Соціальний поділ на класи. Вищий клас

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Вищий клас у британському суспільстві складається з відносно малої кількості індивідів і родин, які володіють значною власністю; ототожнення їх із одним відсотком найзаможніших людей дає приблизну статистичну оцінку. В межах цього вищого класу простежується очевидний статусний поділ на "багатих" і "скоробагатьків". Родини, чия власність дісталася їм у спадок через кілька поколінь, часто дивляться зверхньо на тих, хто забагатів власними зусиллями. Хоча в деяких контекстах ці люди й змішуються, тих, хто піднявся з нижчих щаблів суспільної драбини, часто не допускають у більшість кіл, де обертаються ті, чиє багатство було набуто значно давніше.

Власність, як підкреслювали і Маркс, і Вебер, наділяє владою, тож члени вищого класу непропорційно представлені на вищих рівнях влади. їхній вплив почасти полягає в прямому контролі над індустріальним і фінансовим капіталом, а почасти — в доступі до провідних позицій у політичній, освітній та культурній сферах.

Джон Скот виділив три сектори у вищому класі дев'ятнадцятого сторіччя: великі землевласники, фінансові підприємці і промисловці (Scott, 1991). Представники першої групи вважали себе аристократією, але поступово, впродовж сторіччя, приймали до свого кола найуспішніших фінансистів. Промисловців, чиї підприємства були розташовані переважно на півночі, до цього товариства не допускали, та вони й Самі здебільшого трималися від нього осторонь. Та мірою того, як збігало сторіччя і зростало їхнє багатство, представники двох інших секторів дедалі частіше почали дивитись на них як на людей свого кола. Наприкінці сторіччя промисловці почали вкладати свої капітали в землю, а також у банки та страхові компанії, тимчасом як землевласники побільшували свої прибутки, обіймаючи посади директорів промислових компаній.

"Отож ми підходимо до своїх машин і бачимо, що й "Ферарі", і "Ролc" розплющені. Отак мені. Capo, завжди щастить".

Злиття різних угруповань усередині вищого класу тривало й у двадцятому сторіччі, вважає Скот, хоча не всі конфлікти залагоджені і не всі лінії поділу стерлися. Наприклад, фінансові магнати лондонського Сіті не завжди знаходять спільну мову з директорами бізнесових корпорацій; політика, сприятлива для однієї групи, не завжди вигідна іншій. Землевласники сьогодні майже повністю зникли як окремий сектор вищого класу. Багато колишніх великих маєтків перейшли в державну власність; єдині люди, які можуть дозволити собі поводитися з традиційним аристократизмом, — це ті, хто збив собі багатство іншими засобами.

Середній клас

Поняття середнього класу об'єднує людей найрозмаїтіших занять. Як вважають деякі оглядачі, сьогодні до цього класу належить більшість населення Британії, оскільки у виробництві значно зросла, порівняно з "синіми комірцями", частка "білих комірців" (див. розділ дванадцятий, "Праця та економічне життя").

Всередині самого середнього класу чітко виділяються три окремі сектори. Давній середній клас складається з власників невеликих бізнесів, що працюють самі на себе (самозайняті), власників малих крамничок та дрібних фермерів.

Частка самозайнятих людей зменшувалася протягом майже всього століття. Проте за останні п'ятнадцять років ця тенденція повернула навспак. У 1981 р. 6,7 відсотка робочої сили були самозайнятими. На 1991 р. ця цифра зросла до 10 відсотків. Автори одного дослідження відстежили, що робила у 1991 р. група людей, які в 1981 р. були самозайнятими. Не всі з них залишилися на ринку праці, а з тих, хто залишився, самозайнятими виявилися тільки дві третини (Fielding, 1996). Але й вони протягом цього часу, певно, не раз міняли бізнес.

Малі бізнеси набагато менш стабільні, аніж великі, й більшість з них зазнає краху не далі як через два роки після свого заснування. Лише 20 відсотків із тих, що відкриваються щороку у Сполученому Королівстві, працюють і через п'ять років. Невеличкі фірми та крамниці часто неспроможні ефективно конкурувати з великими компаніями, супермаркетами та ресторанними комплексами. І якщо давній середній клас не зменшився до катастрофічно низького рівня, як передбачало чимало дослідників (серед них і Маркс), то лише тому, що не зменшується число людей, яким кортить випробувати свої сили й розпочати власний бізнес. Тож на зміну тим, хто зазнає невдачі, постійно приходять нові й нові люди. Задіяні в малому бізнесі чоловіки та жінки прагнуть мати свій окремий суспільний та політичний світогляд. У деяких країнах, наприклад, у Франції, чимало таких людей постійно підтримують партії крайнього правого крила.

Вищий середній клас складається переважно з людей, що обіймають менеджерські посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації. До цієї категорії належить дуже багато індивідів та сімей, тож узагальнювати їхні погляди та світогляд було б ризиковано. Більшість із них, у тій чи в тій формі, здобули вищу освіту, й частка людей, котрі поділяють ліберальні погляди щодо соціальних та політичних проблем, серед них достатньо висока, передусім серед фахівців високої кваліфікації.

Оксфордський соціолог Джон Ґолдторп уникає означення "вищий середній клас", віддаючи перевагу терміну "службовий клас". Службовий клас має об'єднувати працівників менеджерської, високопрофесійної та технологічної сфер, тобто складає категорію, котра, як ми побачимо згодом, швидко зростає в сучасних суспільствах. Але цей термін потенційно двозначний. Ґолдторп не має на увазі працівників сектору обслуговування. Радше, термін має позначати працівників, ' які "обслуговують" потреби роботодавців і які утворюють адміністративний апарат для управління їхніми бізнесами або організаціями. Вони забезпечують фірму спеціалізованим знанням та менеджерськими ноу-хау; натомість вони користуються привілейованим становищем, включаючи високу платню, трудові Гарантії та суміжні вигоди, такі, як право на індивідуальну пенсію. Але впродовж приблизно двох останніх десятиріч, коли фірми різко скоротили свої штати, з тим щоб стати більш конкурентоспроможними, економічні умови службового класу стали менш стабільними, і чимало груп стали працювати самі на себе, організовуючи власний бізнес.

Нижчий середній клас — це неоднорідна категорія, до якої належать люди, що працюють конторськими службовцями, комівояжерами, вчителями, медсестрами і т.д. Здебільшого, хоч багато в чому вони й мають однакові з ними умови праці, члени нижчого середнього класу дотримуються інших соціальних та політичних поглядів, аніж ті, які поділяють більшість так званих "синіх комірців".

Неоднорідний характер середнього класу до певної міри можна означити поняттями, які запропонували Райт і Паркін. Люди середнього класу перебувають у "суперечливих" ситуаціях "подвійного перекриття" в тому розумінні, що вони знаходяться в лабетах конфліктних відносин. Наприклад, багато людей із нижчого середнього класу ідентифікують себе з тими самими цінностями, як і ті, котрі перебувають у значно вигіднішому становищі, але водночас вони часто змушені жити на нижчі доходи, аніж найкраще оплачувані робітники ручної праці.

Робітничий клас