Сьогодні телебачення функціонує безперервним потоком. Програми можуть перериватися рекламними роликами, проте прогалин не буває. Якщо екран хоч на хвилину спорожніє, телекомпанії доведеться за це вибачатися. І продюсери, і глядачі вважають телебачення безконечним. І справді, багато каналів взагалі ніколи не залишають ефірного простору.
Телебачення — це потік, однак програмування телепередач — це мішанина. Наприклад, програма на один-єдиний вечір здебільшого містить цілу низку цілком відмінних програм, трансльованих почергово. Щоб внести ясність у, на перший погляд, хаотичну природу програмування телепередач, доцільно скористатися поняттям жанру (Аbercrombie, 1996). Жанр означає спосіб тлумачення авторами програм та глядачами того, що транслюється, тобто класифікацію програм цими групами (наприклад, новини, "мильні опери", ігрові шоу, мюзикли або трилери). Кожний жанр має свої правила та умовності, що виокремлюють його серед інших.
Ці правила почасти стосуються змісту програм. Наприклад, сюжети "мильних опер" відбуваються в домашньому оточенні, дія вестернів — в історичному контексті Америки XIX століття. Існують правила також щодо персонажів та контекстів. Головні герої "мильних опер" — члени родини в домашній обстановці — у трилерах відходять на другий план. Жанри, крім того, створюють різні очікування. Напруженість і таємничість сюжету є необхідною умовою детективного серіалу, проте це здебільшого не характерно для "мильних опер".
Телепродюсери зазвичай знають сподівання аудиторії і діють відповідним чином. Це дозволяє їм упорядкувати свою діяльність і створити команду акторів, режисерів та сценаристів, які спеціалізуються у певному жанрі. Можна знову й знову користуватися тими самими декораціями, реквізитом та костюмами. У міру звикання глядачів до перегляду регулярних телепрограм у певному жанрі, можна здобути прихильність аудиторії. Звичайно, задля досягнення своєрідного стилю програми можна також вийти за межі жанру або зумисне порушити його канони. Наприклад, комедію "Недев'ятигодинні новини" створено у жанрі теленовин. Зрозуміло, спочатку це шокувало глядачів, проте аудиторія незабаром звикла до факту належності програми до жанру комедії.
Відмінності між жанрами не завжди чітко визначені, і з часом їх розмежування, відповідно до змін продюсерських та глядацьких уподобань, також змінюється. Наприклад, поліцейські серіали, такі як "Блюзи Хілстріт", набувають деяких рис "мильної опери". Жанри драми та документального фільму породжують жанр драматизації історичних подій, прикладом якого може бути драматизований серіал про президента Ніксона та Вотерґейтський скандал, де ролі Ніксона та його колег виконували актори.
"Мильна опера"
"Мильна опера" — це найпопулярніший жанр, створений телебаченням. Серед найулюбленіших щотижневих телешоу Британії, що майже всі є "мильними операми", — "Істендери", "Вулиця коронації", "Бруксайд" і багато інших. Ніхто не знає походження означення "мильна опера", крім того, що воно виникло у США. Деякі серіали, котрі тепер вважаються "мильними операми", не були задумані як такі і датовані періодом, коли термін "мильна опера" ще не увійшов до вжитку в Сполученому Королівстві. Приміром, серіал "Вулиця коронації" проіснував роки, перш ніж його було віднесено до категорії "мильних опер".
"Мильні опери" поділяються на різновиди, або під жанри, принаймні на британському телебаченні. Такі "мильні опери", як "Вулиця коронації", зняті в Сполученому Королівстві, зазвичай є простенькими і приземленими, в них часто йдеться про життя небагатих людей. Друга категорія — це фільми американського виробництва, в багатьох з яких, наприклад, у "Даласі" чи "Династії", показано життя набагато ефектніших героїв. Третю категорію становлять австралійські картини, такі як "Сусіди". Це, як правило, недорогі фільми, що розповідають про побут і життя представників середнього класу.
"Мильні опери" в цілому нагадують телесеріали: вони такі ж нескінченні. Окремі серії можуть закінчуватись, певні персонажі з'являтися і зникати, проте сам серіал не закінчується доти, доки його не знімуть з ефірного часу. Напруга між серіями створюється завдяки так званим "кліф-хенґерам". Епізод зненацька переривається саме перед якоюсь важливою подією, і глядачеві доводиться чекати наступної серії, щоб стати свідком подальшого розвитку подій.
Головною рисою жанру "мильної опери" є те, що вона вимагає регулярного перегляду. З окремо взятої серії важко щось збагнути. У "мильній опері" вибудовується історія, котру постійний глядач добре знає: він (вона) знайомляться з героями, їхніми вдачею та життєвим досвідом. Сюжетні лінії, що, сплітаючись, утворюють такий сценарій, перш за все є особистісним и й емоційними. У більшості "мильних опер" соціальним чи економічним проблемам приділяється мало уваги, вони проникають до сюжету тільки ззовні.
Такі характеристики значною мірою пояснюють, чому "мильні опери" регулярно дивиться значно більше жінок, ніж чоловіків. У більшості країн жінок вважають знавцями не тільки механіки родинного кола, в якому розвивається сюжет "мильних опер", їх вважають також особливо схильними до сентиментальності та емоційних переживань.
Соціологи мають різні думки щодо того, чому "мильні опери" такі популярні, а вони популярні в усьому світі — не тільки в Британії чи Америці, але й в Африці, Азії та Латинській Америці. Існує думка, що вони дають змогу втекти від реальності, особливо, коли жінки вважають своє життя сірим і безрадісним. Однак такий погляд не зовсім переконливий, адже в багатьох "операх" показано людей, чиє життя не менш проблематичне. Є слушність у думці, що "мильні опери " адресовані універсальним властивостям особистого та емоційного життя. В них розглядаються дилеми, з котрими може зіткнутися кожен, і, можливо, вони навіть допомагають деяким глядачам більш творчо підходити до свого власного життя.
Наскільки ж велике значення засобів масової інформації? Це одна з головних проблем для тих, хто береться з'ясувати роль мас медіа у формуванні суспільного розвитку та соціальної організації. Саме ці теорії ми зараз розглянемо.
