Система загальної освіти та її критики

На думку критиків системи загальної освіти, вона зазнала невдачі з двох причин. На їхнє переконання, загальноосвітні школи не сприяли рівності можливостей для всіх, а радше навпаки. Обдаровані діти з незаможних родин могли досягти успіху при тестуванні "одинадцять-плюс", а в загальноосвітніх школах вони відстають. Не менш важливо, на думку критиків, те, що загальноосвітні школи дають невисокий рівень освіти, оскільки в них не винагороджується сумлінність і не заохочується спеціалізація.

До запровадження системи загальноосвітніх шкіл 20 відсотків учнів після тестування "одинадцять-плюс" продовжували навчання в класичній школі. Ідея реформи полягала в тому, щоб створити школи, де здібні та менш обдаровані діти навчалися б разом. Передбачалося, що в загальноосвітніх школах навчатиметься 20 відсотків дітей з високим рівнем здібностей.

Насправді вийшло інакше. Як показали результати іспитів, тільки 27 відсотків загальноосвітніх шкіл налічували 20 чи більше відсотків дітей з високим рівнем здібностей. З іншого боку, у 18 відсотках шкіл налічувалося понад 20 відсотків високообдарованих учнів. Такі школи, якщо не формально, то фактично, стали класичними. Школи з нижчим рівнем досягнень у цій системі більш-менш відповідали середнім школам старого зразка. У 38 відсотках шкіл частка високообдарованих учнів становила 10 відсотків і менше, тимчасом як у 16 відсотках навчальних закладів цей показник був меншим від 5 відсотків.

Процеси добору учнів, що спричинили таку ситуацію, розвивалися в кількох напрямках. По-перше, тестування "одинадцять-плюс" не було скасоване цілком. У 95 класичних школах цим методом користуються й досі; а в Північній Ірландії класичні школи дотепер є звичним явищем. У рамках системи загальної освіти селективні процеси відбуваються неофіційно, але вони не стали менш впливовими. У межах своєї діяльності школи мають надавати пріоритет інтересам дітей. Отже, батьки можуть "купувати" для своїх дітей кращі школи, одержуючи натомість Гарантію правильності свого вибору.

У багатьох школах, котрі вийшли з-під контролю місцевих органів влади, на процес прийняття рішення щодо вибору впливають персональні та медичні фактори. Наприклад, одним із таких чинників може бути рішення щодо особи учня — "важка" це дитина чи ні. За результатами нещодавнього дослідження, понад 50 відсотків таких шкіл застосовують селективний критерій у такий спосіб (Ніі£ІІ1,1996). Зроблені консерваторами у 1996 році пропозиції дозволяють усім державним школам добирати 15 відсотків їхніх учнів за критерієм обдарованості або схильності до спеціальних предметів, таких як природничі науки або музика. Маючи спеціальний дозвіл уряду, директори цих шкіл можуть на свій розсуд добирати й більше таких дітей.

Виведення шкіл з-під контролю місцевих органів влади мало на меті створення різноманітних типів шкіл і, отже, надання батькам ширшого вибору. Однак на цей вибір може вплинути одна непередбачена обставина: дедалі більше дітей одержують відмову від дирекції обраних навчальних закладів.

 

Лейбористська партія сповнена рішучості обстоювати загальноосвітню систему, однак за керівництва Тоні Блера вони навряд чи зможуть повернути в зворотному напрямку процес усіх реформ, започаткованих партією торі. Блер визнає, що стандарти британської освіти в порівнянні з міжнародними є невисокими і що подальше реформування освіти стало справою першочергової ваги. Він також погоджується з різноманітними формами освіти як із бажаною метою. Проблема для нього полягає в погодженні такого розмаїття з намірами лейбористів зменшити нерівність можливостей в одержанні освіти. Ця проблема дійсно дуже серйозна. Платні школи та школи, що одержують дотації, сприяють такому урізноманітненню, проте вони призначені для дітей з більш привілейованих родин, а отже, посилюють існуючу нерівність.

Перш ніж звернутись до системи вищої освіти, розглянемо стисло питання шкільної освіти в іншій країні — США.

СІМ СПОСОБІВ ПЕРЕКОНАТИСЯ, ЩО ВАШІ ДІТИ НАВЧАТИМУТЬСЯ У "ДОБРІЙ" ШКОЛІ

1. Оплачуйте навчання.

2. Переберіться до місцевості, де ще існує система "одинадцять-плюс", і найміть репетиторів.

3.Проконсультуйтеся в агентів з продажу нерухомості, заплатіть гроші картографу, щоб мати правильну адресу. Закладайте все своє майно, щоб оплатити навчання. Або ж називайте неправильну адресу.

4. Переконайтеся, що ваші діти не мають якихось особливих потреб.

5. Познайомтеся з директором субсидованої школи, котрий може прийняти вашу дитину на навчання "за рахунок директорського фонду".

6.Станьте членом англіканської (католицької, іудейської) церкви.

7.Обіцяйте зробити великі пожертви на школу.

Джерело: Observer, 7 Jan. 1996.

ПОРІВНЯННЯ СИСТЕМ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

 

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

 

Шкільна підготовка в Сполучених Штатах заснована на дисциплінуванні дітей. В основі цього явища XVII століття лежить пуританська віра в те, що всі діти мають беззастережно слухатися своїх батьків, переконання в тому, що перші американські колонії дійсно розробили законодавство про правовий статус дітей. Положення від 1642 року загрожувало суворими санкціями тим батькам і наставникам, котрі "виявляли велику недбалість у вихованні дітей, у навчанні та праці". Оскільки ці вимоги виявилися неефективними, пуританські представники влади наказали відкрити школи в кожному місті, що й було зроблено 1647 року спочатку в Масачусетсі та Конектікуті.

 

Минуло майже два століття, поки освіта стала звичним явищем для американців, число яких з того часу істотно збільшилося. До 1850-х років в усіх штатах існувала безкоштовна початкова освіта, хоча спочатку відвідування шкіл не було обов'язковим, а значна частина населення так само обходилася без якоїсь офіційної освіти. Обов'язкова освіта в більшості штатів була запроваджена на кінець XIX століття, період повсюдного поширення будівництва шкіл та коледжів. У 1870 році в країні було тільки 160 державних середніх шкіл, проте до 1900 року їх число перевищувало 6 тисяч.

 

Різноманітність культурних традицій в Америці початку XX століття становила особливу проблему для системи шкільної освіти. До того часу іммігранти з Європи та інших частин світу, що розмовляли багатьма мовами і мали великі сподівання на майбутнє, вже оселилися в Сполучених Штатах. У той період школа стала важливим етапом мовної та, деякою мірою, культурної англізації іммігрантів. Окрім того, у школах прищеплювали американські ідеали рівності й свободи, заохочуючи таким чином прибульців розпочати нове життя. Ідея рівності всіх людей від народження дала поштовх розвитку в Сполучених Штатах системи масової державної освіти задовго до появи подібних систем в інших країнах. Освіта розглядалась як засіб мобільності в суспільстві, де аристократична ідея про різні права людей від моменту народження ніколи не була поширеною. І, поряд з ідеєю рівності, більш-менш відкрито прищеплювалися і досі прищеплюються інші американські цінності й переконання.

 

Початкова та середня освіта

 

У різних країнах існують значні відмінності як у вікових показниках учнів (див. таблицю 15.1), так і в способах організації систем освіти. Деякі системи відзначаються високою централізацією; наприклад, у Франції всі школярі навчаються за єдиною національною програмою і складають одні й ті самі державні іспити. Натомість американська система набагато фрагментарніша. Окремі штати забезпечують значне фінансування шкіл, оплачуючи близько 40 відсотків необхідної суми, а ще 40 відсотків витрат оплачує федеральний уряд. Решта коштів надходить від податків у місцевих шкільних районах. Через це школами керують місцеві ради освіти, члени яких обираються загальним голосуванням і мають право призначати учителів та інших шкільних службовців, а також добирати (а іноді й забороняти) навчальні підручники та інші книжки й відеоматеріали.

 

Таблиця 15.1. Країни з найвищими показниками середньої тривалості навчання у школах, 1992 рік.

 

Країни з найвищими показниками середньої тривалості навчання у школах, 1992 рік.

 

Такий контроль за освітою з боку громад дає неоднозначні результати. Безсумнівно, існує користь від шкіл, котрі відповідають потребам та інтересам мешканців даної місцевості. З іншого боку, ця система призводить до різних рівнів фінансування шкіл, залежно від добробуту громади. У різних шкільних районах існують величезні розбіжності в розмірах класів, якості обладнання навчальних приміщень та можливостях привабити висококваліфікованих учителів. ВИЩА ОСВІТА

 

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

 

Міжнародні порівняння

 

В організації вищої освіти (післяшкільної освіти, переважно в університеті або коледжі) в різних суспільствах також існують значні відмінності. У деяких країнах усі університети й коледжі — це державні заклади, котрі фінансуються безпосередньо з державних коштів. Наприклад, вища освіта у Франції організована на національному рівні, з таким самим централізованим контролем, як і в системі початкової та середньої освіти. Програми всіх навчальних предметів мають затверджуватися державним регулятивним органом, підпорядкованим міністру вищої освіти. Можна здобути два види наукових ступенів, один з котрих присуджується окремим університетом, а другий — державою. Національні ступені загалом вважаються престижнішими та ціннішими від ступенів конкретних університетів, оскільки відповідають Гарантованим єдиним нормам. Певні державні посади можуть обіймати тільки особи, які мають національний ступінь і яким також віддає перевагу більшість промислових роботодавців. Практично всі учителі шкіл, викладачі коледжів та університетів Франції самі є державними службовцями. Розміри заробітної плати і широке коло вчительських обов'язків затверджуються в централізованому порядку.

 

Сполучені Штати відрізняються від інших розвинутих країн значною часткою коледжів та університетів, котрі належать приватному секторові. У Сполучених Штатах 54 відсотки закладів вищої освіти є приватними організаціями. До них належать деякі з найпрестижніших університетів, таких, як Гарвардський, Прінстонський та Єльський. Разом з тим різниця між державними та приватними вищими навчальними закладами в Америці не така чітка, як в інших країнах. Студенти приватних університетів мають право на одержання державних стипендій та позик, а наукові дослідження цих університетів фінансуються з державного бюджету. Державні університети часто одержують значні пожертви і внески від приватних фірм. Вони, крім того, нерідко одержують Гранти на дослідницьку діяльність від приватних промислових компаній.

 

Система вищої освіти в Британії

 

Британська система вищої освіти значно децентралізованіша порівняно з французькою, однак відзначається більшою унітарністю, ніж у США. Університети й коледжі фінансуються державою, а викладачі на всіх рівнях освітньої системи одержують оплату відповідно до державної школи ставок. Водночас в організації роботи навчальних закладів та в навчальних планах існують значні відмінності.

 

У Британії в передвоєнний період існував 21 університет. Більшість університетів того часу за сучасними стандартами були дуже невеликими. У 1937 році сукупне число студентів британських університетів лише трохи перевищувало кількість працюючого повний робочий день академічного складу в 1981 році (Саrswell, 1985). Наукова робота була на низькому рівні навіть у таких найстаріших університетах, як Кембриджський чи Оксфордський. 1937 року 75 відсотків усіх випускників вузів країни було зареєстровано в Лондонському університеті.

 

У 1945—1970-х роках масштаби системи вищої освіти в Британії зросли вчетверо. Старі університети було розширено і збудовано нові з "червоної цегли" та залізобетону (такі, як у Сасексі, Кенті, Стірлинґу та Йорку). Із створенням політехнічної освіти було запроваджено бінарну систему. Цей другий шар вищої освіти став досить вагомим, оскільки включав близько 400 коледжів, що пропонували широкий перелік навчальних курсів. Політехнічні вузи більше, ніж університети, приділяли увагу професійним курсам. Було створено Раду з питань національних академічних нагород — кваліфікаційний орган, котрий Гарантував присвоєння ступенів стандартного зразка.

 

Сьогодні британські заклади вищої освіти мають те, що іноді називається "стандартним штампуванням". Це означає, що ступінь випускника Лестерського чи Лідського університетів за стандартом відповідає ступеням Кембриджа, Оксфорда чи Лондона. Водночас Оксфордський та Кембриджський університети здійснюють ретельний добір студентів, з котрих близько половини навчалися в платних школах. Ступінь випускника Оксфордського або Кембриджського університету дає більше шансів здобути високе економічне становище порівняно з випускниками інших університетів.

 

Незважаючи на повоєнне розширення освітньої мережі, частка британських громадян, що навчаються в університетах, та й загалом у вищих та професійних навчальних закладах, менша, ніж в інших країнах Заходу (див. малюнок 15.1). У 1970 році тільки 17 відсотків 18-річних британців вступили до університетів. Частка студентів університетів суттєво зросла наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років аж до 25 відсотків від числа молоді. Водночас це зростання частково пояснюється тим фактом, що політехнічні вузи перейменовано на університети.

 

Тимчасом як університети розширюються, вони мають ту саму, навіть меншу фінансову підтримку з боку уряду. Внаслідок цього в системі вищої освіти виникла фінансова криза. Для вивчення майбутнього

 

 

Частка 18 річних юнаків та дівчат в освіті та професійній підготовці

 

університетів і загалом вищої освіти було створено спеціальний комітет на чолі з Родом Діерінґом. У середині 1990-х років університети й коледжі борються з фінансовими проблемами, а декілька з них перебувають на межі банкрутства.