Криміналістична ідентифікація: поняття, об'єкти, види й форми ідентифікації

Криміналістична ідентифікація – це метод пізнання, який полягає у встановленні тотожності об'єктів, виявлених під час розслідування, з об’єктами, що були задіяні в механізмі вчинення кримінального правопорушення і залишили відображення своїх ознак (сліди). Тобто, криміналістична ідентифікація є порівняльним дослідженням ознак об’єкта, який був задіяний при вчиненні кримінального правопорушення, і ознак об’єкта, який був виявлений під час розслідуванні. У такий спосіб здійснюється перехід від знання про ознаки об’єктів минулої події за їх ознаками, що відобразилися у слідах, до знання про об’єкти теперішнього часу.

Виділяють дві групи об’єктів, які приймають участь в ідентифікації:

1) ідентифіковані – це об’єкти, тотожність яких встановлюється. Такими об’єктами завжди виступають люди (підозрювані), тварини і предмети, які були використані при вчинення кримінального правопорушення і залишили сліди (взуття, знаряддя зламу, вогнепальна зброя тощо). Наприклад, якщо на місці події виявлені сліди рук, то ідентифікованим об’єктом буде виступати людина (її руки). Якщо виявлені сліди пострілу, то, відповідно, ідентифікованим об’єктом буде вогнепальна зброя з якої було здійснено постріл.

2) ідентифікуючі – це об’єкти, за допомогою яких встановлюється тотожність. Ними виступають об’єкти-носії інформації про ознаки шуканого об’єкта: а) сліди, в яких відобразилися ознаки ідентифікованого об’єкта (наприклад, вилучені з місця події сліди пальців, кулі і гільзи від вогнепальної зброї); б) зразки, одержані у встановленому законом порядку для проведення порівняльного дослідження ознак об’єкта, який ідентифікується (дактилокарта підозрюваного, експериментально відстріляні кулі та гільзи).

Залежно від природи слідів кримінального правопорушення, в яких відобразилися ознаки об’єкта, ідентифікація поділяється на види: ідентифікація за матеріально фіксованими ознаками та ідентифікація за ідеально фіксованими ознаками.

Ідентифікація за матеріально фіксованими ознаками включає в себе наступні різновиди:

- ідентифікацію об’єкта за його слідами-відображеннями (коли зовнішня будова одного об’єкта відбивається на іншому: сліди рук на гладкій поверхні, сліди взуття або коліс автомобіля на вологому піску, сліди знаряддя зламу на дверях тощо);

- ідентифікацію об’єкта за його частинами (має місце при розділенні певного об’єкту на частини при вчиненні кримінального правопорушення: розбитий розсіювач фари автомобіля, розірваний документ тощо);

- ідентифікацію виконавця рукописного тексту за ознаками почерку;

- ідентифікацію особи за фотографією (встановлення факту, що на фотографії зображена певна особа, або на кількох фотографіях зображена одна і та ж особа).

Ідентифікація за ідеально фіксованими ознаками включає в себе ідентифікацію об’єкта (особи, тварини, предмета) за мисленим образом, який сформувався у пам’яті людини в результаті сприйняття події кримінального правопорушення або події, певним чином пов’язаної зі злочином. Реалізується цей вид ідентифікації в діяльності правоохоронних органів шляхом упізнання особою об’єктів, які сприймаються нею при розслідуванні кримінального правопорушення. Упізнанню може передувати складання словесного опису або зображення об’єкта з метою використання його для розшуку.

Ідентифікація може здійснюватися у двох формах:

1) процесуальній – вона має місце під час проведення слідчих (розшукових) (процесуальних) дій (освідування, пред’явлення для впізнання, призначення ідентифікаційної експертизи). Її результати закріплюються у процесуальних документах (протоколах та висновках експерта) та мають доказове значення у справі;

2) непроцесуальній – вона може мати місце, наприклад, при затриманні працівником патрульно-постової служби підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення за зверненням громадянина, який упізнав у ньому злочинця, оперативне упізнання. Типовим прикладом такої форми ідентифікації є також використання працівником оперативного підрозділу словесного портрету розшукуваного злочинця або його суб’єктивного портрета («фоторобота») при здійсненні негласних заходів. Результати ототожнення у наведених прикладах мають тільки орієнтуюче значення і повинні перевірятися шляхом проведення певних процесуальних дій.