Сутність енергетичної безпеки держави, її осн.аспекти

Під енергетичною безпекою слід розуміти здатність держави в особі її органів управління забезпечити кінцевих споживачів енергією в необхідному обсязі та належної якості у звичайних умовах, а також під час дії дестабілізуючих факторів внутрішнього чи зовнішнього характеру у межах гарантованого покриття мінімального обсягу найважливіших потреб країни, окремих її районів, міст, селищ чи об’єктів у паливно-енергетичних ресурсах. Заходи державного регулювання щодо забезпечення енергетичної безпеки можна розділити на:

Превентивні заходи. Їх реалізація має сприяти формуванню менш уразливої до енергетичних потрясінь економіки. Це насамперед: енергозбереження, диверсифікація джерел надходження енергоносіїв, стимулювання видобутку основних видів палива і виробництва електроенергії, використання нетрадиційних та відновлювальних видів енергії. Ліквідаційні заходи повинні, зокрема, передбачати створення стратегічних газових і нафтових резервів, підконтрольних державним органам, та системи розподілу нафти і газу в разі серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів. Також необхідно подбати про те, щоб існували розвідані і пробурені нафтові родовища стратегічного призначення, які можуть вводитися в експлуатацію в разі війни. Конкретним виміром забезпечення енергетичної безпеки, прийнятим за стандарт у західних країнах, є створення тримісячного стратегічного резерву нафти та нафтопродуктів. Щодо України, то вона сьогодні знаходиться в умовах майже повної залежності від постачання енергоносіїв із Росії (приблизно на 75-80%. Власний видобуток покриває 10-12% потреби в нафті та 20-25% - у природному газі), яка й залишатиметься основним постачальником нафти та газу на довгострокову перспективу, з огляду на їхні величезні запаси та незначну відстань для транспортування. Водночас вирішення питання диверсифікації джерел надходження газу, нафти та ядерного палива для нас означає, зрештою, здобуття необхідної свободи політичного маневру. Однією з головних цілей державної енергетичної політики України в напрямку паливно-енергетичних ресурсів є збільшення частки їх власного видобутку і послаблення зовнішньої енергозалежності шляхом зниження обсягів їх імпорту. Нині недостатня увага приділяється фінансуванню геологорозвідувальних робіт, що є необхідною умовою збільшення рівня забезпечення України власними нафтою і газом. Для забезпечення стабільного видобутку нафти і газу та його нарощування необхідно, щоб приріст запасів щонайменше у два рази був вищий за річний видобуток. Однак навіть уже розвідані запаси цих енергоносіїв дають змогу збільшити такий видобуток мінімум удвічі, що дало б змогу економити більше двох мільярдів доларів США щорічно. Прискорений розвиток вугільної промисловості України вбачається гарантом її енергетичної та економічної незалежності, а тому потребує фінансової підтримки держави. Окремі твердження про недоцільність розвитку вугільної промисловості із-за низьких якісних характеристик власного вугілля, економічної невигідності його використання, великих матеріальних і фінансових витрат є не досить обґрунтованими в контексті національної безпеки. Зважаючи на значні запаси в нашій державі вугілля, цей стратегічний ресурс може сприяти піднесенню рівня забезпечення енергетичної безпеки України. Необхідно вживати заходи щодо диверсифікації джерел надходження в Україну енергоносіїв. Зокрема, завершити будівництво газового терміналу поблизу Одеси, розширяти економічні зв'язки з Туркменістаном, країнами Близького і Середнього Сходу, Туреччиною щодо поставок нафти і газу, розвивати внутрішні джерела енергозабезпечення, у тому числі вугільної галузі та нафтогазового комплексу. Створення диверсифікованої моделі нафтогазозабезпечення України полягає не тільки у приєднанні її економіки до альтернативних джерел постачання, але й у тому, щоб задля реалізації своїх національних інтересів вона відігравала роль транзитного коридору як для існуючих, так і для перспективних поставок енергоресурсів. Інакше роль транзитора може бути перехоплена іншими країнами. Особливо важливе значення з точки зору забезпечення енергетичної безпеки має створення в Україні власного ядерно-паливного циклу. Це дасть змогу гарантувати незалежність забезпечення АЕС паливом та зекономити валютні кошти. Енергозбереження – це найбільш перспективний напрям забезпечення України енергією. Лише за рахунок маловитратних енергозберігаючих заходів в Україні можна заощадити не менше 10 % енергії. До першочергових заходів щодо забезпечення енергозбереження слід віднести: - розробку Державної комплексної програми енергозбереження; - технічне переоснащення виробництва; - стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій; - здійснення структурної перебудови економіки шляхом зменшення частки енергомістких галузей виробництва; - використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії. Без зміни структури вітчизняного виробництва, без впровадження енергозберігаючих технологій Україна й надалі змушена буде залежати від імпорту нафти і газу, втрачаючи значні кошти.

101. Паливно-енергетичний баланс країни, сутність та методика та підходи до формування.

Енергетика або ПЕК являє собою сектор економіки, до якого входять суб'єкти господарювання, діяльність яких пов'язана із розвідуванням, видобутком, переробкою, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, передачею, розподілом, торгівлею, збутом чи продажем енергетичних ресурсів як сукупності усіх природних та перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві

Енергетичні ресурси: — первинні (природні) енергетичні ресурси; — вторинні (побічні) - отримані як побічний продукт або відходи основного виробництва

Енергетична безпека держави проявляється як: Стан забезпечення держави паливно-енергетичними ресурсами для реалізації відтворювальних процесів у національній економіці, що гарантують її повноцінну життєдіяльність

Паливно-енергетичний баланс - Система показників, яка відображає кількісну рівність між прибутком і витратою енергії та характеризує структуру виробництва і використання енергії в економіці, співвідношення між потребою в паливі у межах відповідної територіальної чи виробничої одиниці (країни, району, галузі, підприємства тощо) за певний період

Варіанти формування структури ефективного паливно-енергетичного балансу країни: Енергоекстенсивний;

Енергозберігаючий На формування раціональної структури паливно-енергетичного балансу країни впливають наступні фактори: —Рівень забезпечення країни власними ресурсами; — Енергетична місткість наявних енергоресурсів; — Економічна ефективність використання палива; — Пріоритети розвитку окремих галузей економіки; — Вартість технологій перетворення первинних енергоресурсів та коефіцієнт корисної дії технології їх перетворення; — Екологічні вимоги до застосування технологій перетворення енергоресурсів