Як відомо, кілька останніх років гіганти у сфері мас медіа та комунікацій вели боротьбу за майбутнє цифрових технологій.
"Під звуки фанфар телефонні компанії та фірми супутникового телебачення провели ряд випробувань з метою демонстрації їхнього бачення швидкісних електронних мереж, котрі з'єднують оселі з необмеженим джерелом інформації, комунікації, освіти та розваг. Плентаючи до своєї далекої мети — обплутаного дротами світу, вони не помітили за своїми клопотами некерованої маси комп'ютерників, інженерів та студентів, які плуталися у них під ногами. Вони мали бути обачнішими. Тимчасом як гіганти лише розводили теревені про інформаційну супермаґістраль, мурашки дійсно створювали її. Інтернет ("The accidental superhighway". The Economist. 1st July, 1996).
"Я не можу второпати, що краще — ще пінту пива чи додому і поринути в Інтернет".
"Нам слід розпрощатися з ПК, гнучкими дисками та теками з файлами, — зазначає Неґропонте, — як і з багатьма іншими речами. Може видатися, що нині ера ПК, але насправді панування ПК майже минуло. Лері Елісон, президент "Oracle" — провідної інформаційної компанії, назвав ПК "сміховинним пристроєм" (Kelly, 1995, p. 105).
Більшість людей, які користуються комп'ютером, задіюють тільки частку його спроможностей, а це пристрій, що відмежовує одну особу від іншої. Кажуть, що майбутнє належить не індивідуальному комп'ютеру, а глобальній системі взаємопов'язаних комп'ютерів, тобто саме тому, чим є Інтернет. Нове гасло проголошує: "Мережа — це комп'ютер". Інакше кажучи, ПК перетворюється на кінцевий пункт подій, що відбуваються будь-де, — в мережі, яка охоплює всю планету, чи в мережі, котра не належить жодній людині чи компанії (див. мал. 14.2).
Біл Ґейтс — засновник компанії "Microsoft", тепер однієї з найбільших у світі корпорацій, передбачив ці події, і справдження його прогнозів дозволило йому забезпечити своє майбутнє. Навіть найбільші провидці комп'ютерного світу донедавна вважали, що майбутнє галузі пов'язане з апаратним забезпеченням — індивідуальним комп'ютером. Ґейтс розумів, що різні функції комп'ютера створюватимуться саме програмним забезпеченням. І все-таки навіть Ґейтс не має жодного контролю над Інтернетом, створити який йому допомогли його ж інновації.
Інтернет з'явився спонтанно. Він є продуктом неподільного світу — світу епохи, що почалася після падіння Берлінського муру. Однак його витоки сягають періоду "холодної війни", що передував 1989 рокові. Інтернет починався в Пентагоні — штаб-квартирі збройних сил США. Його було запроваджено 1969 року і спершу найменовано
"ARPA net" за початковими літерами назви Агентства передових дослідницьких проектів Пентагону (Pentagon's Advanced Research Projects Agency ("ARPA"). Мета була обмежена. "ARPA" мав дати науковцям можливість працювати за військовими контрактами в різних частинах Америки і спільно користуватися своїми ресурсами та ділитися дорогим обладнанням. Принагідно автори "ARPA" продумали і спосіб пересилання повідомлень. Так народилась електронна пошта ("e-mail"). "E-mail" — це система кореспонденції, де повідомлення безпосередньо надсилаються від одного комп'ютера до іншого або багатьох інших. Тому тут не буває періоду чекання, як при пересиланні звичайного листа: під'єднання відбувається негайно.
Пентаґонівський Інтернет до початку 1980-х складався з п'ятисот комп'ютерів, розміщених у військових лабораторіях та університетських факультетах комп'ютерних наук. Пізніше до нього почали приєднуватись інші університетські працівники, котрі користувалися системою у своїх власних цілях. На 1987 рік Інтернет збільшив до 28 тисяч число базових комп'ютерів, які розміщувалися в багатьох університетах і дослідницьких лабораторіях. Користувачі запровадили різноманітні інновації, створивши нове програмне забезпечення, що дало їм можливість брати участь у дискусіях та послуговуватися даними досліджень.
Кілька років Інтернет був пов'язаний з університетами. Проте з поширенням домашніх ПК він почав виходити назовні, відтак пережив період сплескоподібного росту. Послуги "он-лайн" ("on-line"), "довідкові таблиці" — групи електронного обговорення, а також бібліотеки програмного забезпечення було введено в мережу величезною кількістю людей вже не тільки в Північній Америці, а по всьому світі. До цієї справи прилучилися корпорації. У 1994 році компанії зрівнялися з університетами за рівнем користування мережею.
Зв'язок між Інтернетом та проголошеною інформаційною супер-маґістраллю є проблематичним. Дехто вважає (як про це свідчать наведені кількома абзацами вище цитати), що Інтернет насправді і є інформаційною супермаґістраллю. Мовляв, він дещо відрізняється від варіанту, запланованого більшістю фірм кабельного телебачення і телефонних компаній (а також урядів). Інші зауважують, що Інтернету бракує деяких суттєвих характеристик. На їхню думку, справжня супермаґістраль має з'єднувати не тільки комп'ютери, а й інші комунікаційні послуги — від телефону до телебачення.
Основну частину Інтернету становить "Всесвітня мережа" ("World Wide Web"). Дійсно, подібно до зозулі в гнізді, вона загрожує перевищити масштаби самого Інтернету. Насправді "мережа" — це всесвітня мультимедійна бібліотека. її винайшов 1992 року інженер-програміст у швейцарській фізичній лабораторії; програмне забезпечення, яке популяризувало "мережу" у всьому світі, створив студент Ілінойського університету.
Точне число людей, під'єднаних до Інтернету, невідоме. За приблизними оцінками воно становить близько 35 мільйонів людей у
"Джон? О! А я сподівалася почути автовідповідач". © 1996 Boris Drucker from The Cartoon Bank, Inc.
всьому світі. Порівняно з населенням світу це число незначне, однак воно дорівнює населенню країни середніх розмірів. Важливішу роль відіграють темпи поширення. За статистикою, з 1985 року масштаби Інтернету зростали щорічно на 200 відсотків.
ВИСНОВКИ
