Валютний ринок: суть та принципи функціонування. Валютні операції суть і види. Поточні та термінові валютні операції. Деривативи. Біржова та позабіржова торгівля валютою. Валютні ризики і методи їх мінімізації. Валютна позиція: суть і види (відкрита, закрита, довга, коротка). Суб’євти валютного ринку. Роль банків на валютному ринку. Фактори, що впливають на кон’юнктуру валютного ринку.
Котирування валют. Валютний курс, його функції. Суть, основи формування та види валютного курсу. Паритет купівельної спроможності валют як основа валютного курсу. Структурні та кон’юнктурні чинники валютного курсу. Поняття, значення і механізм забезпечення конвертованості валюти. Режими валютного курсу.
Валютне регулювання і контроль. Інституційні засади валютного регулювання і контролю. Механізм регулювання валютного курсу: девальвація, ревальвація, валютна інтервенція. Валютний демпінг. Валютна блокада. Режим валютного курсу в Україні.
Валютні системи: суть та структура. Види валютних систем: національні, регіональні, світові. Основні елементи національної валютної системи. Структура валютної системи України. Еволюція світової валютної системи. Паризька, Генуезька, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи. Роль МВФ в її розвитку світової валютної системи. Платіжний баланс, його структура. Методи регулювання платіжного балансу. Валютні союзи і блоки. Європейська валютна система.
Мета – формування системи теоретичних знань з сутності та структури валютного ринку та валютних систем.
Завдання – усвідомлення сутності валютного ринку та валютної системи, набуття вмінь класифікувати їх види, аналізувати їх структуру та механізм функціонування.
Очікувані результати (компетенції): формування у студентів уявлення про сутність валютного ринку та валютної системи, вміння класифікувати їх види, вміння аналізувати механізм їх функціонування, розв’язувати задачі на визначення валютного курсу.
Міжпредметні зв’язки: поглиблення та конкретизація знань студентів, здобутих в процесі вивчення дисциплін «Макроекономіка», «Політична економія» та «Історія економіки та економічної думки» з акцентом на проблематику грошово-кредитних відносин економічних суб’єктів.
Загальна характеристика та структура валютного ринку
Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Призначення валютного ринку – забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти.
Валютні ринки:
Ø міжнародні – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Токіо та ін.
Ø регіональні;
Ø національні.
Суб’єкти валютного ринку (продавці, покупці, посередники):
Ø Центральний банк, державні установи;
Ø Банки і СКФІ (небанківські установи);
Ø Юридичні особи, зайняті у зовнішньоекономічній діяльності.
Об’єкти валютного ринку:
Ø грошові рахунки іноземних держав;
Ø платіжні документи. валютні чеки;
Ø фондові цінності – акції та облігації.
Функції валютних ринків:
Ø забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;
Ø диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;
Ø отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;
Ø регулювання економіки.
Валютні операції
Валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності.
Валютна біржа – це офіційно оформлений ринок, на якому відбувається торгівля на підставі попиту і пропозиції.
Операції валютної біржі:
Ø укладання двосторонніх угод між членами біржі на купівлю-продаж іноземної валюти;
Ø організація розрахунків у іноземній та національній валютах за біржовими угодами;
Ø організація операцій ЦБ щодо підтримки курсу національної валюти;
Ø вираження ринкового курсу іноземної валюти до національної.
 |
Валютна позиція банку – зміна співвідношення вимог і зобов’язань банку в іноземній валюті.
 |
Валютне регулювання
Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному.
Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.
На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.
Валютний контроль – це важлива складова валютного регулювання, мета якого – дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.
 |
Органи валютного контролю:
Ø державна податкова інспекція (адміністрація) (ДПА) – контроль за повнотою сплати податків;
Ø державний митний комітет (ДМК) – вивіз та ввіз золота, валюти;
Ø міністерство зв’язку (МЗ) – перекази валюти за кордон.
Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться Національним банком, Мінфіном, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.
Механізм валютного регулювання в основному зводить до таких форм:
Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.
Об’єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу в порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.
Причини:
1) нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах;
2) нестабільність платіжних балансів;
3) нестабільність світової економіки.
Наслідки:
1) стимулювання експорту;
2) стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку;
3) підвищення конкурентноздатності країни на світовому ринку.
 |
Ревальвація – підвищення курсу національної валюти відносно імпортних валют.
Наслідки:
1) стимулювання імпорту;
2) утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту;
3) приплив імпортних (іноземних) інвестицій.
Валютна інтервенція – операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави.
Наслідки:
1) зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку;
2) кореляція обмінних курсів валют.
Способи здійснення валютної інтервенції:
1) за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через "своп"-угоди);
2) за рахунок продажу цінних паперів, вміщених в іноземній валюті, в т.ч. кредитних позицій в СПЗ (SDR).
Платіжний баланс
Платіжний баланс – співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.
Форму платіжного балансу рекомендує МВФ.
