Підстави фінансово-правової відповідальності

У юридичній літературі наголошують, що склад фінансо­вого правопорушення становить нормативно побудовану юри­дичну модель типових ознак винного протиправного діяння, яке порушує фінансові норми і за яке фінансове законодавство передбачає фінансово-правову відповідальність. Склад фінан­сового правопорушення є критерієм достовірної кваліфікації вчиненого діяння і, відповідно, обґрунтуванням застосування фінансово-правових санкцій. Наявність у протиправному діянні сукупності суб'єктивних та об'єктивних ознак є основною юри­дичною підставою для притягнення суб'єкта фінансових право­відносин до фінансово-правової відповідальності. Ознаки скла­ду фінансового правопорушення має бути передбачено законом, а кваліфікація неправомірного діяння, тобто аналіз і зіставлен­ня неправомірної поведінки з вимогами правових норм дасть змогу зробити висновок, чи містять діяння суб'єкта ознаки скла­ду конкретного правопорушення. Фактична підстава повинна міститися в діянні суб'єкта, а юридична - у вимогах закону і від­повідному процесуальному оформленні факту скоєння фінансо­вого правопорушення.

Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності є склад фінансового правопорушення, якому властиві суспільна шкідливість (небезпечність), протиправність, винність. До скла­ду фінансового правопорушення включають суб'єкт, суб'єктив­ну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону.

Зокрема, суб'єктом фінансового правопорушення може бути фізична або юридична особа - учасниця фінансових правовід­носин, як резидент, так і нерезидент. Байдуже, в якій організа­ційно-правовій формі утворена юридична особа, на якій формі власності вона заснована, - широке коло суб'єктів фінансово-правової відповідальності свідчить про багатоаспектність і різноплановість відносин, що захищаються в системі фінансового права. На відміну від адміністративного правопорушення або кримінального злочину, суб'єктами фінансового можуть бути (і найчастіше є) юридичні особи. Вони повинні лише бути фі­нансово правосуб'єктними, тобто володіти гарантованою держа­вою властивістю мати та набувати нових прав та обов'язків у сфері фінансових правовідносин, а також відповідати за непра­вомірну реалізацію своїх прав або невиконання обов'язків, що зумовлено специфікою публічної фінансової діяльності.

Коло суб’єктів фінанси-правової відповідальності відрізняється залежно від виду фінансових правовідносин:

1. Суб’єкти фінансового правопорушення у сфері податкових відносин: платник податків, банки та інші фінансові установи, податкові агенти та особи, на яких законодавством покладається обов’язок сплати податків і зборів замість платників, ДПС та Державна казначейська служба.

2. Суб’єкти фінансового правопорушення у сфері валютних відносин: НБУ, КабМін України, уповноважені банки, юридичні особи (резиденти і нерезиденти), фізичні особи (резиденти і нерезиденти).

3. Суб’єкти фінансових правопорушень у сфері публічних банківських відносин: НБУ, банки та інші фінансові установи, контролюючі органи, Рахункова палата України.

4. Суб’єкти фінансового правопорушення у сфері грошово-кредитних. У сфері грошового обігу: НБУ, банки, суб’єкти підприємницької діяльності: фізичні та юридичні особи, які є безпосередніми учасниками грошового обігу; у сфері касових операцій: підприємства (підприємці) – як резиденти, так і не резиденти; банки.

Суб’єктивна сторона фінансового правопорушення – це ті психологічні процеси, що характеризують свідомість і волю суб’єкта правопорушення в момент його скоєння. Ознаками суб’єктивної сторони такого правопорушення є вина, мотив, мета.

Вина – це психічне ставлення суб’єкта до скоєного ним суспільно шкідливого діяння і його наслідків. Мотив – це фактори (обставини), що спонукають особу вчинити правопорушення. Мета – це уява про результат, якого досягне правопорушник вчинивши неправомірне діяння.

Об'єктивна сторона фінансового правопорушення (як зов­нішнє втілення в об'єктивній реальності караної протиправної поведінки в сфері розподілу та перерозподілу публічних фінансів) виражена в протиправному діянні, яке заподіює шкоди публічним інтере­сам суспільства, держави, територіальної громади і призводить до причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням і його шкідливими наслідками. Ознакою об'єктивної сторони є не лише діяння (дія або бездіяльність суб'єкта фінансових відно­син), а й суспільна шкода (матеріального чи нематеріального характеру, але така, що може завдати матеріального збитку) і причинно-наслідковий зв'язок між ними.

Дією слід називати активну поведінку суб'єкта, якій прита­манний ряд ознак, зокрема вольовий і усвідомлений характер, суспільна шкідливість та допущення порушення вимог фінансо­вого законодавства. Бездіяльність виявляється у невиконанні або неналежному виконанні законних обов'язків суб'єктом фі­нансової правовідносини.

Проте не завжди до фінансової відповідальності притягують за безпосереднє завдання майнової шкоди інтересам держави, публічним інтересам. Платник податку може, скажімо, внести суму податку до бюджету в повному розмірі, але не подати своє­часно декларацію. У такому разі його податкове зобов'язання вважається виконаним не повністю (якщо подавати декларацію обов'язково). І стосовно платника податку буде вжито заходів фінансово-правової під і юні дальності.

Об'єктом фінансового правопорушення є порушені права чи інтереси у сфері фінансових ресурсів, що мобілізуються, розпо­діляються чи використовуються з відповідних фондів коштів, утворених для задоволення публічних інтересів. Розрізняють загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти правопорушення, вчиненого суб’єктами фінансового права.

Загальний об’єкт складають сукупність фінансових правовідносин, які охороняються нормами права, тобто, суспільні відносини, які регулюють встановлений державою та органами місцевого самоврядування порядок утворення, розподілу та використання державних і місцевих фондів коштів, які охороняються заходами фінансової відповідальності.

Родовий об’єкт – це група однорідних фінансових правовідносин, які охороняються нормами права. Так, родовим об’єктом податкових правопорушень, є група відносин, що регулюють встановлений порядок реалізації обов’язку платника щодо порядку обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового контролю.

Різновидом родового є видовий об’єкт, тобто відносно відокремлена група суспільних відносин, спільних для деяких фінансових правопорушень, які встановлюють правила поведінки у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД, за порушення яких передбачена система заходів фінансової відповідальності. Наприклад, правовідносини, які регулюють порядок нарахування та сплати податків, зборів.

Безпосереднім об’єктом фінансового правопорушення є ті конкретні відносини, правила, які охороняються нормами фінансового права і забезпечуються фінансовою відповідальністю: правила ведення касових операцій, правила сплати митних платежів, правила взяття на податковий облік, правила обліку доходів тощо.

Нормативна підстава фінансово-правової відповідальності передбачає наявність норми права, яка забороняє соціально шкідливу (небезпечну) поведінку в сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД, тобто встановлює нормативні критерії для можли­вості застосувати фактичну підставу фінапсово-правової відпо­відальності, а саме - для складу фінансового правопорушення.

Процесуальна підстава фінансово-правової відповідальнос­ті передбачає визначений законодавством та дотриманий упов­новаженим у сфері фінансового контролю або нагляду проце­суальний (процедурний) порядок факту фіксації фінансового правопорушення та притягнення винної у фінансовому право­порушенні особи до відповідальності. Зазначають, що важливою ознакою процесуальної підстави є обов'язкове прийняття юрис-дикційного акта щодо застосування норм права в конкретному випадку. Такі правозастосовчі акти мають офіційний, державно-владний характер, сприяють зміцненню законності, захисту прав і свобод громадян - суб'єктів фінансових правовідносин. Серед документів слід виокремити такі, що можуть містити до­кази неправомірних діянь суб'єктів фінансових правовідносин:

· фінансово-планові акти;

· документи звітності про виконання дер­жавного бюджету та місцевих бюджетів;

· документи фінансової звітності бюджетних установ, суб'єктів господарювання, банків, інших фінансових установ;

· документи контрольних заходів (акти ревізії, перевірки, документи з інвентаризації, обстеження, ауди­торський висновок тощо).

Податковий кодекс України (ст.112) передбачає, що «притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого за­конодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контро­люючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності».

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за вчинення податкового правопорушення інакше ніж за підставами та в порядку, які закріплені Податковим кодексом України. З'ясовуючи загальні умови притягнення до відповідальності, слід виходити із презумпції невинності платників податків та зборів, податкових агентів та інших осіб, які представляють зобов'язану сторону податкового правовід-ношення. Відповідно до неї особа вважається невинною у вчиненні податкового правопорушення, поки її вина не буде доведена у вста­новленому законом порядку та визначена рішенням суду, яке набуло законної сили. Особа, яку притягують до відповідальності, не повинна доводити свою невинність, обов'язок доведення цього покладено на суб'єкта владних повноважень¹. Сумніви стосовно вини такої особи тлумачаться на її користь.

Підстави притягнення до відповідальності закріплені главою 8 цього Кодексу. Відповідно до цієї глави застосування податкових санкцій обумовлюється вчиненням таких податкових правопорушень:

1) порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в ор­ганах державної податкової служби (ст. 117);

2) порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків (ст. 118);

3) порушення платниками податків порядку подання інформації про фізичних осіб - платників податків (ст. 119);

4) непо­дання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності (ст. 120);

5) порушен­ня встановлених законодавством строків зберігання документів з пи­тань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (ст. 121);

6) порушення правил застосування спро­щеної системи оподаткування суб'єктами малого підприємництва (ст. 122);

7) відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби (ст. 124);

8) порушення по­рядку отримання та використання торгового патенту (ст. 125);

9) пору­шення правил сплати (перерахування) податків (ст. 126);

10) порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати (ст. 127);

11) неподання або подання з порушенням строку банками та іншими фінансовими установами податкової ін­формації органам державної податкової служби (ст. 128).

 

Слід враховувати, що в деяких випадах порядок притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства має бланкетний характер, який обумовлює використання норм цивільного та господарського законодавства. При вирішенні питання щодо відпо­відальності посадових осіб підприємств та організацій, які є платни­ками податків та зборів, важливо мати на увазі, що ці особи не є суб'єктами податкових правовідносин і не можуть притягуватись до відповідальності, виходячи безпосередньо з норм цього акта. Такі особи мають притягуватись (при наявності відповідних підстав) до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність їх регулюється також іншим - трудовим законодав­ством. Таким чином, накладення санкцій, пов'язаних з порушенням податкового законодавства на підприємства чи організації, не звільняє їх посадових осіб від матеріальної, дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності.