Зростаючий вплив телебачення є, ймовірно, найважливішим досягненням засобів масової інформації десь за останні тридцять років. Якщо існуючі тенденції у перегляді телепрограм триватимуть далі, то, пересічно, дитина до своїх 18-ти років проведе перед екраном телевізора стільки часу, скільки вона не витрачає на жоден інший вид діяльності, за винятком сну. Зараз практично в кожній родині є телевізор. У Сполученому Королівстві середньостатистичний телеприймач вмикається приблизно на 5—6 годин щодоби. Приблизно така ж картина спостерігається у Сполучених Штатах та країнах Західної Європи (Goodhardt еt al, 1987). Кількість годин телепрограм, що їх переглядають, звичайно, менша, оскільки телевізор дивляться різні члени родини в різний час, однак середньостатистичний дорослий індивід проводить біля телеекрана близько трьох годин на добу (див. таблицю 14.1).
Таблиця 14.1. Використання вільного часу різними віковими групами. _Велика Британія, травень 1995 р. (у годинах на тиждень)
| 16—24 | 25—34 | 35—44 | 45—59 | 60 1 більше | Всі групи від 16 років 1 старші | ||
| Телебачення або радіо | 14 | 15 | 13 | 17 | 26 | 19 | |
| Відвідування друзів (включаючи можливі вечірки) | 7 | 5 | 4 | 4 | 4 | 5 | |
| Читання | 1 | 1 | 2 | 3 | 6 | 3 | |
| Спілкування та розмови по телефону з друзями | 3 | 3 | 3 | 4 | 4 | 3 | |
| Відвідування кафе, ресторанів | 6 | 4 | 4 | 4 | 2 | 3 | |
| Хобі, звичайні та комп'ютерні ігри | 2 | 2 | 1 | 3 | 3 | 2 | |
| Прогулянки та інші види відпочинку | 2 | 2 | 1 | 2 | 3 | 2 | |
| Бездіяльність (може означати хворобу) | 1 | 1 | 1 | 2 | 2 | 2 | |
| Заняття спортом | 3 | 1 | 1 | 1 | 1 | 1 | |
| Релігійні, політичні та інші зустрічі | — | 1 | 1 | — | 1 | 1 | |
| Концерти, театри, кіно та перегляд спортивних змагань | 1 | 1 | — | — | — | ||
| інші | 1 | _ | — | — | |||
| Сукупний вільний час | 40 | 37 | 33 | 40 | 52 | 42 |
Джерело: esrc research centre on micro-social change, from Omnibus Survey. from Social Trends. 1996, p. 217.
В останні роки широко використовуються відеокамери, котрими записуються програми для подальшого перегляду або для демонстрації фільмів по відеомагнітофону вдома. Отже, ви можете мати вдома будь-які відеоігри. У своїй книжці "Відеомалюки" (1991) Юджін Провенцо аналізує вплив "нінтендо". У США тепер існує близько 19 мільйонів ігор "нінтендо", а в решті країн набагато більше. Майже всі вони у власності й розпорядженні дітей. На основі ігор та їхніх героїв виробилися соціальні кодекси і традиції. З тридцяти найпопулярніших іграшок США у 1990 році двадцять п'ять становили або відеоігри, або відеоустаткування. Ігри часто безпосередньо пов'язуються з героями або сюжетами фільмів і телепрограм; своєю чергою, телевізійне програмування ґрунтується на іграх "нінтендо". Звідси Провенцо робить висновок, що відеоігри сьогодні стали основною складовою культури та вражень дитинства.
Державне телебачення
Як і масові газети, нині телебачення є великим бізнесом, і в більшості країн держава безпосередньо залучається до управління ним. У Британії "British Broadcasting Corporation", котра започаткувала перші телевізійні програми, є державною організацією. її кошти складаються з надходжень від ліцензійних внесків, сплачуваних кожною сім'єю (або домовласником. — Прим, ред.), де е телеприймач. Протягом кількох років "Бі-Бі-Сі" (BBC) була єдиною організацією, що мала дозвіл транслювати у Британії радіо- або телепередачі, проте сьогодні, поряд з двома телеканалами "Бі-Бі-Сі" — ВВС1 та ВВС2, існують ще два популярних комерційних телеканали (TTV і канал 4). Частота і тривалість реклами контролюється законом і становить максимум б хвилин на годину. Такі ж регулятивні заходи застосовуються до супутникових каналів, котрі стали широкодоступними абонентам у 1980-х роках.
У Сполучених Штатах провідними телевізійними організаціями е три комерційні мережі — "Американська телекомпанія" (the American Broadcasting Company (ABC), "Телекомпанія "Коламбія" (Colambia Broadcasting System (CBS) та "Національна телекомпанія" (the National Broadcasting Company (NBC). Згідно з вимогами закону, телеме-режі не можуть володіти більше ніж п'ятьма ліцензованими телестанціями, котрі (у випадку з цими трьома організаціями) розташовані у найбільших містах. Отже, "велика трійка" через свої власні телестанції охоплює телепрограми більше чверті всіх американських родин. До кожної мережі, крім того, приєднані майже двісті дочірніх станцій, що становить 90 відсотків від семисот телестанцій країни. Доходи телемереж залежать від продажу рекламного часу. Національна асоціація телекомпаній, приватна організація, визначає вимоги щодо рекламного часу як частки ефірного часу від однієї години: 9,5 хвилини на годину протягом " найпопулярнішого часу" і 16 хвилин — протягом решти часу. Телекомпанії користуються регулярними статистичними даними (рейтингом) про число глядачів конкретних програм з метою визначення розцінок за розміщення реклами. Звичайно, ці рейтинги також істотно впливають на продовження чи припинення показу рекламного ролика.
З часу появи супутникового і кабельного телебачення вплив великих телемереж послабився. Телеглядач у багатьох європейських країнах, включаючи Сполучене Королівство, а також у найбільших містах Америки може вибирати з-поміж численних каналів та програм. За таких обставин, особливо, якщо додати ще й вплив відео, люди дедалі частіше компонують власні "програми". Вони складають графіки перегляду, які мають персоналізований характер і не залежать від програми передач телемережі.
Супутникове і кабельне телебачення позначається на природі телепрограм майже повсюди. Після їх вторгнення у царину традиційних телевізійних каналів урядам важко контролювати зміст телепередач, як це переважно робилося в минулому. Таким чином, телебачення та електронні засоби, як видається, відіграли головну роль у обставинах, що спричинили революції 1989 року в Східній Європі (див. розділ 18, "Революції та суспільні рухи").
Майбутнє "Бі-Бі-Сі"
Становище "Бі-Бі-Сі", як і державних телекомпаній більшості інших країн, залишається напруженим і значною мірою суперечливим. Майбутнє "Бі-Бі-Сі" стало проблематичним через поширення нових форм комунікаційної технології. Безперервно з'являються нові канали; з розвитком обчислювальної технології (див. нижче у цьому розділі) стає можливим доступ до буквально сотень кабельних та супутникових каналів. У 1995 році частка "Бі-Бі-Сі" у телевізійних програмах ледь перевищувала 40 відсотків. Програми цієї компанії дивляться всього 33 відсотки глядачів, які мають кабельні чи супутникові телеантени.
Дехто вважає, що "Бі-Бі-Сі" слід приватизувати. Інакше кажучи, її прибутки мають надходити від реклами, як і в інших каналів, а внески за ліцензії слід скасувати. Досі цій ініціативі чинили опір. Постановою уряду від 1994 року з приводу майбутнього "Бі-Бі-Сі" рекомендувалося продовжити практику ліцензійних внесків і підтверджувалася власність держави на телекомпанію.
І все-таки система ліцензійних внесків припинить існування, якщо аудиторія глядачів "Бі-Бі-Сі" й далі зменшуватиметься, а це, як дехто вважає, станеться обов'язково. Нещодавно один оглядач зауважив: "Можливо, оглядаючись назад, ми вважатимемо державне телебачення примхою технології: впродовж півстоліття один посередник міг транслювати один і той самий телематеріал для більшості населення країни" (Economist, 23 Dec. 1995, p. 29).
