Психологія відтворення обстановки

й обставин події ' '

Психологічні основи слідчого експерименту. Експерименту належить одна з головних ролей у пізнанні істини у будь-якій галузі діяльності людини. Широкий діапазон пізнавальних властивостей експерименту, його універсальність, варіантність, здатність виявляти нове, яке виходить за межі гіпотези, що перевіряється, або її наслідків, дали змогу віднести експеримент до методів, що сприяють встановленню істини.

Кримінально-процесуальне пізнання при розслідуванні злочинів не є винятком. Для нього також характерне широке використання експериментальних методів, серед яких особливе місце посідає слідчий експеримент. Такий експеримент виконує широку пізнавальну функцію і тому належить до слідчих дій, використовуючи які, слідчий одержує можливість установлювати важливі факти й обставини. Сутність слідчого експерименту полягає у проведенні дослідів і безпосередньому сприйнятті слідчим досліджуваних явищ. Слідчий експеримент — слідча дія, яка полягає у проведенні спеціальних дослідів з метою перевірки зібраних доказів, одержання нових доказів, перевірки й оцінки слідчих версій про можливість існування тих чи інших фактів, що мають значення для розслідування кримінальної справи.

Гносеологічною основою слідчого експерименту є версія слідчого, складність якої визначається комплексом обставин, що є основою для її формування. Виникнення версії при послідовному розгляді етапів її розвитку, природно, спричиняє виведення висновків, тобто своєрідних припущень, наявність або відсутність яких при їх перевірці дає змогу встановити істинність висунутого припущення. Так, перевірка припущення про інсценування крадіжки шляхом проникнення через пролам у

_______________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

стіні передбачає виведення таких висновків: 1) можливість проникнення людини через пролам; 2) можливість витягнути через пролам матеріальні цінності та ін. Перевірка цих висновків, виведених із версії про інсценування крадіжки зі зломом, передбачає організацію слідчих експериментів, метою яких є встановлення названих фактів. Проводячи такі експерименти, слідчий дійде висновку про те, чи правильна його версія, чи відповідає істині заява про крадіжку.

Слідчий експеримент із погляду його пізнавальної ролі у процесі розслідування структурно поданий нарис. 12.,;v

Слідчий експеримент

Мета експерименту

Програма експерименту

Способи проведення експерименту

Підготовка до експерименту,

Організація експерименту

Результати експерименту

Позитивна роль у доказуванні

Негативна роль у доказуванні

Рис. 12. Структура слідчого експерименту.

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ" ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

З'ясування ролі і значення слідчого експерименту в кримінально-процесуальному пізнанні пов'язане з дослідженням психологічної характеристики слідчого експерименту як окремої слідчої дії. До неї в першу чергу належать питання про необхідність проведення експерименту і прогнозування його результатів.

Необхідність проведення експерименту випливає з аналізу наявних у справі доказів, що формують певну версію. Можливість дослідження припущення, що виникло, шляхом слідчого експерименту передбачає обов'язкову оцінку доказів.

Прогноз результатів як визначення найбільш імовірного вирішення завдань, що перевіряються шляхом експерименту, створює впевненість у його необхідності. Даними для прогнозування результатів експерименту є докази, характер і взаємозв'язки яких створюють необхідні передумови для припущень. Прогноз істотно впливає на вирішення питання про доцільність та необхідність проведення експерименту в конкретних обставинах. Так, при огляді місця події у справі про крадіжку вовняної тканини з магазину, вчиненої шляхом проламу стіни, у слідчого викликало сумнів те, що рулони без попереднього розмотування були витягнуті з пробитого отвору. Його першим рішенням було провести слідчий експеримент для визначення можливості витягти рулони з проламу. Однак більш ретельний аналіз обстановки події, вивчення параметрів отвору в стіні, огляд рулонів вовни, що залишилися у магазині, привели його до висновку про те, що рулони вільно могли пройти через пробитий отвір. Проведення слідчого експерименту за таких умов було б позбавлене необхідного для нього змісту, пов'язаного з перевіркою припущення, що викликає сумнів. Крім того, прогнозуючи можливий результат експерименту, слідчий справедливо вважав, що він буде ідентичний висновкам, яких він дійшов до його проведення, і отже, проведення експерименту є недоцільним.

_______________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

До психологічної характеристики слідчого експерименту належать дані обстановки та його умови, а також можливість відтворити емоційний стан особи у процесі проведення експерименту.

При розгляді цих сторін слідчого експерименту пропонується моделювати об'єктивні й суб'єктивні чинники і експериментальні дії. З цього боку аналіз психологічної структури експерименту може бути визнаний таким, що заслуговує на увагу, за винятком моделювання суб'єктивних чинників.

Відтворення обстановки події (воно рівнозначне моделюванню об'єктивних чинників події) має характер істотного наближення, що дає змогу створювати об'єктивно необхідні умови для експерименту. Психологічною основою такого відтворення є моделювання обстановки, реально і психологічно (у плані її оцінки учасником) необхідної для проведення експерименту. У даному разі компонентом, що психологічно спонукає суб'єкта до проявів при експерименті, є створення обстановки, наближеної до справжньої. Саме така психологічна характеристика обстановки і забезпечує, як правило, вірогідність результатів проведених дослідів.

Прагнення забезпечити вірогідність висновків експерименту шляхом відтворення обстановки події спричинило введення такого компонента відтворення обстановки, як макетування. Макетування багато в чому доповнює обстановку, необхідну для проведення експерименту, а там, де макети виконують функції об'єктів, що дієво беруть участь в експерименті, вони допомагають найбільш об'єктивно відтворити механізм події, її окремі обставини тощо. Становлять інтерес психологічна сторона макетування, її роль у суб'єктивному стані осіб, які беруть участь у слідчому експерименті, і особливо особи, чиї суб'єктивні дані перевіряються. Макети, змодельо-вані зі значним наближенням до дійсності, виконують у

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

цьому аспекті подвійну функцію. Насамперед вони створюють емоційну налаштованість в особи, що може відповідати її стану в момент події, а також сприяють виникненню асоціативних зв'язків, що можуть бути використані для пригадування окремих обставин, внесення корективів в обстановку експерименту, повідомлення нових даних як результату відновлення у пам'яті обставин, раніше обійдених увагою.

Відтворення обстановки і обставин події, а також дій певних осіб при проведенні слідчого експерименту становлять його сутність. Тому комплексне відтворення, відновлення всіх частин експерименту передбачають як необхідну умову відтворення психологічного стану особи, дії, здатності й можливості якої перевіряються під час експерименту. Прагнення до створення умов експерименту, що забезпечують вірогідність його результатів, вимагає обов'язкового відтворення всіх обставин експерименту в його найважливіших рисах у вигляді, наближеному до справжнього. Це правило, природно, має поширюватися і на стан психіки особи, яка бере участь в експерименті. Однак якщо вимога, що стосується обстановки експерименту, здійснена, то питання про вимоги щодо психіки індивіда викликає сумніви у можливості й доцільності такого відновлення.

Дійсно, психічний стан особи, пов'язаний із тією чи іншою подією, відтворити у цілому неможливо, оскільки він зумовлений рядом обставин, продиктованих конкретною обстановкою події. Більше того, ця подія має особливий емоційний вплив, тому що це подія злочину. Залежно від ролі осіб, які брали участь у події (особа, яка вчинила злочин, особа, яка за ним спостерігала, особа потерпілого при його вчиненні), їхній психічний стан буде різним. Відтворення в експерименті психічного стану, рівного або подібного наявному в момент події, означало б повторення самої події, що практично неможливо. В експерименті по-

^___________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

вторюються лише обстановка й обставини, пов'язані з подією. Отже, підґрунтя, необхідне для створення ідентичного психічного стану, відсутнє, і в цьому плані його відтворення у колишньому вигляді не настає. Певні передумови для формування схожого психічного стану моделюються відновленням обстановки події, прибуттям на місце події, проведенням дослідів, пов'язаних із цією подією. Наведені обставини сприяють виникненню психічних станів, що можуть наближатися, підсилюватися або відповідно послаблюватися осмисленням і переживанням того, що відбулося, його оцінкою.

Важливе значення у цьому аспекті має такий момент, як повідомлення особи, яка бере участь в експерименті, про те, що саме буде відбуватися, яка програма експерименту, яка сутність і послідовність обраних дослідів. Особу, яка бере участь в експерименті, обов'язково сповіщають про його мету, інакше неможливо визначити процесуальну роль цієї особи. Крім того, збереження у таємниці мети експерименту в загальному вигляді неможливе, оскільки будь-який його учасник, аналізуючи характер здійснюваних дій, рано чи пізно зрозуміє сутність того, що відбувається. Але психологічні явища, пов'язані з проведенням будь-якого експерименту, у тому числі такого, де виявляються суб'єктивні якості особи, можуть уплинути на його хід і результати. Наприклад, очікування явища, що спостерігається в експерименті, психологічно готує особу до його сприйняття, тому тут можуть мати місце ілюзії, пов'язані зі спостереженням того, чого немає насправді, а також із передчасною (неправдивою) реєстрацією очікуваного та ін.

Такі чинники змусили криміналістів шукати шляхи створення умов, які б певною мірою усували або пом'якшували дію названих психологічних явищ. З метою забезпечення більшої об'єктивності результатів експерименту деякі автори пропонують не доводити до відома про його

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

програму осіб, показання яких перевіряються. Вважаємо, що ця рекомендація має сенс лише щодо сутності кожного досліду та їх послідовності. Відносно загального повідомлення про цілі експерименту, то воно має бути певним продовженням гарантії процесуальних прав особи, показання якої перевіряються в експерименті.

Заслуговує на увагу питання про оцінну діяльність слідчого, здійснювану щодо експерименту. Вона складається з трьох етапів, що відповідають етапам проведення експерименту. Першим є оцінка можливостей експерименту, другим — його ходу, сутності й варіантності дослідів, третім — його результатів. Перший етап охоплює оцінку ситуації, викликану конфліктним станом зібраних у справі доказів, що зумовлює необхідність перевірки якого-небудь із них або версії, що виникла. Другий етап передбачає оцінку кожного досліду і всієї їх сукупності з метою встановлення їх оптимального характеру, тобто здатності перевірити конкретну обставину в експерименті. Тут процес оцінки може викликати дії, спрямовані на коректування дослідів, їх заміну, пропозицію нових, що може бути продиктовано конкретною ситуацією проведення експерименту. Третій етап синтезує оцінки попередніх етапів, визначаючи доказове значення проведеної слідчої дії.

Результати слідчого експерименту традиційно розглядаються як позитивні й негативні. Такий характер результатів слідчого експерименту співвідноситься з версією слідчого або з тими наслідками, що з неї випливали і перевірялися шляхом проведення експерименту. Так, у випадках, коли перевіряється можливість особи бачити у певних умовах ті чи інші об'єкти, сигнальні вогні тощо у зв'язку з версією слідчого щодо того, що цей факт неможливий, результат експерименту може бути позитивним (особа в процесі експерименту бачить) чи негативним (у процесі експерименту встановлюється, що особа за да-

них умов бачити не може). Доказова цінність позитивних і негативних результатів є різною: перші встановлюють, що даний факт можливий, другі означають його неможливість, виключаючи тим самим всі інші рішення. Позитивний результат, установлюючи можливість того чи іншого факту, ще не вказує на його дійсність, його обов'язковість у конкретних умовах. Тобто, він не виключає одержання в даному разі інших результатів. Негативний же результат, наприклад неможливість бачити у певних умовах, дає однозначне рішення — суб'єкт не міг бачити — із усіма наслідками, що звідси випливають, у визначенні його доказового значення. Разом з тим і негативний результат, щоправда, у значно меншому ступені, ніж позитивний, не виключає інших оцінок, у яких важлива роль належить суб'єктивним якостям особи, що проявились у конкретній ситуації.

Нерідко прояв суб'єктивних якостей у конкретній ситуації такий, що дає суб'єкту змогу вийти за межі його звичайного сприйняття, за межі людських можливостей. Психічне напруження, яке створюється умовами конкретної ситуації, спричиняє порушення звичайного режиму психічних процесів, унаслідок чого може настати притуплення або загострення сприйняття. Особливе місце в такому «незвичайному» сприйнятті належить спрямованості уваги в особи, яка сприймає, ефект очікування, який створює ілюзію того, що спостерігається, та ін. Наслідком цих обставин, що належать до характеристики суб'єктивних якостей особи, може бути сприйняття нею можливості здійснення певних дій, які через відсутність такої суб'єктивної ситуації не можуть бути повторені при проведенні експерименту. Зазначені обставини часто знімають абсолютний характер висновків експерименту, що мають негативне значення.

Наприклад, особа під час розслідування розбійного нападу заявляє, що точно бачила його учасників, які зна-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ходилися від неї на відстані 15 м у ніч вчинення злочину, і називає їх. Вірогідність і правдивість такої заяви слідчий вирішує перевірити шляхом проведення слідчого експерименту. У ході його здійснення після кількох дослідів установлюється, що свідок за таких умов і обстановці сприйняття не може розрізнити фігури, число, характер одягу осіб, за якими спостерігають. Таким чином, результати експерименту мають негативний характер. Здавалося б, отримані висновки спростовують можливість особи бачити, а отже, і зроблену ним заяву. Однак більш ретельний аналіз суб'єктивного стану особи в момент спостереження, часу спостереження (він чекав дівчину і був на цьому місці протягом години), спрямованості його уваги, зіставлення повідомлених ним даних з іншими доказами у справі дають підставу розглядати як більш переконливу заяву свідка, ніж результати слідчого експерименту, що спростовують його показання.

Саме тому жорсткий поділ результатів слідчого експерименту на негативні й позитивні та визначення їхньої доказової цінності не можуть бути прийняті беззастережно. Але приймаючи як загальне положення, що ступінь імовірності висновків при негативному результаті експерименту є вищим, ніж при позитивному, їхню доказову цінність і значення слід розглядати на основі аналізу всіх доказів у справі, з урахуванням неможливості точно відтворити суб'єктивний стан особи, зумовлений ситуацією спостереження.

До питання про оцінку результатів слідчого експерименту належить також і питання про значення обстановки, у якій відбувалася подія, що перевіряється. Відновлення обстановки події, яка називається в криміналістиці реконструкцією, тісно пов'язане з ходом проведення, а отже, і з результатами експерименту. Точність реконструкції передбачає вірогідність обстановки події. Саме вірогідність обстановки забезпечує значною мірою

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

вірогідність висновків. Зрозуміло, при відновленні обстановки події слідчий не може повторити її у всіх елементах через об'єктивні зміни, що відбулися на цьому місці. Крім того, на наближення характеру відновлюваної обстановки до дійсності впливають і суб'єктивні враження осіб, з показань яких можна зробити висновок про характер обстановки. Отже, існує певна невідповідність обстановки експерименту обстановці дійсності, і тому головним у вирішенні цього питання є максимальне наближення обстановки до її справжнього стану в момент події.

Реконструкція так чи інакше пов'язана зі спрощеннями. Щодо провадження слідчого експерименту стосовно такого елемента його структури, як відтворення, відновлення обстановки, — це означає не обов'язкову ідентичність обстановки, але таке її наближення до дійсної, яке зберігає її істотні риси та їхній взаємозв'язок із подією, яка перевіряється за допомогою даної слідчої дії.

Психологічні основи перевірки показань на місці. Перевірка показань на місці — слідча дія, що полягає у співставленні показань про пов'язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою з'ясування їхньої достовірності. Перевірка показань на місці має на меті отримання нових фактів, а також перевірку, уточнення фактів, вже встановлених під час розслідування.

Перевірка показань на місці як окрема слідча дія має певні психологічні закономірності, що визначають її пізнавальну цінність. До таких закономірностей належать: 1) здатність особи сприймати і запам'ятовувати обстановку, в якій відбувається та чи інша подія; 2) просторова орієнтація особи при відтворенні обстановки в загальному або фрагментарному вигляді, природному або видозміненому; 3) психічний вплив обстановки події на особу, яка повторно перебуває на цьому місці.

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

Використання цих закономірностей, кожна з яких може проявитися по-різному, має важливе значення при вирішенні питання про організацію перевірки показань на місці та з'ясування її ролі й результатів у встановленні істини у справі. Якщо звернутися до аналізу впливу названих закономірностей на проведення перевірки показань на місці, то можна побачити, як у своїх опосередкованих зв'язках вони є психологічними засадами цієї слідчої дії. Розглянемо більш детально кожну з них.

Перша особливість, що лежить в основі перевірки показань на місці, зводиться до встановлення здатності особи сприймати і запам'ятовувати обстановку, в якій відбувалася та чи інша подія. Ця здатність може бути перевірена на досудовому слідстві й у досліджуваному аспекті стати предметом судово-психологічної експертизи. Але проводити останню у даному разі немає потреби, оскільки обсяг і рівень отримуваної при допиті інформації достатні, щоб визначити зазначені здібності. Йдеться про отримання від допитуваного таких даних, що містять відомості про обстановку місця події. Ці дані можуть відігравати роль інформації, яка перевіряється, у тому разі, якщо допитуваний їх сприйняв, запам'ятав і повідомляє і, головне, тоді, коли виникає необхідність перевірити його показання.

З огляду на викладене виникає запитання: чи в усіх випадках допитуваний може сприйняти і запам'ятати обстановку події? Тут акцент на понятті «обстановка» зроблений тому, що метою перевірки показань на місці є їх зіставлення із справжньою обстановкою події на цьому місці. Ось чому найбільший інтерес для слідчого становить те, як допитуваний сприйняв і запам'ятав обстановку події.

Нерідко подія, у якій допитуваний може бути свідком або обвинуваченим, сприймається ним у комплексі, у взаємозв'язку з усіма іншими обставинами. У цьому разі при відтворенні того, що спостерігається, під час до-

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

питу слідчий вправі очікувати інформацію і про обстановку, і про місце події. В інших же ситуаціях увага учасника події або спостерігача характеризується вибірковістю, спрямованою на фіксацію лише того, що відбувається, а інше не потрапляє в його поле зору. Тому під час допиту, особливо тоді, коли інформація, яка є у слідчого або отримана ним під час давання показань, дає підставу для проведення перевірки показань на місці, потрібно за допомогою певних тактичних прийомів оживити в пам'яті допитуваного обставини, пов'язані з просторовим орієнтуванням події злочину. Такі дані, будучи зафіксованими у протоколі допиту, згодом допоможуть здійснити перевірку показань на місці.

Не виключені й моменти, коли обстановка події через ряд причин не відображена у пам'яті осіб, які сприймають, такою мірою, щоб слідчий міг здійснити порівняння отриманої від них інформації і наявної обстановки при перевірці показань на місці. У цьому разі він може обрати одне з двох рішень: 1) відмовитися від проведення перевірки показань на місці, використовуючи інші докази у справі; 2) проводити перевірку показань на місці таким чином, щоб свідок або обвинувачений могли впізнати обстановку (вулицю, будинок, ділянку місцевості), що спостерігалася ними, але не відбилася в їхній пам'яті у тому ступені, щоб була можливість для подальшого зіставлення.

Так, у практиці розслідування іноді виникають ситуації, коли обвинувачений, даючи показання, повідомляє, що він упізнав би будинок, вулицю, ділянку місцевості, якби йому їх показали, називаючи при цьому орієнтовні напрямки. У цьому разі слідчі роблять спроби встановити шукане місце, виїжджаючи з обвинуваченим чи свідком у можливих напрямках. Нерідко такі спроби мають успіх, слідчий знаходить це місце, отримує нові докази і перевіряє показання обвинуваченого і свідків. Психологічною основою проведення таких дій є збудження

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

асоціативних зв'язків, які стосуються мимоволі відображеної у пам'яті допитуваного обстановки, уявлення про яку міститься у так званому латентному шарі пам'яті. Нагадування (фрагментарне) обстановки події шляхом показу будівель, ділянок, що були у полі зору обвинуваченого або свідка, саме і є тим моментом, що спонукає до пожвавлення його пам'яті, який використовується при проведенні перевірки показань на місці. Зрозуміло, така дія не відповідає точному змісту і характеристиці перевірки показань на місці, але може розглядатися як різновид цієї перевірки, який не суперечить її сутності.

Певне практичне значення мають і такі випадки, коли індивід сприймає, запам'ятовує, а отже, відтворює не всю обстановку події, а лише її частину, на якій він зосередив свою увагу. Тут установлення того, наскільки ефективно буде проведення перевірки показань на місці, залежить від таких чинників: наскільки суттєвим є цей фрагмент для перевірки показань; містить він у собі щось відмітне або характеризується загальними ознаками. Наприклад, у показаннях повідомляється про те, що на розі вулиці, де відбулася подія, біля багатоповерхового будинку ростуть два дерева. Такі ознаки, що мають надто загальний характер, не можуть бути основою для визначення достовірності інформації при проведенні перевірки показань на місці.

Для сприйняття і запам'ятовування обстановки події важливою є також вибірковість уваги, визначена інтересами особи або її професійними навичками. Тут насамперед слід зазначити, що вибірковість сприйняття тісно пов'язана зі спрямованістю уваги особи. Це пояснюється різноманітними причинами, насамперед інтересом до того, що сприймається, його значенням для здійснення діяльності і зв'язком з подальшими діями, професійною поінформованістю та ін. Залежно від наведених чинників і згідно з ними особа сприймає і запам'ятовує певні мо-

менти, частини обстановки значно яскравіше, ніж інші так звані фонові обставини. Потрібно знати, що при перевірці показань на місці саме такі «опорні» для впізнання частини, предмети обстановки є вирішальними для оцінки правильності показань особи. їхнє значення особливо велике тоді, коли запам'ятовування пов'язане з діяльністю обвинуваченого (проникнення, руйнування перешкоди; дії, пов'язані з подією злочину) або свідка, головним чином з його емоційним станом (подив, переляк, здивування, бажання розглянути незнайоме, бажання зрозуміти дії іншої особи).

Друга особливість, що впливає на конструкцію і пізнавальну сутність перевірки показань на місці, пов'язана з просторовою орієнтацією особи при відтворенні обстановки (повторному сприйнятті) у загальному або фрагментарному вигляді, природному чи видозміненому. Просторова орієнтація визначається як здатність особи орієнтуватися на місцевості чи в обстановці, у якій вона коли-небудь була, здатність запам'ятати цю обстановку. Не всі особи мають однакову просторову орієнтацією. Залежно від характеру їх професійної діяльності, проживання у певній місцевості, дій, у зв'язку з якими запам'ятовується та чи інша обстановка, орієнтація на місцевості чи в обстановці у них може бути різною.

Так, особа, яка проживає у сільській місцевості, швидше і звичніше орієнтується у такій місцевості. Городянин зазвичай погано орієнтується у сільській місцевості, але краще запам'ятовує будівлі й вулиці міста. Професії водія автомашини, листоноші дають змогу чітко орієнтуватися на місцевості. Ті чи інші обставини, пов'язані з подією злочину і здійсненням певних дій, як уже зазначалося, краще запам'ятовуються, ніж звичайні обставини, і можуть бути «опорними» пунктами при впізнанні обстановки під час перевірки показань на місці. Ці чинники слідчий повинен враховувати при організації розглядуваної слідчої дії.

17 4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

Особливе значення для просторової орієнтації особи має запам'ятовування обстановки події. Таке запам'ятовування може мати довільний і мимовільний характер. Перший тип запам'ятовування визначається як навмисне запам'ятовування обстановки з конкретною метою. Наприклад, злочинець, сховавши викрадене, запам'ятовує місцевість і окремі орієнтири на ній з метою наступного повернення на дане місце. Це запам'ятовування, незалежно від того, з якою діяльністю воно співвідноситься, завжди є більш повним, точним, детальним. Саме тому у разі, коли перевіряються показання обвинуваченого на місці, слідчий може розраховувати на більш детальний збіг отриманих показань і обстановки на місці.

Характерною рисою другого типу запам'ятовування є те, що воно відбувається без будь-яких зусиль з боку суб'єкта і вже тому має не зовсім визначений характер. Будучи латентним (прихованим), таке запам'ятовування не має у своєму актуальному шарі готової інформації про сприйняте. Суб'єкт на запитання про те, чи пам'ятає він місце і чи може показати на ньому, як і де відбулися ті чи інші події, найчастіше відповідає негативно чи невпевнено. При другому типі запам'ятовування навіть у процесі допиту важливо збудити асоціативні зв'язки, що оживляють у пам'яті допитуваного мимоволі відображене. Тоді слідчий матиме у своєму розпорядженні інформацію, достатню для організації перевірки показань на місці.

При організації перевірки показань на місці важливо знати, чи має особа, показання якої перевірятимуться, просторову орієнтацією. У цих цілях необхідно звертатися до аналізу отриманих раніше показань і їхнього зіставлення з відомими у справі обставинами, що стосуються обстановки події, місця події, шляхів підходу до нього. Часто просторову орієнтацію особи перевіряють шляхом з'ясування суб'єктивного уявлення цієї особи про те, як

^_____________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

вона запам'ятовує обстановку взагалі і як вона її запам'ятала у даному разі. Власні висловлення особи створюють необхідне уявлення про її просторову орієнтацію і допомагають слідчому вирішувати питання про доцільність організації перевірки показань на місці і її ефективність у конкретних умовах розслідуваного злочину.

При вирішенні питання про перевірку показань на місці потрібно враховувати, що в окремих випадках в особи, яка спостерігала ту чи іншу подію або брала участь у ній, може виникнути ремінісценція, тобто певне гальмування в пам'яті ряду обставин, що згодом можуть досить яскраво і докладно відтворюватися у пам'яті. Це може привести до необхідності відстрочити проведення перевірки показань на місці, для того щоб через певний період у пам'яті допитуваного відтворилися ті обставини, що раніше не були відображені у ній.

Наведені дані про особливості людської психіки свідчать про те, що у процесі підготовки і визначення необхідності проведення перевірки показань на місці потрібно брати до уваги ряд психологічних явищ, що зумовлюють доцільність проведення цієї слідчої дії та її можливу результативність.

Третя особливість психологічної характеристики перевірки показань на місці — психічний вплив обстановки події на особу, яка повторно перебуває на цьому місці. Одним із елементів розглядуваної слідчої дії є необхідність повторного перебування особи, показання якої перевіряються на місці, де відбувається зіставлення повідомлених відомостей і справжньої обстановки. Особливість цієї дії полягає у тому, що перебування особи на місці події не є пасивним, а супроводжується показаннями про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.

Повторне перебування особи на місці події, де вона відіграє активну роль, справляє не неї певний психо-

17*4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧО! ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

логічний вплив. Останнє може відбуватися у кількох напрямах, що мають у деяких випадках і процесуальне значення. Психологічний вплив обстановки може сприяти актуалізації асоціативних зв'язків і, зрештою, формувати більш повні уявлення про подію і її окремі обставини. У цьому разі показання, що даються обвинуваченим чи свідком, не лише підтверджують раніше повідомлене, а й містять додаткові відомості, які можуть мати значення у справі. Нерідко такі додаткові показання можуть супроводжуватися вказівкою на окремі сліди, сховані речові докази та ін. Вже тому психологічний вплив, викликаний повторним сприйняттям обстановки, може не лише привести до суто психологічних наслідків, а й істотно вплинути на процесуальну структуру перевірки показань на місці, розширюючи тим самим обсяг доказової інформації.

Психологічний вплив повторного сприйняття обстановки може спричинити й інші наслідки. До них, зокрема, належить необхідність уточнення раніше даних показань, яке спрямоване на більш повне з'ясування обстановки і дає змогу внести корективи у показання, що даються. Таке уточнення зазвичай пов'язане не із сутністю інформації допитуваного, а з окремими обставинами того, що відбулося, які дозволяють правильно уявити подію злочину, його механізм, з'ясувати його учасників та ін. У цьому разі перевірка показань на місці буде не спростовувати раніше дані показання, а лише сприяти їх уточненню, щоб одержати більш повне уявлення про те, що трапилося. Ця обставина також має процесуальне значення, сутність якого полягає у тому, що більш точне і повне уявлення про подію, що відбулася, дає можливість встановити об'єктивну істину у справі.

Психічний вплив повторного сприйняття суб'єктом обстановки є надзвичайно сильним тоді, коли сприймане суперечить показанням, що даються ним, спростовуючи їх. Така ситуація зазвичай має місце у разі навмисної не-

_______________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

правди з боку того, хто дає показання. Перебування повторно в обстановці події викриває особу у неправді, і явні суперечності в її показаннях про обстановку і самої обстановки стають тим психічним чинником, що змушують обвинуваченого або свідка зізнатися у неправді й пояснити її мотиви. В усіх випадках неправди перевірка показань на місці є дією, що не лише встановлює, а й викриває неправду.; ■; [Я

§ 6. Психологія обшуку

Психологія приховування. Обшук — слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян із метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їхніх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання сторонніх людей до їхнього помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов'язане з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає дотримання встановлених законом гарантій.

З'ясування психологічних закономірностей обшуку у плані його пізнавальної функції має велике значення для слідчої практики. Пізнавальна роль психології при обшуку полягає у двох основних напрямах: 1) установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об'єктів; 2) розробці тактичних прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії.

Пізнавальна роль психології приховування полягає у виявленні тих розумових побудов, що лежать в основі дій особи, яка приховує об'єкти, що підлягають вилученню при обшуку. Для того щоб знайти шукану річ, необхідно

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

проникнути у психологію того, хто ховає, підпорядковану певним розумовим стандартам, за допомогою яких вирішуються завдання, пов'язані з прихованням того чи іншого об'єкта. У загальному комплексі завдань, що вирішує приховуючий, головна роль належить завданню щодо створення суб'єктивної недоступності речі для особи, яка проводить обшук. Дане завдання породжує постановку і вирішення інших завдань, що її забезпечують і взаємозалежних з нею. До них, зокрема, належать: а) обрання місця приховування; б) маскування прихованого; в) вибір лінії поведінки, що передує обшуку і супроводжує його.

Завдання щодо обрання місця приховування є найбільш складними, оскільки вимагають від приховуючого напруження інтелектуальних сил, щоб обрати таке місце приховування, що має бути суб'єктивно недоступним для особи, яка проводить обшук. Обрання такого місця зазвичай обмежене місцем проживання обшукуваного і територією надвірних будівель, а отже, можливостями для приховування. У приміщенні також не всі предмети — меблі, підлога, стіни, стеля — можуть бути місцем для приховування. їхнє обрання і віднесення до об'єктів, які можуть бути використані для приховування, залежать від розміру, форми, виду, матеріалу приховуваного. Тому вирішення завдання, пов'язаного з приховуванням того чи іншого об'єкта, зазвичай суворо обмежене і не може виходити за рамки звичайних уявлень про приховування. Саме ця обставина змушує приховуючого шукати таке вирішення цього завдання, що випадає з ряду звичайних уявлень або порушує їх, роблячи завдання щодо виявлення шуканого найбільш складним для особи, яка проводить обшук. У цьому аспекті завдання приховування може вирішуватися шляхом створення спеціальних схованок у місцях, що можуть бути легко пристосовані для цього, або вибору з числа придатних об'єктів тих, які менш за все можуть привертати увагу. Як приклад мож-

^_____________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

на назвати мисливську рушницю, заховану і зашиту в перині. Для приховування викраденого злочинці, як правило, обирають місця, що не збігаються зі звичайним уявленням про місце приховування конкретного об'єкта. Вирішення завдання щодо обрання місця приховування спрямоване на пошук нового шляху, що не міститься в загальноприйнятих людських стандартах. Так, важко уявити, що іноземна валюта в паперових купюрах може бути прихована в банках із топленим маслом чи варенням. Злочинці ж її туди поміщують, попередньо сховавши в менших за обсягом банках, що ставляться всередину банок з маслом чи варенням.

При виборі місця для приховування тих чи інших предметів певну роль відіграють суб'єктивні уявлення особи щодо можливостей приховування, зокрема, її уявлення про надійність приховування, а отже, відповідність приховуваного і місця приховування, що можуть забезпечити неприступність першого.

При обранні найбільш надійного місця для приховування велике значення мають професійні навички і знання особи. Професійні навички відкривають можливість для використання з метою приховування тих місць, які відомі особі у зв'язку з її професією. Причому ці місця можуть характеризуватися оригінальністю, що випливає з тонкощів професії, про які знає лише особа, яка володіє нею. Саме тому орієнтація на використання професійних нахилів при відшуканні прихованого часто вимагає від слідчого поглибленого уявлення про цікавлячу його сторону професії особи, а також консультацій з фахівцями щодо того, які дані професійних навичок можуть бути використані для створення схованок.

У даному разі не слід забувати і про цілком можливий результат рефлексивного мислення, пов'язаного з тим, що обвинувачений може відмовитися від використання своїх професійних навичок, особливо таких, які можуть насам-

перед викликати підозру при пошуку місць приховування. Тому орієнтація слідчого на професію особи, у якої має бути обшук, повинна завжди мати поправку на те, що таке використання можливе, але не є твердою закономірністю, яка визначає характер місця приховування.

Після того як обране місце для приховування шуканого, той, хто приховує, вирішує завдання щодо маскування такого місця. Це завдання може бути самостійним, а також пов'язаним із завданням щодо пошуку місця приховування. В другому випадку місце для приховування, на думку особи, яка ховає, містить необхідні маскувальні дані і не потребує їх додаткового створення. Маскування місця приховування зазвичай супроводжується постановкою в цьому місці додаткових предметів (наприклад, крісла — на ту частину паркету, де захована річ; вази — на тумбу, шухляда якої використана для приховування, тощо). Однак у процесі приховування іноді застосовують квазімаскування, яке полягає у відкритому виставлянні шуканих речей як таких, що не є предметом приховування і тому не становлять інтерес для осіб, які проводять обшук. У цьому разі предмети, що мають бути сховані, розміщуються на видних місцях — на столі, підвіконні, у шафі, вазах, відкритих сервантах та ін. Навмисне виставляння шуканого містить елемент маскування, психологічно спрямований на дезорієнтацію уваги шукаючого, який внаслідок природної настанови на відшукання прихованого не припускає, що воно не заховане й, отже, не вимагає пошуків. Названі елементи маскування добре відомі слідчій практиці і розглядаються зазвичай як дотепне вирішення завдання приховування. Психологічно таке вирішення створює додаткову оборонну позицію для обшукуваного, оскільки шукана річ не захована, а навпаки, відкрита і доступна, чого шукаючий може не брати до уваги. Цю обставину обшукуваний та-264

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

кож враховує, коли продумує схему вирішення завдання, пов'язаного з приховуванням важливого для нього об'єкта.

При маскуванні місця приховування одним з інтелектуальних завдань, що вирішує особа, яка приховує, є приведення цього місця у природний стан, що не повинен привернути увагу, а отже, викликати підозру. Це завдання вирішується створенням такого вигляду, місця і положення, що існували до того, як назване місце було обране для приховування шуканих об'єктів. Однак прагнення злочинця замаскувати місце приховування в психологічному аспекті нерідко гіперболізується і тому спричиняє створення надмірного маскувального спорудження, що через явну безглуздість, надмірність привертає увагу і викликає підозру особи, яка проводить обшук. Так, наприклад, розташування парасольки, де заховані коштовності, у місцях, не призначених для цієї мети, — над ліжком, у кухні над господарським столом тощо. Надмірне маскування, яке свідчить про важливе значення предмета, що займає скромне місце в домашньому побуті (парасолька), само по собі не було б додатковим подразником, якби в обстановці обшуку, коли сторони докладають значних інтелектуальних зусиль, такі обставини не відігравали роль подразників, що привертають увагу обшукуючого. Причому такі випадки трапляються досить часто і пояснюються боязню обшукуваного бути викритим.

Обшукуваний поряд із переліченими вирішує завдання щодо обрання лінії поведінки, яка передує обшуку і супроводжує його. Обрання лінії поведінки, що передує можливому обшуку, зазвичай продиктоване тим, що особа має об'єкти, предмети, які свідчать про її злочинну діяльність. Маскування вчиненого нею злочину має своїм природним продовженням і обрання способу поведінки, що маскує її відношення до злочинної події. Так, поведінкою, що маскує великі розкрадання, може бути підкрес-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

лена скромність в одязі й обстановці квартири, доведена в окремих випадках до імітації нестачі матеріальних коштів. Поведінкою, що маскує відношення до вбивства, можуть бути підкреслена увага до близьких потерпілого, надмірна емоційність в обуренні злочином та ін. У тих випадках, коли особа вчинила вбивство близької їй людини, маскування її поведінки буде полягати в підкресленій скорботі за втраченим, надмірно активній діяльності, пов'язаній з виявленням злочинця, тощо. Іншими словами, кожний вид злочину спричиняє маскування поведінки особи, що передує можливому обшуку у разі, якщо вчинений злочин пов'язаний із предметами або слідами, виявленими в квартирі злочинця, на його одязі, тілі.

Поведінка, що маскує вчинене злочинне діяння, може бути пов'язана з діяльністю злочинця, що відволікає увагу особи, яка проводить обшук, від схованого об'єкта. Наприклад, в одному випадку приховування частин розчленованого трупа в саду у двох ямах маскувалося виритим там же цілим рядом ям. Сусідам давалися пояснення про необхідність підготувати ґрунт для посадки у майбутньому плодових дерев. Така маскувальна поведінка тривалий час відволікала слідчого й оперативно-розшукових працівників, які одержали інформацію про вириті в саду ями, але вважали, що це було звичайною підготовкою до посадки дерев.

Поведінка, що маскує приховування того чи іншого об'єкта, може належати до періоду, що не лише передує можливому наміру відшукати його, а й пов'язаному з проведенням обшуку. Незважаючи на те, що обшукуваний, як правило, внутрішньо підготовлений до можливого проведення такої дії, провадження обшуку завжди передбачає у собі несподіванки для нього. Тому заздалегідь вироблена ним манера поведінки при обшуку коректується обставинами й умовами проваджуваного обшуку. Складність вибору лінії поведінки обшукуваним

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

утруднюється й тим, що він не знає, якого характеру набере обшук, як буде поводитися особа, яка проводитиме його. В усіх випадках обшукуваний керується однією, головною настановою, спрямованою на те, щоб своєю поведінкою не видати місця приховування шуканого. Проте його поведінка може змінюватися залежно від конкретної ситуації обшуку.

Маскування обшукуваним своєї поведінки можуть здійснюватися у двох формах — пасивній і активній. Пасивна форма зазвичай передбачає обрання обшукуваним лінії поведінки, що виключає контакти з ним: мовчання, короткі відповіді на запитання, перебування в одному місці, відсутність прагнення показати те, що викликає інтерес у того, хто обшукує, наприклад уміст валізи, скриньки та ін. Активна ж форма поведінки спрямована на імітацію активного втручання і допомоги слідчому при обшуку, створення ситуації, що свідчить про відсутність шуканого. Така поведінка зазвичай містить елементи послужливості й прагнення (нещирого) полегшити роботу слідчого, пов'язану з проведенням обшуку. Для такої поведінки характерним є створення ситуацій, що відволікають увагу слідчого: абстрактні бесіди, постановка каверзних запитань, пропозиція обшукати окремі приміщення або предмети обстановки тощо. Нерідко ці маневри містять заздалегідь продумані обшукуваним інсценування (непритомний стан, істерика в кого-небудь із членів його родини, раптова хвороба та ін.).

Слід зазначити й таку позицію обшукуваного, як конфліктна ситуація, свідомо спрямована ним на дезорганізацію дій слідчого. У цьому відношенні слідчому особливо важливо стимулювати такі якості, як наполегливість, самовладання, витримка, пильність, прояв яких забезпечує морально-етичну обстановку проведення обшуку. Слідчому, який провадить обшук, необхідно ви-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

брати правильну манеру поведінки в конкретний період, що не порушує, зрештою, його цілеспрямованість у проведенні обшуку.

Велике значення в маскуванні обшукуваним своєї поведінки мають його мимовільні й довільні реакції на подразники, що зумовлюються поведінкою слідчого. Мимовільні реакції на подразник, які визначаються психологією як такі, що не регулюються волею людини і зовні виражаються в почервонінні або зблідненні шкіри обличчя, тремтінні рук, заїкуватості, хеканні, виступанні поту та ін., сховати майже неможливо, тому способи їхнього маскування належать цілком ймовірно до таких тренувань волі, що дозволяють особі, яка зазнала впливу подразника, зовні залишатися байдужою до того, що відбувається. Що стосується довільних реакцій, які регулюються зусиллям волі й зовні виражаються в потиранні рук, покашлюванні, почісуванні обличчя, покусуванні олівця тощо, то вони можуть регулюватися, а отже, приховуватися від слідчого у тому разі, якщо видають хвилювання, продиктоване дією подразника. Маскування таких реакцій зазвичай полягає у внутрішньому відволіканні уваги від факту, що відбувається, і створенні «замороженого» стану, індиферентного до подразників. Зовні таке маскування можливих реакцій виявляється в зайвій зосередженості, загальмованості рухів і мови, обмірковуванні відповідей на запитання.

Реакція на той чи інший подразник не завжди є адекватною тому, що відбувається, тобто прояв мимовільних і довільних реакцій у певних ситуаціях не є точним покажчиком місця приховування. Реакції можуть бути викликані іншими обставинами, що супроводжують подразник, або асоціативними зв'язками, спричиненими ним. Тому, перевіряючи вплив подразника на обшукуваного й оцінюючи його реакцію, слідчий повинен враховувати цю обставину.

_______________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Подразники, що використовуються при обшуку, мають словесне вираження і за своїм характером можуть бути різноманітними. Одні з них указують на знання слідчого про приховування обшукуваним певних речей чи цінностей, інші — на впевненість слідчого у відшуканні прихованого, треті — містять дані, що побічно свідчать про поінформованість слідчого про перебування в обшукуваного того, що шукають, четверті — містять елементи переконання щодо необхідності обшукуваному видати приховане та ін. Отже, мета таких подразників одна, але шляхи її досягнення різні. Дії слідчого, пов'язані з проведенням обшуку, звертання уваги на окремі предмети обстановки, їхнє розташування, орієнтація в обстановці квартири також мають характер подразника. Це слід враховувати при оцінці впливу останнього на обшукуваного і присутніх при обшуку. В одному випадку дружина обшукуваного, побачивши, що слідчий увесь час дивиться на платяну шафу, не витримала і, відкривши дверцята шафи, сказала: «Беріть, адже ви і так знаєте, що вони тут». Йшлося про пістолети, що були викрадені зі складу військової частини.

Існують певні рекомендації щодо тих чи інших подразників у процесі проведення «словесної розвідки». Тим часом визначення системи подразників, що можуть бути використані з метою виявлення психологічних показників про можливе місце приховування об'єктів, а отже, і їхнього розшуку, поповнило б арсенал тактичних прийомів проведення обшуку. До таких подразників можна віднести подразники, що діють у досить твердій схемі, варійовані відповідно до особи обшукуваного і конкретних обставин проведення обшуку.

Залежно від характеру подразника його психологічна основа може бути різною. Так, подразник, не пов'язаний зі словесним вираженням, як в останньому прикладі, спрямований на формування в обшукуваного переконан-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ня у тому, що слідчий підозрює або точно знає місце приховування того, що шукають. Його збіг із дійсним місцем впливає на обшукуваного, який часто не витримує напруження і називає місце приховування або своєю пасивною поведінкою, що свідчить про втрату надій на безуспішність обшуку, показує правильність орієнтації слідчого.

Відсутність реакції на подразник, що виходить від особи, яка проводить обшук, у якій-небудь формі, як правило, є маскуванням поведінки обшукуваного, спрямованої на дезорієнтацію слідчого. Для того щоб виключити можливість такого маскування і впливати на поведінку обшукуваного, щоб вона була більш адекватною діагностиці його реакцій, потрібно розробляти комплекс подразників, що згодом набувають значення тактичних прийомів обшуку.

Реєстрація реакцій обшукуваного проводиться слідчим на основі особистих уявлень, що узагальнюють життєвий досвід, щодо взаємозв'язку внутрішнього психологічного стану особи і її поведінки зовні. Така реєстрація має характер суб'єктивних уявлень, і це природно, оскільки в названих межах задовольняє вимоги обшуку.

У криміналістичній літературі вказується на необхідність конструювання і використання при обшуках приладів психологічного пошуку (В. І. Попов). При цьому дана термінологія не роз'яснюється, але йдеться про прилади, що реєструють психофізіологічні реакції обшукуваного при проведенні обшуку — кров'яний тиск, частота дихання тощо. Власне, такі прилади — це різновид лайдетектора, що використовується в процесі обшуку.

Такі пропозиції видаються необґрунтованими з двох причин. По-перше, стан особи в плані його хвилювання і пов'язаних з ним психофізіологічних реакцій неадекватно відображає залежність між наближенням слідчого до прихованого і ставленням обшукуваного до цього, а от-

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

же, не може бути показником характеристик відповідних станів особи, а лише орієнтиром. По-друге, моментом, що не дозволяє використання таких приладів, є відсутність правового режиму, який би регламентував умови і порядок їхнього застосування щодо особи. Власне, прилади психологічного пошуку повинні діяти у режимі судово-психологічної експертизи, а тим часом її предмет не охоплює встановлення психічних станів, оскільки не має відповідних науково обґрунтованих критеріїв. Саме з цих підстав видається недоцільним застосування подібних приладів при проведенні обшуку. Крім того, це може призвести до негативних соціальних наслідків психологічного впливу.

Рефлексивне управління. Рефлексивне управління як імітація мислення іншої особи й обрання індивідом у зв'язку з цим певного напряму власних дій трапляється в багатьох галузях діяльності людини, у тому числі тієї, що пов'язана із вчиненням злочинів. Приховування тих чи інших предметів, викликане припущенням чи впевненістю особи у тому, що вони будуть об'єктами обшуку, є наслідком вчиненого нею злочину. Це передбачає розумову діяльність, спрямовану на обрання таких місць приховування, що з найменшим ступенем імовірності можуть бути виявлені особами, які проводять обшук. Таке мислення передбачає урахування переховуючим не лише власних можливостей, а й можливостей кола осіб, що здійснюють передбачений у майбутньому обшук. Отже, обираючи місце для приховування певних об'єктів, особа вирішує розумові завдання, пов'язані з вибором такого місця приховування, яке було б недоступним для обшукуючого. З огляду на це особа, яка щось приховує, не має перед собою противника, що протиставив би їй власну тактику розшуку. Тому її розумова діяльність за іншого (імітація) має не-визначений, часто широкий характер, виходить із загальних уявлень про досвід і проникливість особи, яка прово-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ______________________

дить обшук. Ці розумові завдання, як правило, містять найбільш складні і дотепні варіанти їхніх вирішень.

Складність рефлексивного мислення, а отже, і рефлексивного управління полягає в тому, що приховуючий, не знаючи конкретного супротивника і не відчуваючи його протидії, переводить своє управління до стану майбутнього (можливого) і тому не може вичерпно домислити все те, що може відбутися під час обшуку. Крім того, схема приховування в плані рефлексивного управління є жорсткою, статичною. У період, що передує обшуку, шуканий предмет може бути переміщений в інше місце, однак у процесі обшуку приховуючий втрачає функцію управління, оскільки позбавлений можливості обрати варіанти для приховування. В останньому випадку місце приховування вже обрано, і рефлексивне управління може стосуватися лише моментів, спрямованих на відволікання уваги слідчого, створення умов для побудови ним неправдивих розшукових версій, емоційного впливу на нього, що перешкоджає пошуку.

Яким саме чином розробляється схема приховування? Насамперед приховуючий визначає всі місця, які можуть, на думку обшукуючого (імітує його можливі уявлення) слугувати для приховування. Потім приховуючий виключає ці місця з числа тих, що можна використовувати для приховування, і продумує такі варіанти приховування, які вимагають особливих інтелектуальних зусиль для виявлення. Обираючи місця для приховування, приховуючий може використовувати власні професійні знання і навички, консультуватися зі своїми знайомими, застосовувати всілякі хитрощі тощо.

Щодо психологічної напруженості, то даний етап підготовки до пошуку місця приховування є найскладнішим. Саме тут вирішуються розумові завдання, спрямовані на вибір такого оптимального варіанта приховування, який міг би забезпечити суб'єктивну недоступ-

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

ність об'єкта. На цій стадії злочинці часто створюють тайники, купують додаткові меблі чи зводять господарські об'єкти, що не мають особливої потреби у використанні. Іноді напружений пошук місця для приховування підказує думку про можливість відкрито виставити шуканий об'єкт як своєрідне спростування всіх пошукових версій і зусиль обшукуючого. У цьому випадку рефлексивне управління особи, яка приховує, спрямоване на створення особливого напруження в обшукуючого, можливо, і позбавленого сенсу.

У процесі пошуку місця для приховування приховуючий здійснює певні розвідувальні дії, спрямовані на встановлення тактичних особливостей здійснюваних обшуків. Він може одержати відомості від осіб, яких раніше піддавали обшуку, читати спеціальну криміналістичну літературу, узагальнювати відповідні дані переглянутих фільмів тощо. Усе це є для приховуючого додатковою підставою для рефлексивного управління невизначеною обшукуючою особою.

У процесі приховування того чи іншого об'єкта спостерігається ніби однобічна рефлексія, здійснювана приховуючим щодо суб'єкта, управляти мисленням якого він може лише у своїй уяві. Отже, динаміка рефлексії зосереджена на боці приховуючого. Відсутність у названому стані рефлексії другого суб'єкта, що здійснює дію, а отже, певною мірою оцінюючого зусилля «партнера», не дозволяє приховуючому передбачати всі можливі варіанти поведінки обшукуючого, що створює природні прогалини в його мисленні, а тому позначається на його діях з приховування. Саме ця обставина у багатьох випадках призводить до тих помилок у приховуванні, що можуть бути використані шукаючим. Слідчому важливо знати, що про його можливі дії, пов'язані з відшуканням прихованого, приховуючий може висувати певні припущення і з їх урахуванням обирати місця для маскування шуканого.

18 4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій