Предмет екологічної психології

Поняття про предмет та об’єкт екологічної психології. Розгляд предмету екологічної психології ми почнемо з метафори «трагедія общинних вигонів», яку запропонував ще у 1968 році еколог Гарретт Хардін. Хардін провів аналогію з вигонами, що розташовані поміж англійських поселень, але «общинними» можуть стати не тільки вигони, але й повітря, вода, риби, звірі і, врешті-решт уся планета Земля може перетворитися на такий «общинний вигін». Якщо користуватися вищеназваними ресурсами помірно, вони зможуть відтворюватись з тією ж самою швидкістю, з якою й зникають. Трава на вигоні виросте, повітря й вода очистяться, риби й звірі народяться знову, а Земля продовжуватиме обертатись. Якщо ж проявиться непомірність, то нам загрожуватиме «трагедія общинних вигонів» (16).

Так у чому ж суть цієї трагедії? Уявіть собі, - говорить Хардін, - 100 фермерських господарств навколо вигону, що здатний прогодувати 100 корів. Якщо кожен фермер пасе лише одну корову, то общинний вигін використовується оптимальним чином. Але раптом якийсь дуже хазяйновитий фермер вирішує: «Якщо я пущу на вигін другу корову, то я матиму подвійну вигоду, а надлишки випасу будуть складати усього 1%». Отже цей фермер добавляє ще одну корову. Потім його приклад наслідують усі інші фермери. Яким буде результат? Результат відомий: втоптаний майданчик без жодної травинки - трагедія общинних вигонів.

Відомий американський психолог Девід Майєрс наводить приклад «трагедії общинних вигонів» як ілюстрацію соціальних дилем, які мають більше ніж двох учасників. Так, прогнозований парниковий ефект виникає, як правило, через спалення лісів, через вуглекислий газ, що випускають у повітря автомашини та вугільні електростанції. Причому, «внесок» у цю проблему кожного автомобіля, що спалює бензин безкінечно малий, але загальна шкода для довкілля дуже, велика, навіть катастрофічна. Можна також навести безліч аналогічних прикладів, що демонструють необачну екологічну поведінку. Наприклад, забруднення довкілля (повітря, води, землі) є результатом багатьох незначних викидів, кожен з яких приносить конкретним шкідникам набагато більшу вигоду, ніж вони отримали б не задаючи шкоди довкіллю. Ми повсякденно і повсякчасно виснажуємо природні ресурси, не думаючи про віддалені наслідки своїх дій. Отже, як зазначає Д.Майєрс, «справа загальна для усіх (збереження природи) становиться нічиєю справою» (16).

У соціально-психологічних дослідженнях моделюється безліч подібних соціальних дилем та проводиться їх опрацювання у лабораторних умовах. Американський психолог Джуліана Едні запропонувала для студентів Арізонського державного університету гру «Гайки» (1979 р.). Гра дуже проста. Кілька чоловік сидить навколо блюда, на якому спочатку лежать 10 гайок. Експериментатор пояснює, що членам гри потрібно зібрати якомога більше гайок. Кожен може у будь-який час забрати скільки завгодно гайок, а кожні 10 секунд кількість гайок, що лежать на блюді, буде подвоюватись. Чи залишали гравці гайки на блюді «на розвід», щоб забезпечити тим самим максимальний «урожай» для усіх? Ні. Якщо їм не давали часу на те, щоб домовитись і виробити консерваційну стратегію, 65% обстежених груп навіть ні разу не дочекались першого ж 10-секундного подвоєння. Як правило, гравці, хватаючи свою долю, збивали блюдо на підлогу. Дехто з дослідників може подумати, що такий індивідуалізм є суто американським. Але подібний експеримент проводився і серед японських студентів. Відомо, що японці традиційно колективістська нація. Каорі Сато (1987 р.) давав своїм студентам можливість отримувати прибуток - справжні гроші - з дерев імітованого лісу. Коли студенти у рівній мірі несли розходи по вирощенню лісу, то результат експерименту був аналогічним американському. Більше половини дерев не доростали до найбільш вигідного розміру.

Гра, аналогічна грі “Гайки”, яка називалась “Горіхи” проводилася і серед українських студентів. Результати цієї гри-експерименту були такими ж невтішними, як і у американців та японців.

Отже, зазначає Д.Майєрс, наведені ігри та трагедія общинних вигонів є іграми з ненульовою сумою. Тобто сума виграшів та програшів з обох боків не обов’язково дорівнює нулю. Обидві сторони можуть виграти, а можуть і програти. Але у кожній грі безпосередні інтереси індивідууму протиставлені груповому благополуччю. «Кожна з цих ігор - диявольська соціальна пастка, що демонструє, яким чином, навіть за умов «раціональної» поведінки індивідуумів, вони можуть спричинити собі шкоду. Ніякі зловмисники не планували смог, що вкутав Лос-Анжелес, ні страшні руйнування у боснійському конфлікті, ні глобальне потепління у атмосфері завдяки вуглецевій «ковдрі». (16).

А тепер повернемось до предмету екологічної психології як науки. У наведених вище прикладах ми бачимо як тісно пов’язані екологічні проблеми з психологічними, а також наскільки значимий для екології людський фактор.

Розглянемо інші ситуації, у яких тісно поєднується екологія та психологія людини.

Від народження до смерті людина знаходиться у певному екологічному просторі, який певним чином впливає на неї, але і сама людина формує цей простір, будує його, або, навпаки, руйнує. Від того, як людина сприйматиме цей простір, як побудує свої стосунки з ним, залежатиме її психологічний стан. Адже відомо, що невдало побудований екологічний простір (наприклад, тісна або темна кімната з затхлим повітрям, невдало підібрані кольори жилого або робочого приміщень) негативно впливає на психічний стан людини. З іншого боку, сьогодні з’явились нові психотерапевтичні методи: терапія мистецтвом, природотерапія, маринатерапія, ароматерапія, які широко використовують екологічні чинники (як штучні, так і природні) для лікування психічних захворювань, депресивних станів та загального поліпшення настрою і працездатності людини.

І, нарешті, Чорнобильська катастрофа показала, як людська діяльність може вплинути на екологію у планетарному масштабі. Адже аварію на ЧАЕС за її наслідками визнано катастрофою планетарного масштабу. Наслідки цієї катастрофи вивчають не тільки екологи та радіологи, але й медики, біологи, соціологи. Психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи вивчають психологи, що працюють у різних галузях психології: соціальної, медичної та екологічної, зокрема, радіоекологічної психології.

Підсумовуючи сказане, ми можемо визначити об’єкт екологічної психології як науки. Зазначимо, що об’єктом будь-якої науки є та частина об’єктивної реальності, на яку спрямовано пізнавальний інтерес даної системи знань. Причому об’єкт науки (як частина об’єктивної реальності) існує незалежно від існування самої науки і є для неї обов’язковою, але недостатньою умовою. Наприклад, для екології таким об’єктом є взаємовідносини живого організму з оточуючим середовищем. Даний об’єкт існував і тоді, коли не було самої науки –екології. Таким чином, категорія “оточуючого середовища” є однією з базових. Зазначимо, що позиції дослідників поділилися на дві групи. Одні вважають, що об’єктом екологічної психології включає лише відносини “людина – природа”, інші – включають у поняття “оточуючого середовища” також техногенні та соціогенні характеристики умов життя. У нашому посібнику ми розглядаємо другий, більш широкий погляд на об’єкт екологічної психології. У той же час, слід зазначити, що неможливо безкінечно розширювати поняття оточуючого середовища, оскільки у даному випадку воно може перетвориться у Світовий універсум, який включає безкінечне розмаїття природних та соціальних компонентів, які неможливо не тільки дослідити та розглянути як систему, але і взагалі – перелічити.

Співробітники лабораторії екологічної психології Інституту психології АПН України вважають, що у екопсихологічному підході потрібно виділяти лише ті фактори середовища, що по-перше, прямо та безпосередньо включені у сферу життєдіяльності людини, і по-друге, усвідомлюються людьми як значущі фактори, тобто ті, що потрібно враховувати під час організації життєдіяльності. Крім того, ще повинні бути факторі, взаємодія з якими має стійкий та довгостроковий характер. Людина і ці фактори утворюють систему, де усі елементи є взаємозалежними.

У зв’язку з цим, основним об’єктом екопсихологічних досліджень мають виступати форми та способи організації оточуючого середовища людиною.

Як зазначає Ю.Швалб, запропонований підхід дозволяє конкретизувати базове поняття “оточуюче середовище” за кількома напрямками, і визначити типи систем, що виникають у процесі взаємодії людини та середовища.

Один з можливих варіантів типологізації – це виділення рівнів систем. Очевидним є той факт, що окремі індивіди вступають у взаємодію з однією категорією факторів середовища, а держава – з іншою. У зв’язку з цим Ю.Швалбом запропоновано наступний підхід. Він виходить з того, що у біології стійкі екосистеми прийнято називати “ценозами”. Отже, виходячи з цього, щоб підкреслити природну складову систем та не конструювати нові терміни, він запропонував використовувати поняття “ценозу” з відповідною конкретизацією.

Так, стійкі системи “індивід – оточуюче середовище” отримали назву “антропоценозу”.

Стійкі системи “спільнота – оточуюче середовище” називаються “групоценозом”.

Стійкі системи “держава – оточуюче середовище” називаються “соціоценозом”.

Отже, предметом дослідження екологічної психології можуть виступати антропонічні системи різного рівня, що виникають у процесі безпосередньої взаємодії окремих індивідів, груп та спільнот з оточуючим середовищем.

У рамках даного предмету дослідження можна виділити такі предмети дослідження, як екологічна свідомість, екологічне мислення, екологічні установки, екологічна поведінка як окремих індивідів, так і соціальних груп (великих і малих), а також психологія життєвого середовища.