Важко оцінити, наскільки впливає розлучення батьків на їхніх дітей. Чи часто бували у батьків конфлікти перед розлученням, якого віку досягли на той час діти, мають чи не мають вони братів та сестер, опікуються чи не опікуються ними дідусі й бабусі та інші родичі, в яких стосунках перебувають діти з матір'ю, а в яких — із батьком, чи часто вони бачаться з обома батьками після розлучення — усі ці та інші обставини можуть стати впливовими у процесі пристосування до нової ситуації.
Дослідження показують, що діти часто зазнають глибокого емоційного стресу після розлучення батьків. Юдіт Валерстайн і Джоун Келі вивчали поведінку дітей шістдесяти розлучених подружжів у Марін-Каунті, штат Каліфорнія (Wallerstein and Kelly, 1980). Вони входили в контакт із цими дітьми під час процесу розлучення в суді, через півтора року після цього і ще через п'ять років. Згідно з авторами дослідження, майже всі діти (а їх було 131) переживали глибоку емоційну тривогу під час розлучення. Дошкільнята були збентежені, налякані й схильні винуватити себе за те, що сталося. Старші діти краще розуміли, які причини спонукали батьків узяти розлучення, але часто були стурбовані тим, як ця подія вплине на їхнє майбутнє, й нерідко впадали в гнів, що виявлявся досить-таки гостро. Та через п'ять років дослідники виявили, що дві третини дітей були відносно задоволені життям удома і добре справлялися зі своїми обов'язками поза домом. Третина залишалися різко невдоволеними життям, схильними до депресії та почуття самотності.
Валерстайн і далі вивчала цю саму групу дітей, опитавши 116-х зі 131-го в уже дорослому віці через десять і п'ятнадцять років. Опитування показало, що діти зберегли прикрий спогад про розлучення батьків, і це певним чином відбилося на їхніх особистих романтичних взаєминах. Майже всі вони відчували, що якоюсь мірою постраждали за помилки батьків. Не дивно, що більшість плекали надію досягти чогось такого, чого не вдалося зберегти батькам, — доброго міцного шлюбу, заснованого на любові і вірності. Майже вся ця група увійшла у вік зрілості як "стурбовані, відсталі в навчанні, невдоволені собою й іноді дуже сердиті молоді хлопці та дівчата". Хоча багато з них поодружувалися, тягар розлучення їхніх батьків залишився з ними. Найкраще, здається, велося тим, хто підтримував зв'язок з батьком, або матір'ю, або обома й одержував від них якусь допомогу (Wallerstein and Blakeslee, 1989).
Мартін Річардс (Richards, 1995) проаналізував велику кількість матеріалів досліджень, здійснених у Британії, Сполучених Штатах, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах, у яких вивчався вплив неформального та формального розлучення батьків на їхніх дітей. Він твердить, що дані цих досліджень дозволяють зробити цілу низку надійних висновків. Діти з приблизно однакового суспільного середовища, чиї батьки розлучилися або роз'їхалися, не так помітно, але стабільно відрізняються в своєму подальшому житті від тих дітей, чиї батьки залишилися разом. У середньому вони мають нижчий рівень почуття власної гідності й домагаються менших успіхів у школі; уже в дорослому віці вони частіше міняють місце роботи й більше схильні до шлюбного розлучення самі.
Хоча ці результати і здаються стабільними, витлумачити їх не так легко. Деякі діти розлучених батьків успішно навчаються в школі й не виявляють жодних ознак меншовартості. І навпаки, багато дітей, чиї батьки залишаються разом, мають нещасливе дитинство, погано навчаються в школі й не мають успіху в своєму трудовому житті.
Визначальним у трудності витлумачення результатів таких досліджень є те, що студії, здійснення яких вимагає тривалого часу, за самим своїм визначенням спрямовані в минуле. Ставлення до розлучення швидко змінюється. Навіть ще кілька років тому на розлучених дивилися з більшим осудом, аніж ми спостерігаємо це сьогодні. Не менш важливу роль, аніж ставлення до розлучених, можуть відігравати такі чинники, як рівень соціальної допомоги та житлові умови, наявність дитячих закладів тощо. Існують деякі свідчення, правда, не зовсім переконливі, що розлучення батьків завдає менше шкоди в Скандинавських країнах, де державна система соціального захисту розвинена краще, аніж будь-де.
Напевне, ми повинні не стільки намагатися з'ясувати, завдає чи не завдає дітям шкоди розлучення їхніх батьків, скільки спробувати оцінити вплив сім'ї, що останнім часом змінює свою природу, з погляду видатків і прибутків. Мабуть, вирішальне значення має не так присутність чи відсутність батьків у житті дитини, як стиль і зміст їхнього батьківства. Діти, як здається, домагаються найбільших успіхів там, де їх люблять, у тих випадках, коли батьки впливають на них своїм авторитетом, а не зловживають авторитарною владою, і коли вони чутливі до їхніх потреб (Amato, 1993). Розлучення, звичайно, може ускладнити здійснення в родині такого стилю виховання; але постійний розлад між батьками, які залишаються разом, може також мати дуже шкідливі наслідки для дітей. % Неповні сім'ї стають дедалі більш поширеним явищем. Переважна більшість — це родина з матір'ю, оскільки після розлучення право опіки над дітьми надається, як правило, матері (невелику частку таких сімей очолює особа, і знову ж таки це майже завжди жінка, що ніколи не була одружена). Сьогодні у Британії налічується понад мільйон сімей з однією матір'ю (або з одним батьком), і це число дедалі зростає (див. мал. 7.2). Такі сім'ї становлять одну п'яту від загального числа родини із дітьми на утриманні. В середньому вони найчастіше зустрічаються серед найбідніших верств сучасного суспільства. Багато самотніх матерів (і батьків), незалежно від того, були вони чи не були одружені, досі не тільки потерпають від економічної нестабільності, а й накликають на себе суспільний осуд. Однак такі давніші й більш осудливі терміни, як "покинуті жінки", "безбатченки" та "розбиті сім'ї", мають тенденцію поступово виходити з ужитку.
Мал. 7.2. Сім'ї з однією матір'ю без батька або з одним батьком без матері в процентному відношенні до всіх сімей із дітьми на утриманні. Британія.
Джерело: General Household Survey, Office of Population Censuses and Surveys. From Social Trends, 1996, p. 54.
Категорія сім'ї з однією матір'ю або з одним батьком внутрішньо дуже різниться. Наприклад, близько половини вдів мешкають у власних оселях, але переважна більшість матерів, які ніколи не виходили заміж, живуть у найманих помешканнях. Самітне материнство чи батьківство — це стан, який часто змінюється, і його межі досить розмиті. У випадку особи, яка овдовіла, перехід відбувається, за самою своєю суттю, чітко, хоча й тут особа може фактично жити протягом якогось часу сама-одна, поки її смертельно хворий партнер перебуває в лікарні. Проте сьогодні понад 60 відсотків родин без батька або без матері утворюються внаслідок розлучення — формального чи неформального. В таких випадках індивіди можуть жити разом або час від часу, або протягом тривалих періодів. Ось що сказала про це одна мати;
"Мені здається, що потрібен якийсь час, аби стати матір'ю-одиначкою.
В моєму випадку я повністю змирилася зі своїм становищем лише торік. Раніше я все сподівалася, що ми таки зможемо жити разом, зійтися знову, та коли він одружився, я мусила облишити ці надії. Мені було тоді дуже погано, але зараз я думаю, воно й добре, що так сталося, бо це допомогло мені чітко усвідомити, яким тепер буде моє життя" (процитовано в; Crow and Hardey, 1992, p. 149).
Більшість людей не хочуть бути матерями-одиначками чи батьками-одинаками, але існує меншість, і дедалі більша, тих, хто свідомо обирає собі цей шлях — завести дитину або дітей, не розраховуючи на допомогу шлюбного чи позашлюбного партнера. "Матері-одиначки з власного вибору" — це досить точна характеристика деяких самотніх матерів, здебільшого таких, які мають достатні кошти, щоб утримувати родину без батька. Проте для більшості неодружених або таких, що ніколи не одружувалися, матерів реальність виглядає інакше: існує високий ступінь кореляції між пропорцією позашлюбних народжень і показниками бідності та соціальної неповноцінності. Як ми вже переконалися раніше, саме ці обставини переважно спричиняють високу пропорцію родин без батька або без матері серед родин вест-індського походження у Сполученому Королівстві.
"Відсутній батько"
