Було б помилкою розглядати злочинність та девіантність лише в негативному світлі. Кожне суспільство, яке визнає, що люди мають різні цінності та прагнення, мусить знайти місце для індивідів та груп, чия діяльність не відповідає нормам, котрих дотримується більшість. На людей, які розвивають нові ідеї в політиці, мистецтві, науці або інших галузях, часто дивляться з підозрою та ворожістю ті, хто обстоює ортодоксальні звичаї. Наприклад, політичним ідеалам Американської революції — свободі індивіда та рівності можливостей — свого часу чинили опір багато людей, проте сьогодні ці ідеали прийняті в усьому світі. Щоб відійти від норм, які панують у суспільстві, потрібна мужність і рішучість, але саме така поведінка сприяє процесам перемін, корисним згодом для всіх.
Чи є "шкідлива девіантність" тією ціною, яку суспільство мусить платити, надаючи людям волю жити, як їм хочеться, виходячи за рамки конформістської поведінки? Чи не є високий рівень злочинності неминучим наслідком індивідуальних свобод, з яких користаються члени суспільства? Дехто так і вважає, твердячи, що годі уникнути спалахів насильства в суспільстві, де не застосовуються суворі правила підлеглості. Але такий погляд не здається дуже слушним, якщо розглянути цю проблему глибше. В деяких суспільствах, де людям надається високий рівень індивідуальної свободи і толерується девіантна поведінка (таких, наприклад, як Голландія), рівень злочинного насильства низький. І навпаки, країни, де індивідуальні свободи всіляко обмежуються (як, наприклад, у деяких латиноамериканських суспільствах), дають високі показники насильства.
Суспільство, яке толерантно ставиться до девіантної поведінки, може не боятися соціального вибуху. Одначе такого результату, певно, можна досягти тільки там, де індивідуальні свободи поєднуються з соціальною справедливістю, тобто за умов соціального порядку, де нерівності не є разючими і де населення в цілому має шанс жити повним і задовільним життям. Якщо ж свободу не збалансовано рівністю, а люди не мають змоги наповнити своє життя змістом, тоді девіантна поведінка може вилитися в потужну соціально деструктивну течію.
1. Девіантною поведінкою ми називаємо діяльність, що переступає узвичаєні норми. Уявлення про "девіантність" може змінюватися залежно від місця й часу; "нормальна" поведінка в одній культурній ситуації може бути названа девіантною в іншій.
2. Санкції, формальні або неформальні, застосовуються суспільством для підсилення соціальних норм. Закони — це норми, визначені й стверджувані урядом; злочини є діями, що забороняються законами.
3. Виникло кілька біологічних та психологічних теорій, аби довести, ніби злочинність та інші форми девіантності генетично детерміновані, але ці теорії значною мірою дискредитували себе. Соціологи стверджують, що конформізм та девіантність визначаються по-різному в різних соціальних контекстах. Неоднаковий доступ у суспільстві до статків та влади дуже впливає на те, які можливості мають різні групи або індивіди і які види діяльності розглядаються як злочинні. Злочинна поведінка засвоюється так само, як і узгоджена з законом, і загалом спрямована на ті самі потреби й цінності.
4. Теорія ярликів (яка твердить, що, навісивши на когось ярлик девіанта, суспільство тим самим сприяє його девіантній поведінці) має велике значення, адже вона виходить із припущення, що жоден вчинок не є внутрішньо злочинним (або нормальним). Проте цю теорію слід доповнити дослідженням: що саме спричинило поведінку, на яку потім навішується ярлик "девіантної".
5. Повний обсяг злочинності в будь-якому суспільстві оцінити важко, бо не всі злочини стають відомі. Але в деяких суспільствах, мабуть, існує набагато вищий рівень злочинності, ніж у інших; про це, наприклад, свідчить висока пропорція вбивств у Сполучених Штатах у порівнянні до інших західних країн,
6. Як уявлення про "злочин" варіюються в різні часи і в різних культурах, так змінюються і форми покарань. В'язниці виникли почасти для того, щоб захистити суспільство від злочинця, а почасти, щоб "виправити" його. Це своє друге завдання вони виконують украй неефективно. Смертну кару скасовано в більшості країн.
7. Тюрми не відстрашують охочих до злочинної діяльності, а те, що їм удається бодай трохи підготувати в'язня для життя в "зовнішньому" світі, щоб він знову не скотився до злочинної діяльності, викликає сумнів. Було запропоновано чимало альтернатив до ув'язнення, серед яких можна назвати випробувальний термін, працю на благо спільноти, штрафи, відшкодування потерпілому та інші заходи. Деякі з них уже широко застосовуються в певних країнах.
8. Рівень злочинності серед жінок значно нижчий, ніж серед чоловіків; мабуть, це пояснюється різницею в соціалізації чоловіків і жінок, до того ж чоловіки значно більше зайняті у сферах діяльності поза домом.
9. Зґвалтування, безперечно, відбуваються набагато частіше, ніж про те свідчить офіційна статистика. Існує погляд, згідно з яким усі жінки є жертвами зґвалтування, оскільки їм доводиться вживати особливих заходів для свого захисту і жити під постійним страхом бути зґвалтованими.
10. Злочини "білих комірців" і можновладців — це злочини, скоювані тими, хто належить до заможніших верств суспільства. Організованою злочинністю ми називаємо інституціоналізовані форми злочинної діяльності, наділені багатьма характеристиками традиційних організацій, але їхня діяльність має систематично протизаконний характер.
Додаткова література
Patricia Adler and Peter Adler (eds), Constructions of Deviance: Social Power, Context and Interaction (Belmont, Calif.: Wadsworth, 1994). Аналіз девіантної поведінки із застосуванням інтеракціоністської наукової перспективи.
Stanley Cohen and Laurie Taylor, Escape Attempts (London: Routledge, 1992). Доопрацьоване видання, що досліджує різні шляхи, якими люди намагаються втекти від звичаїв та рутини повсякденного життя.
Janet Foster, Villains: Crime and Community in the Inner City (London: Routledge, 1990). Надзвичайно цікава розповідь про розвиток злочинних субкультур у кварталах центрального Лондона.
Shephen Hester and Peter Eglin, A Sociology of Crime (London: Macmillan, 1992). Корисний узагальнений посібник з кримінології.
М. Maguire et al. (eds), The Oxford Handbook of Criminology (Oxford: Clarendon Press, 1994).
Stephen Pilling, Rehabilitation and Community Care (London: Routledge, 1991). Автор аналізує наслідки закриття лікарень і закликає створити програму ретельного планування загальнодоступних служб.
Robert Reiner, The Politics of the Police (London: Harvester, 1992). Нове видання широкознаного тексту, де викладено історію та соціологію британської поліції.
John Wells, Crime and Unemployment (London: Employment Policy Institute, 1995). Корисне обговорення впливу безробіття на різні види кримінальної поведінки.
Ann Worrall, Offending Women (London: Routledge, 1990). Цікавий і важливий аналіз проблем тендеру і закону.
Важливі терміни
• девіантна субкультура • вторинна девіантність
• санкція
• закон
• психопат
• диференційна асоціація
• банда
• теорія ярликів
• сексуальні домагання
• злочинність "білих комірців" • злочини можновладців • організована злочинність
