Родини вест-індського походження в Британії теж мають іншу структуру. Якщо взяти чорношкірих жінок віком від двадцяти до сорока чотирьох років, то вони набагато рідше мають чоловіків, аніж білі жінки відповідного віку. Ту саму картину маємо й з афро
Мал. 7.1. Конвергенція: частка розлучень та рівень народжуваності на Сході й Заході (масштаби для різних країн — не порівнянні; рівень народжуваності — це середня кількість новонароджених на одну жінку).
Джерело: National statistics: World Bank* From The Economist, 28 May 1994, p. 77.
американками в Сполучених Штатах, де цей факт спричинився до запеклих дебатів. Тридцять років тому сенатор Деніел Патрік Мой-ніген описував родини чорношкірих, як "дезорганізовані", що "заблукали в хащах патології" (Моупіпап, 1965).
Розбіжність у моделях сім'ї чорношкірих і родин білих стала набагато більшою в Сполучених Штатах, аніж була на початку 1960-х рр., коли Мойніген проводив своє дослідження. 1960 р. в 21 відсотку афро-американських родин порядкували жінки; серед білих родин ця пропорція становила 8 відсотків. На 1993 рік ця частка чорношкірих родин підвищилася майже до 58 відсотків, тоді як у білих вона становила 26 відсотків. Родини, в яких порядкують жінки, набагато частіше зустрічаються серед найбіднішого чорношкірого населення. Афроамериканці, що мешкають у великих містах, дуже мало поліпшили умови свого життя за останні два десятиріччя: більшість змушені виконувати низькооплачувану роботу, а час від часу взагалі залишатися безробітними. За таких обставин існує небагато стимулів підтримувати стабільні подружні взаємини. Ці ж таки обставини, мабуть, визначають і поведінку чорних родин у бідних передмістях Лондона та інших великих містах Сполученого Королівства.
Ми не повинні розглядати ситуацію, що склалася в чорношкірих родинах, лише в негативному світлі. У вест-індських групах більшу роль відіграє спорідненість, надто ж у тому, що стосується шлюбних зв'язків, аніж у більшості білих спільнот. Самотня мати з купою дітей має всі шанси на активну допомогу з боку близької і далекої рідні. Це суперечить тому уявленню, що чорношкірі самотні матері (і батьки) та їхні діти неминуче утворюють нестабільні родини. В афроамериканців набагато вища частка родин, очолюваних жінками, що мають при собі інших родичів, які живуть із ними, аніж це має місце в білих родинах, які не мають батька.
У своїй книжці "Життєві лінії" Джойс Ашенбренер (Аshenbrenner, 1983) всебічно висвітлила широкі зв'язки спорідненості в афро-американських родинах. Ашенбренер зуміла подивитися новими очима як на білі, так і на чорні різновиди родини в Сполучених Штатах унаслідок польових досліджень, які вона раніше здійснила в Пакистані. З погляду пакистанців, біла родина в Сполучених Штатах виглядала слабкою й "дезорганізованою". Вони не могли зрозуміти, як покинуте напризволяще подружжя, не кажучи вже про родину з однією матір'ю або батьком, може виховувати дітей. Практика наймати чужу людину, щоб вона доглядала їхню дитину, поки батьки на службі, вселяла їм жах. А де ж тітки, дядьки або дід і бабуся? Чому брати жінки не приходять їй на допомогу, якщо вона залишилася одна з дітьми? їхнє уявлення про родину було набагато ближче до ситуації в афро-американських сім'ях, аніж до тієї, яка склалася в родинах білих.
Дискусії про родину чорношкірих, вважає Ашенбренер, надто зосередилися на шлюбних стосунках. Така концентрація уваги відповідає дедалі більшому значенню, яке відіграє шлюб у сучасному суспільстві, але ці стосунки аж ніяк не відтворюють повну структуру родини чорношкірих. У більшості суспільств, де мають місце розширені родини, такі стосунки, як мати — дочка, батько — син або брат — сестра можуть бути соціально більш значущими, аніж стосунки між чоловіком і дружиною.
