Найвпливовіші теоретичні підходи були опрацьовані Карлом Марксом і Максом Вебером; більшість пізніших теорій стратифікації були побудовані на їхніх ідеях. Ми також проаналізуємо дві останні нові теорії, розроблені Бріком Оліном Райтом і Френком Паркіном. Загалом, ідеї Маркса та Вебера справили глибокий вплив на розвиток соціології та суміжних наук. Певні аспекти їхніх праць обговорюються в багатьох розділах цієї книжки.
Теорія Карла Маркса
Більшість праць Маркса мають стосунок до стратифікації, і насамперед до соціального класу, проте, хоч як не дивно, він так і не зміг дати систематичного аналізу поняття "клас". Рукопис, над яким Маркс працював незадовго до своєї смерті (і який згодом увійшов складовою частиною до його головної праці "Капітал"), закінчується якраз на тому місці, де він поставив запитання: "Що утворює клас?" Таким чином, Марксове уявлення про клас доводиться реконструювати на основі всіх його опублікованих праць. А що розмаїті уривки,
"Треба б нам якось пообідати разом".
де він розглядає клас, не завжди цілковито узгоджуються, то вчені багато сперечалися про те, "що ж насправді мав на увазі Маркс". Проте головні напрямки його думки достатньо очевидні.
Природа класу
На думку Маркса, клас — це група людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів виробництва — засобів, якими вони заробляють на життя. До виникнення сучасної промисловості засоби виробництва складалися переважно із землі та знарядь, які застосовували в хліборобстві або в скотарстві. Тому в доіндустріальних суспільствах два основні класи складали ті, хто володів землею (аристократи, дворяни або рабовласники), і ті, що активно працювали на ній (кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустріальних суспільствах набагато більше значення мають фабрики, установи, технічне обладнання, а багатство або капітал потрібні, щоб усе це придбати. Отож два основні класи складаються з тих, хто володіє цими новими засобами виробництва, — промисловців або капіталістів, — і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи їм свою робочу силу, — робітничого класу, для позначення якого Маркс іноді вживав термін, що сьогодні видається вже архаїчним, "пролетаріат".
Відносини між цими двома класами, згідно з Марксом, є експлуататорськими. У феодальних суспільствах експлуатація часто прибирала форми безпосередньої передачі виробленої продукції від селянства до аристократії. Кріпаки були зобов'язані віддавати певну частку своєї продукції панам-аристократам або працювати певну кількість днів на місяць на ланах поміщика, де вирощувався врожай для споживання паном та його почтом. У сучасних капіталістичних суспільствах джерело експлуатації менше впадає в око, й Маркс приділяв чимало уваги тому, щоб прояснити його природу. Протягом робочого дня, на думку Маркса, робітник виробляє більше, аніж потрібно роботодавцю для відшкодування плати за найм. Ця додаткова вартість і є джерелом прибутку, що привласнюється капіталістами. Скажімо, група робітників на швейній фабриці спроможна пошити сто костюмів у день. Продавши половину цих костюмів, фабрикант виторговує достатньо грошей, щоб сплатити платню робітникам. Виторг за решту костюмів він забирає собі як прибуток.
Маркс був вражений тими нерівностями, що їх створює капіталістична система. Хоча в давні часи аристократи жили в розкошах, зовсім не так, як селяни, проте аграрні суспільства були порівняно бідні. Навіть якби не було аристократії, рівень життя неминуче залишався б низьким. Проте з розвитком сучасної промисловості багатство виробляється в небачених раніше масштабах, але робітники мають мало доступу до цього, створюваного їхньою працею багатства. Вони залишаються порівняно бідними, тоді як багатство, нагромаджуване класом власників, зростає. Навіть більше, з розвитком сучасних фабрик та механізацією виробництва праця часто стає вкрай нудною і гнітючою. Праця, яка створює наше багатство, стомлює фізично і виснажує розумово, скажімо, коли робітник день у день виконує якусь дрібну, одну й ту саму операцію, безкінечно повторювану в однакових умовах.
