Руперт Мердок
Руперт Мердок — уродженець Австралії, підприємець, котрому належить одна з найбільших у світі імперій засобів масової інформації, значна частина якої розташована в США. Він розпочав свою кар'єру в компанії " Adelaide News", що належала родині. Згодом, у 1964 році, Мердок заснував першу національну газету Австралії "The Australian ". Завдяки своєму успіхові та зростанню зацікавленості в бізнесі він купив у 1969 році дві британські газети "News of the World" і "Sun". У середині 1970-х років він придбав "New York Post", котру потім продав, а пізніше знову викупив. Його наступними придбаннями в Америці стали газети в Сан-Антоніо, Бостоні, Чикаґо та інших містах.
Мердок повернув багато цих газет на шлях сенсаційної журналістики, спираючись на три теми — секс, злочинність і спорт. "Sun" домоглася значного успіху, збільшивши свій щоденний тираж до 4 мільйонів примірників. Після перемоги Джона Мейджора на виборах 1992 року в газеті з'явилася стаття під заголовком "Це відбулося завдяки "Sun". Вважається, що під проводом Мердока газета провадила шалену кампанію проти Лейбористської партії і особливо проти її тодішнього лідера Ніла Кінока.
1981 року Мердок зміцнів настільки, що зміг купити дві провідні газети: "The Times" і "Sunday Times". Окрім того, вів почав експансію у царині телебачення, заснувавши "Sky TV" — мережу супут-никового і кабельного телебачення, яка після подолання початкових труднощів виявилась комерційно успішною.
Мердок контролює канал "Star TV", що працює на деякі країни Далекого Сходу.
Мердоку належить 64 відсотки мережі "Star TV", що базується в Гонконґу і заснована однією із найдавніших місцевих компаній
"Hutchison Whampoa". Вона декларувала свою стратегію "контролювати небеса" у супутникових трансляціях над територією від Японії до Туреччини, включаючи гігантські ринки Індії та Китаю. Мережа транслює телепрограми по п'яти каналах, один з котрих — "Світові новини "Бі-Бі-Сі". Супутники доносять до цих країн такі програми, як "Опра Вінфрі" (Oprah Winfrey) — шоу, побудованому в жанрі дуже відвертих дискусій з проблем сексу та інтимних стосунків. Хтось сказав, що в цілком традиційних азіатських країнах 1960-і та 1990-і роки немов зійшлися разом, проголосивши миттєву, трансльовану засобами масової інформації сексуальну революцію.
1985 року Мердок придбав половину акцій кінокомпанії "Twentieth-Century Fox". Разом із своїми партнерами в цій компанії він потому купив сім американських телестанцій у компанії "Metromedia Inc.", одну з котрих одразу ж ліквідував. Його "Fox Broadcasting Company" розпочала діяльність 1987 року. Того ж року Мердок придбав американське видавництво "Нагрег and Row", яке тепер називається "HarperCoilins".
Уряди країн можуть завдати Мердоку прикрощів, оскільки, принаймні на своїй території, можуть впровадити законодавство, що обмежує перехресне володіння засобами масової інформації, у спробі вплинути на ситуацію, за якої одна фірма володіє кількома газетами й телестанціями. Свою стурбованість з приводу панівного становища велетенських інформаційних компаній висловив і Європейський Союз. І все-таки владу Мердока нелегко обмежити, адже вона поширилася в глобальному масштабі. Він має досить ваги, щоб впливати на уряди, проте для бізнесу в сфері телекомунікацій властиво перебувати скрізь і ніде. Влада Мердока дуже могутня, але разом з тим і нематеріальна.
У своїй промові в жовтні 1994 року Мердок налосівся на тих, хто розглядав його медіа-імперію як загрозу демократії і свободі думки. "Оскільки капіталісти завжди намагаються завдати один одному удару в спину, — стверджував Мердок, — наявність вільних ринків не призводить до монополії. По суті, монополії можуть існувати тільки там, де їх підтримує держава". Він процитував Джорджа Орвела, котрий писав в одному із романів: "Допоки існують вуличні ривки, надія для Англії ще не втрачена". За словами Мердока,
"це момент справжнього прозріння митця — момент, не підкріплений (як це часто буває у митців) якимись раціональними чи науковими міркуваннями. Свобода, невимушений обмін на вуличному ринку, прагматичне сприйняття ним особистого інтересу людини та трансформація ним цього інтересу в щось злагоджене, взаємовигідне означає надію для Англії і, фактично, для нас усіх — громадян західного світу".
"Ми, члени корпорації новин, — провадив Мердок, — добре поінформовані". Він довідався, що в Індії, де транслюються передачі "Star", тисячі приватних телеоператорів придбали сателітні антени і незаконно поширювали програми цього каналу. На думку Мердока, такі речі треба вітати. На його переконання, "News Corporation" прагне до тривалого співробітництва з такими спритними підприємцями" (Murdoch, 1994).
Деякий час Мердок очолював найбільшу в світі організацію мас медіа. Проте 1995 року його усунуто з цієї посади. Того року було проголошено злиття двох компаній — "Disney Company" та американської телевізійної мережі "Кй-Бі-Сі" (ABC). Утворилась корпорація, більша за ту, яку очолював Мердок, а керував нею голова "Disney Company" Майкл Айзнер. Зацікавлена у виробництві фільмів та цілої низки інших підприємств, "Disney Company" ще до злиття була великою корпорацією світового масштабу. Айзнер матиме безпрецедентну владу у формуванні культурних смаків усього світу, оскільки діснеїв-ські фільми та інша медіа-продукція проникають майже всюди.
Нова компанія в 1995 році одержала 16,5 мільярда доларів США прибутків порівняно з 8-мільярдним прибутком "News Corporation" Мердока. Айзнер ясно дав зрозуміти, що прагне конкурувати з Мер-доком на азіатських ринках, які швидко розвивалися. Реакція Мердока на злиття була така: "Вони тепер удвічі більші за мене". І відтак додав: "Це більша мішень". У перші роки автомобільної ери домінували "Форд" і "Дженерал Моторз". Складається враження, що Мердок і Айзнер мають намір домінувати на початкових стадіях епохи "інфодозвілля" (Leadbetter and Helmore, 1995).
Сільвіо Берлусконі
1976 року в Італії телебачення розділилося на більш як 600 різних каналів. Проте ці невеличкі компанії невдовзі опинились у складі "Mondadore" — великої телевізійної корпорації, що належала Сільвіо Берлусконі. Сьогодні серед глядачів мережі Берлусконі близько 40 відсотків італійської телеаудиторії; "RAI", державна телетранс-ляційна компанія, має приблизно таку саму частку, а решта належить меншим телестанціям. Окрім того, Берлусконі створив у Франції 5-й канал.
В Італії Сільвіо Берлусконі скористався впливом своєї медіа-імперії, щоб прямим шляхом увійти до політичних кіл. 1994 року він привів до перемоги на виборах свою праву партію "Форца Італіа" і став прем'єр-міністром Італії. Однак був він на цій посаді недовго. Після відставки перед ним висунули ряд звинувачень у корупції на тій підставі, що він підкуповував інших партійних лідерів і використовував свої телестанції у боротьбі за владу.
"Сі-Ен-Ен"
Засновником "Сі-Ен-Ен", відомого каналу теленовин, який дивляться в багатьох країнах світу, є Тед Тернер. "Сі-Ен-Ен" починала з порівняно невеликого бюджету і спершу здивувала своїм успіхом інших працівників мас медіа. Згідно з Тернером, "Сі-Ен-Ен" першою зробила ставку на інтенсивну глобалізацію. Тернер розумів, що безліч людей у світі говорять англійською або вивчають її. Вони зацікавлені у перегляді програм новин англійською мовою; це потрібно також англомовним туристам і бізнесменам, які зупиняються у престижних готелях по всьому світу.
Тернер каже: "Ми — піонери, і нашою філософією завжди було і є постійне прагнення приходити туди, де на нас чекають. Ми ніколи не намагаємося нав'язувати наш стиль або силувати будь-кого у будь-якій формі чи в будь-який спосіб" (Turner, 1994, p. 39).
"Сі-Ен-Ен" має шість офісів в Азії і швидко розростається в цій частині світу, транслюючи свої програми через чотири супутники.
