Криміналістична характеристика вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть

Кримінальна відповідальність за вчинення вбивства передбачена ст. ст. 115–119 КК України. Найбільш небезпечними є умисні вбивства, які належать до категорії особливо тяжких злочинів (ст. 115 КК України). Методика розслідування вбивств обумовлюється особливостями механізму їх вчинення, що знаходить відображення у криміналістичній характеристиці злочинів даного виду. За цією ознакою близьким до вбивств є вчинення тяжких тілесних ушкоджень, що спричиняють смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Місце, час та обстановка вчинення вбивств. Залежно від місця, часу та обставин виявлення трупа в розшуковій і слідчій практиці вбивства поділяють на дві категорії: 1) вбивства, вчинені в умовах очевидності; б) вбивства, вчинені в умовах неочевидності.

Вбивства, вчинені в умовах очевидності, – це, перш за все, вбивства, які вчиняються за сімейно-побутовими мотивами (ревнощі, помста, побутове хуліганство, особисті неприязні стосунки). Як правило, такі злочини мають ситуативний характер – вчиняються без попередньої підготовки під впливом конфліктних стосунків між знайомими особами. Вони характеризуються тим, що місцем їх вчинення найчастіше є житло (приміщення, подвір’я), є очевидці і, як правило, на момент виявлення злочину відомий підозрюваний.

Вбивства, вчинені в умовах неочевидності, – це вбивства, вчинені з подальшим приховуванням особи потерпілого, знищенням слідів, а іноді і трупа. До цієї категорії вбивств належать ті, які характеризуються наступними обставинами: труп або його частини виявлено поза житлом (на вулиці, в полі, лісі тощо); особа потерпілого невідома; відсутні очевидці, відсутня інформація щодо особи підозрюваного у вбивстві.

Способи і засоби вбивства, характерні сліди, особа злочинця. Способи вбивства і відповідні їм засоби можна розділити на дві групи: 1) способи, які пов’язані із заподіянням тілесних ушкоджень; 2) способи, які не пов’язані із заподіянням тілесних ушкоджень.

Способи вбивства, пов’язані із заподіянням тілесних ушкоджень і виділенням крові. Ці способи можуть бути використані як при вчиненні вбивств в умовах очевидності, так і при вчиненні «неочевидних» вбивств:

1) побиття руками і ногами;

2) заподіяння тілесних ушкоджень тупими предметами (палицею, пляшкою, шматком арматури, бейсбольною битою тощо);

3) заподіяння колото-різаних ран (використовується колюче-ріжуча холодна зброя і побутові предмети);

4) заподіяння вогнепальних тілесних ушкоджень (використання бойової, спортивної, мисливської зброї);

5) вчинення вбивства з використанням вибухових пристроїв;

6) скидання з висоти, ознаками чого є численні переломи кісток;

7) заподіяння смертельної травми шляхом наїзду автомобілем;

Способи вбивства, не пов’язані із заподіянням тілесних ушкоджень і виділенням крові. Ці способи використовуються, як правило, особами з найближчого оточення потерпілого і мають на меті маскування вбивства під природну смерть, нещасний випадок або самовбивство.

1) задушення-асфіксія (руками, петлею, закриття отворів рота і носа);

2) утоплення, характерними ознаками якого є вода в легенях;

3) отруєння. Характерні ознаки: залишки отрути в їжі і напоях, колір трупних плям, рідкий кал, блювотні маси тощо;

4) ураження електрострумом, типовим слідом якого є наявність на тілі потерпілого характерного сліду опіку у місці контакту тіла з джерелом електроструму (електромітка);

5) використання високої або низької температури, що передбачає насильницьке залишення потерпілого у відповідних умовах;

6) використання з метою вбивства радіоактивних матеріалів, ознаками чого є симптоми променевої хвороби;

З метою приховування вбивств та їх слідів (трупа, знарядь та ін.) злочинці вдаються до різних дій залежно від умов місця вчинення злочину. При всій різноманітності способів приховування слідів вбивств їх можна розділити на два основні види: інсценування і приховування факту смерті особи.

Інсценування – це створення штучної обстановки самогубства (з вогнепальної зброї, самоповішення), нещасного випадку (падіння з висоти), природної смерті (при отруєнні), вчинення злочину іншою особою або в іншому місці. Застосовується інсценуванняз метою ухилення від відповідальності частіше за все членами сім’ї, родичами, а також знайомими, чиї зв’язки і стосунки з жертвою добре відомі оточуючим. Найчастіше інсценування полягає у зміні обстановки на місці вбивства, знищенні або фальсифікації слідів рук, ніг, тілесних ушкоджень та ін. На інсценування можуть указувати такі ознаки: а) неможливість вчинення потерпілим дій, на які посилаються підозрювана особа або свідки; б) наявність слідів боротьби на місці події і самооборони на одязі і трупі; в) зміни обстановки на місці події або знищення слідів; г) суперечності в поясненнях заінтересованих осіб поведінки потерпілого і причин його смерті; д) невідповідність пози трупа, ушкоджень на тілі, одягу та ін.

Приховування факту смерті особи. Бувають випадки, коли злочинець не має нагоди провести інсценування або вважає, що йому не вдасться переконливо пояснити причину зустрічі з жертвою у певному місці (наприклад, поява в його квартирі). Приховуючи факт смерті знайомої йому особи, він намагається уникнути пояснень з приводу обставин настання смерті потерпілого і відвести від себе підозри в її заподіянні. Частіше всього це здійснюється шляхом приховування трупа. Для того щоб непомітно винести труп з приміщення, він розчленовується, потім упаковується, виноситься і викидається (на смітник, у водоймище) або закопується.

Особа потерпілого. Встановлення особи потерпілого – одне з найважливіших тактичних завдань на шляху розкриття вбивства. Це обумовлено тим, що в більшості випадків між потерпілим і вбивцею є певний соціальний зв’язок (службовий, корисливий, побутовий, статевий тощо). Тому в криміналістичній характеристиці вбивств типологічні риси особи потерпілого і його зв’язок з вбивцею є досить важливими.

Більшість потерпілих перебували у певних стосунках з убивцею. Переважно вчиняються вбивства під час сварок, бійок, що виникають на ґрунті побутових суперечностей, пияцтва і хуліганства, де часто провокуючим чинником є поведінка потерпілих. Жертвами вбивств, що вчиняються з корисливих мотивів, бувають касири, працівники торгових підприємств, підприємці, які несвоєчасно здають в установленому порядку грошову виручку, а також особи, які мають незаконні доходи. Здебільшого потерпілими у справах про вбивства є чоловіки. У тих випадках, коли жертвою є жінка, мотивами переважно є сексуальні або корисливі мотиви, а також ревнощі.

Існують категорії людей, які частіше за інших опиняються в небезпечній ситуації і стають жертвами: а) особи, в обов’язки яких входить охорона громадського порядку, матеріальних цінностей; б) люди з грубим та агресивним характером, які легко вступають у сварки, схильні до легковажних знайомств і гучних компаній, хуліганських витівок, що вживають алкоголь, наркотики; в) люди, що конфліктують у подружніх і любовних стосунках; г) найменш фізично і морально захищені особи – підлітки, дівчата, діти (у тому числі новонароджені) і особи похилого віку; д) особи, що займаються нелегальним або великим бізнесом, політики, журналісти.

Відомості про фізичні, психічні і соціальні ознаки потерпілого є вихідними при формулюванні версій щодо мотивів вбивства і винну особу.