, яка спрямована на оточуюче середовище. Ця діяльність може бути як конструктивною, так і деструктивною, і відповідно цьому формується екологічна свідомість.

Застосування принципу історизму у екологічній психології полягає у розгляді екологічних проблем через призму історії розвитку людства. Аналізуючи певні історичні епохи та картину світу, що домінувала у свідомості людей у ці епохи ми бачимо різні підходи до екології та різні типи взаємодії з довкіллям. Так, на початковому етапі історичного розвитку люди не відокремлювали себе від природи, вони усвідомлювали себе частиною єдиної природи, адже первісна людина максимально залежала від оточуючого середовища. Така залежність не дозволяла ні стати над природою, ні ігнорувати її. Для античної свідомості природа – це не тільки матеріальна, але й духовна цінність. Разом з цим вже в античний почалось відчуження людини від природи, яке досягло свого апогею у сучасну епоху.

І, нарешті, принцип системності у екологічній психології полягає у тому, що оточуюче середовище та суб’єкт розглядаються як єдина система, у якій дослідники намагаються максимально урахувати всі фактори, що діють як на суб’єкт, так і на середовище.

Методологічні особливості екологічного підходу у психології Дж.Гібсона. Значний внесок у розробку методологічних проблем екологічної психології зробив Дж.Гібсон. Його теорія помітно вплинула на розвиток екологічної психології у цілому, тому розглянемо її детально.

Екологічний підхід у психології, який заснував Дж.Гібсон почав формуватись наприкінці 60-х років ХХ сторіччя у США. Зазначимо, що екологічний підхід Дж.Гібсона не має самостійного предмету дослідження, оскільки це лише методологічний підхід, який було спочатку розроблено для вивчення зорового сприймання. Потім цей підхід став загальнопсихологічним. Але найбільше його використовують саме у екологічній психології.

Основним моментом даного підходу є уявлення про те, що людина живе не у “фізичному”, а у “екологічному світі”. “Фізичний світ” – це світ представлений дослідженнями фізики, хімії та інших наук. “Екологічний світ” – це той світ, який можна бачити, чути, до нього можна доторкнутись та відчути його запах.

Різницю між ними легко зрозуміти на наступному прикладі. У класичних експериментах з вивчення зорового сприймання використовується пристрій, що фіксує положення голови піддослідного для усунення побічних чинників, які виникають при рухах. Дж.Гібсон вважає, що такий експеримент має обмежене значення, оскільки у реальному житті людина під час сприймання певного об’єкту може розглянути його усіх боків, під різним кутом зору та у різному освітленні. Це сприймання він називає природнім і підкреслює, що воно значно відрізняється від того, що вивчається у лабораторії.

Для аналізу взаємодії людини з “екологічним світом” Гібсоном розроблена спеціальна методологія. У рамках екологічного підходу дослідник абстрагується від тих властивостей та якостей об’єктів, які не мають значення для життєдіяльності певного організму. Він розглядає лише ті чинники, які створюють реальне “екологічне” (а не “фізичне”) середовище існування і вивчає функціонування психіки у природних, “екологічних” умовах.

Принциповим у екологічному підході Дж.Гібсона є уявлення про те, що “суб’єкт” та “оточуючий світ” є взаємодоповнюючими і не існують один без одного.

У “екологічному світі” не існує таких категорій як мікрон чи парсек. Відстань у ньому вимірюється одиницями від міліметрів до кілометрів, бо це ті розміри (від маленьких комах до самих високих гір та самих далеких дерев, що ми бачимо на горизонті) з якими реально має справу суб’єкт. Також не існує у “екологічному світі” мікросекунд та тисячоліть. Його часовий діапазон – від секунд до років – це час перебігу реальних подій, що можуть сприйматись суб’єктом. Одиницею часу у “екологічному світі” є “подія”, оскільки хвилини або години не сприймаються суб’єктом, а мисляться ним.

“Екологічний світ” має свою ієрархічну будову, що визначається через поняття “вбудованість”: дрібні елементи оточуючого світу вбудовані у більші, які у свою чергу вбудовані у ще більші, а ті, у свою чергу, у ще більші і так до безкінечності. Наприклад, листок вбудований у дерево, дерево вбудоване у ліс і т.д. Аналогічним чином короткочасні події вбудовані у довгострокові.

Завданням екологічного підходу, вважає Дж.Гібсон, є розробка психології “людини у екологічному світі” яка б доповнювала існуючу психологію “людини у фізичному світі”.

Методологічні принципи, запропоновані лабораторією екологічної психології Інституту психології АПН України. Розроблена під керівництвом завідувача лабораторією Ю.Швалба категорійна модель екологічної психології дозволяє сформулювати головний принцип екопсихологічного підходу: екопсихологічний підхід спрямований на розробку та опрацювання моделей включення індивіду, груп та суспільства у різні системи, що утворюють різноманітні середовища життя людини. Це дозволяє, по-перше, виділяти такі системи, у які індивід чи група включаються за принципом безпосередності – опосередкованості. По – друге, вказаний підхід передбачає розгляд не тільки впливу різних екосистем на життя індивіду, але й вплив індивіду на становлення та існування різних систем.

Як зазначає Ю.Швалб, вище означений підхід дозволяє структурувати об’єкти екопсихологічних досліджень та формує методологічні основи розгляду цих об’єктів. Отже, екологічна психологія може базуватися на принципах системного підходу, але ці принципи задають тільки зовнішні рамки екопсихологічних досліджень. У зв’язку з цим вони повинні бути доповнені принципом екологічності. Принцип екологічності, як вважають співробітники лабораторії екологічної психології, відображає змістовний характер взаємодії у системі “індивід – середовище”. Сугубо екологічною буде така взаємодія, що створює так звані “двосторонні домовленості” для розвитку усіх значущих (системостворюючих) компонентів системи. Наприклад, якщо характеристики середовища призводять до поліпшення умов розвитку людини, то це, безумовно, екологічно позитивний зв’язок. Але цей зв’язок стає дійсно екологічним, якщо і сама людина своїми діями поліпшує умови функціонування та розвитку компонентів середовища. Отже, виходячи з вищесказаного, що найбільш високим рівнем екологічності буде така діяльність людини, яка завдяки розвитку елементів довкілля створює середовище власного розвитку. У цьому випадку ми матимемо стабільну екосистему, що здатна до саморозвитку.

Питання для самоконтролю.

1. Доведіть, що проблеми екологічної психології є нагальними проблемами сучасної цивілізації.

2. Що вивчає екологічна психологія?

3. Які завдання стоять перед екологічною психології?

4. У чому полягає “трагедія общинних вигонів”?

5. Що означає поняття “екологічний світ” за Дж.Гібсоном?

6. У чому полягає екопсихологічний підхід?

7. У чому сутність принципу екологічності?

8. У чому виражається найбільш високий рівень екологічності7