Нізіогіа гіііае тадізіга — історія

У давньоруській державі з центром у Києві політико-право-ва думка ставила завдання обґрунтувати та утвердити у свідомості законне походження держави і відповідно правничої династії не насиллям, не захопленням, а за договорами уповноважених сторін. У перших політичних трактатах формулювалося також і уявлення про правові форми реалізації влади та організації правосуддя: "Слово про Закон і благодать" митрополита Іларіона і "Моленіє" Даниїла Заточника.

До правових пам'яток ХІ-ХІІ ст. належать договори Русі з Візантією, "Руська правда" — збірник законів, у якому була зроблена перша спроба кодифікації норм права.

Усім правовим документам і пам'яткам писемності цього періоду властива певна особливість вираження юридичних категорій. Термін закон зазвичай уживався для позначення форм реалізації Божої волі. Норми ж, видані верховною владою, сприймалися громадською думкою під терміном правда. Ця се-

м.їм пічна особливість, як вказують дослідники в Антології світної правової думки⁹, була властива середньовічній лексиці не ІИШе в Росії, але і в державах Західної Європи ("Салічна Правда", "Бургундська правда" та ін.).

Для правосвідомості давньоруського періоду характерне ще II поєднання у понятті правда юридичних і моральних характерне пік, бо правда не лише "право карати і милувати", але й інша справедливість. У такому значенні обидва терміни вико-I міс тонувалися практично у середні віки і навіть у новий час.

Особливістю середньовічного мислення було те, що воно не рп.ічленовувалося за галузевим принципом, а об'єднувало в собі псі сфери культури, що знайшло яскравий вияв у різноманітних за змістом політико-правових трактатах того часу.

Українська правнича документація бере свій початок з Київської Русі з "Руської правди". "Руська правда" — одна із древніх пам'яток права українського народу, де якнайповніше пред-■ і.цілений рівень юридичного мислення у древньоруському суспільстві.

Текст "Правди" вперше був виявлений 1738 року істориком И.Татищевим. За своїм змістом це досить складний документ, до якого входять Правда Ярослава, Правда Ярославичів, Ста-і \"і Ярослава про суди, Статут Володимира Мономаха та деякі Інші акти.

Джерелами "Руської правди" були норми звичаєвого права,;іпконодавство і судова практика князів. Відчутними є впливи паризького (норманського) та візантійського права. Текст "Руської правди" відображає суспільні відносини, які ще не потрапили під соціальну диференціацію.

"Руська правда" складається з трьох основних редакцій: Короткої, розширеної та скороченої. Найдревнішою є Коротка Правда, підготовлена не пізніше 1054 року. Розширена редакція виникла не раніше 1113 року і пов'язана з іменем Володимира Мономаха, а Скорочена редакція з'явилася у середині XV ст. із переробленої Розширеної редакції.

Численні норми в "Руській правді" вироблені княжою судомою практикою і пов'язані з іменами князів, які їх прийняли. Певний вплив на "Руську правду" справило Візантійське канонічне право.

Норми, подані в "Руській правді", окреслюють правове положення окремих груп населення. "Руську правду" можна витичити як кодекс приватного права. З цим пов'язані деякі особ-Л п пості кодифікації. Оскільки всі суб'єкти були фізичними

⁹ Антология мировой правової! мьісли: В 5 т.: Т. 1. — М., 1999. — С. 5.

особами, то не існувало злочинів проти держави. Особа самого князя як об'єкта злочину розглядалася як фізична особа, яка відрізняється від інших своїм високим становищем та привілеями.

Мова ділових документів Київської Русі стала основою старої української ділової мови. Староруська мова активно вбирала в себе елементи української розмовної мови, очищалася від застарілих, незрозумілих українському населенню граматичних форм і збагачувалася спеціальною лексикою.

Безпосередні традиції староруської мови розвивалися у мові ділових паперів Великого князівства Литовського. Першим кодексом цієї держави став "Статут Великого князівства Литовського" (1529). Згідно з цим документом, по всій Україні вимагали завести актові книги, що супроводжувалося утворенням численних канцелярій, виробленням та удосконаленням ділового мовлення. Документ перейняв систему "Руської правди", бо містив обряди звичаєвого права. Він був чинним 40 років. Проте розвиток державного і громадського життя потребував доповнень і змін, що і було зроблено у 1566, а згодом і у 1588 році. Усі три редакції Статуту були видані руською мовою.

Виступаючи зведенням правових норм і виконуючи функцію державного законодавства, ці документи забезпечили українській мові статус офіційної у королівських, князівських і місцевих канцеляріях.

Привертає до себе увагу і ділова документація Ставропігійського братства у Львові (кінець XVI ст.).

Визвольна війна 1648—1654 рр. принесла з собою чимало змін у ділову документацію правничої сфери. В ході визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. сформувалася українська державність, визначився місцевий адміністративно-територіальний устрій, поділ козацького війська на полки і сотні за територіальною ознакою.

У державних архівах зберігається велика кількість універсалів гетьманів І.Мазепи, І.Скоропадського, Д.Апостола, К.Розумовського про підтвердження або надання козацькій старшині, українській шляхті та монастирям загальних володінь.

Вищим військово-адміністративним козацько-старшинським органом, за посередництвом якого гетьман здійснював військову і цивільну владу, була Генеральна військова канцелярія. Створена в роки визвольної війни українського народу на основі давніх традицій, що збереглися з часів Київської Русі, а також на досвіді Запорозької Січі, польсько-шляхетського та литовського правління, Генеральна військова канцелярія діяла до ліквідації гетьманства (1764). Вона готувала документацію з

|ч иі их питань державного і суспільного життя. Документи мали різні назви і були чітко визначені щодо форми. Найбільш по-Ціирені — універсали, накази, привілеї, листи, договори, угоди, І татті, інструкції тощо¹⁰.

Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. зосереджували я переважно в адміністративно-територіальних (світських, нійськових, судових і духовних) органах влади.

З 1734 р. загальне керівництво Генеральною військовою канцелярією здійснювали російські урядовці. Діяльність канцелярії супроводжувалася суворою регламентацією її діловодства.і дотриманням загальнодержавних форм документації. У вересні 17.44 р. до Генеральної військової канцелярії надійшов указ із доданням затверджених норм, за якими мали оформлятися нідиовідні документи для Сенату, полкової старшини тощо. Значна увага приділялася також уніфікації форм і назв документів, що надходили до Генеральної військової канцелярії. Царський уряд, російські урядовці та військове командування н.ідсплали цінні папери у вигляді указів, наказів, грамот, про-мгморій. Полкові та сотенні канцелярії зверталися до Генеральної військової канцелярії через доношенія, челобитне, про-

ІІІІІІІЯ.

У справах місцевого управління Генеральній військовій канцелярії підпорядковувався Кіш Нової Січі, який підтримував з нею зносини через промеморії. Однак така форма не відповідала субординації між ними. 12 вересня 1749 р. Генеральна військова канцелярія надіслала до Коша Нової Січі указ, яким.юбов'язувала його дотримуватись порядку міжканцелярських Шосин і надсилати до неї офіційні папери у вигляді доношеній, а не промеморій.

У 1723 р. виникла Генеральна скарбова канцелярія — найвищий фінансовий орган гетьманської адміністрації. Виконавчим органом влади служила полкова канцелярія, цр штату якої входили старші канцеляристи і канцеляристи. її діяльність очолював полковий писар. Полкові канцелярії складали ком-ш/ти — списки козаків полку з відомостями про їхнє майнове становище, проходження ними військової служби. Козацькими комнутами, що мали значення юридичних актів, в яких фіксувалася належність будь-якої особи до козацького стану, в полках відали осавули. З полкової канцелярії виходили універсали, накази, листи полковників тощо. Внутрішнє діловодство провадилося в кількох книгах. "Книга декретова" містила вхідні 1.1 вихідні папери, різні ухвали; у "Книзі протестів" вписували-

Див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. — К., 1993. — С. 6-7.

ся позови та протести; до "Книги справ поточних" вносилися справи, що розслідувалися, і справи завершені. Матеріали про карні злочини вміщувалися у "Чорну книгу".

Полкова канцелярія вела діловодство спільно з полковими суддями, бо до їх складу входили полковник, полковий суддя і старшини.

Упродовж XVIII ст. діяли сотенні канцелярії, на які покладалося виконання військової, адміністративної та судової влади.

Діловодством міського управління відав міський писар, якому підпорядковувався штат канцеляристів. Справи, що вирішувалися міським управлінням, вписувалися до актових книг. У великих містах вічисті справи (акти відчуження нерухомого майна, дарчі записи та інші записи приватної власності) вписувалися до однієї книги, а справи поточні (переважно судові) до іншої. При міських ратушах існували довідники для керівництва канцелярською роботою, про що свідчить "Книга глаго-лемая листовня".

Пожвавлення наприкінці XVII — упродовж XVIII ст. на території Гетьманщини діяльності полкових та сотенних канцелярій, розвиток діловодства в ратушах, магістратах, загалом у центральних органах управління та судочинства спричинилося до появи розмаїтої актової документації, яка й досі, на жаль, не досліджена в жанрово-стилістичному аспекті.

Ділові документи цього періоду були офіційно-службові й приватні. В свою чергу, офіційно-службові документи поділялися на урядово-адміністративні {директивно-розпорядчі, виконавчі, засвідчувальні, статутні, обліково-статистичні, ін-формаційно-публікаторські), процесуально-юридичні {слідчі, оповіщувальні, процесуально-вирокові, апеляційні, нотаріальні), канцелярські {персонально-ділові, довідково-інвентарні, реєстраційні). До приватної документації зараховувалися пам'ятні записи, записні книги, приватні листи^п.

Урядово-адміністративна документація. До директивно-розпорядчих актів належали: універсали, укази, листи, ордери, інструкції, резолюції тощо. Зокрема указ був одним із головних документів у судочинстві. Він складався із заголовної частини, основного викладу мотиваційного спрямування, резолю-ційного підтексту та заключного протоколу.

Серед офіційних листів вирізняють листи-звернення, лис-ти-донесення, листи-свідчення, листи-скарги тощо. Останні з них писані живою народною мовою. Усі листи містять етикет звертання, оповідь і прохання не відмовити.

¹¹ Див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. — С. 31.

Ордер — це розпорядження-сповіщення, передане вищою ми ганціею на місця, інструкція — визначала статус службових і уповноважених осіб, містила офіційні регламентації щодо ' нпінюваних заходів, дій тощо. Резолюції були у вигляді корім ких приписів офіційних осіб на тому чи іншому папері або ж підкладеної осібно рекомендації.

Більшість директивно-розпорядчих актів у початковому про-Юколі мали стабільні формули передачі адресата й адресанта Плюс назва канцелярії у формі родового відмінка, ім'я та по батькові, стан одержувача у формі давального відмінка однини.

Серед виконавчих актів виділяють донесення та рапорт. Іоііссення могло означати чолобитну та скаргу. Рапорт, частіші- наданий згори, містив доповідну інформацію і мав такі рек-іп.иіти: 1) назва адресата (канцелярії чи особи) у формі давальник) чи знахідного відмінка з прийменником в; 2) назва адресанта (канцелярії) у формі родового відмінка однини з прийменниками ти, из; 3) назва документа із супровідною ремаркою, що розкриває його зміст; 4) основна частина (назва одержаного документа із зазначенням дати, вихідного номера та короткої анотації); 5) підпис (урядовий сан, ім'я та по батькові); 6) дата <1>ік, число, місяць — зліва). Рапорт стає загальновживаним Мстом у всіх сферах адміністративного управління, що ним послуговувався апарат судів, магістратів, ратуш.

З освідчу вальна документація представлена в актових паперах такими жанровими різновидами, як атестат, свідоцтво, паспорт.

Атестат — службова характеристика, яку видавали у 40-70-х рр. XVIII ст. за вимогою у зв'язку з переходом на канцелярську службу, завершенням класів в академії тощо. Крім назви, формуляр атестату містив вказівку на адресанта, який нидає документ, дані про адресата (посада, ім'я, прізвище, перелік службових заслуг із зазначенням моральних засад), а також місце і дату видачі, підписи і печатку.

Свідоцтво — факультативна назва цілого роду посвідкових документів, зокрема підтвердження факту шлюбу. Паспорт — документ, виданий гетьманом чи старшиною на вільний пропуск або проживання де-небудь.

Серед обліково-статистичної документації розділяємо відомості, квитанції, розписки, векселі.

Відомості — це соціально-економічні описи та статистичні зведення, що містили писемні донесення, вісті, повідомлення. Відомості поділяли на: ревізійні (пов'язані здебільшого з переписом населення); податкові (грошово-оборочні); поземельні; івентарні; грошово-видаткові. Квитанція — документ, подіб-

ний до адміністративних листів та указів. Початкова формула основної частини містить кліше, запозичене з універсалів. І лише наявна писарська приписка квитанція дає підставу відносити цей документ до розряду первісних квитанцій. Розписка фіксує різні зобов'язання з боку давця, позначаючи ряд приватних актів (договірних, заставних, оренд, повинних свідоцтв). Неодмінним компонентом формуляра стає розгорнутий підпис автора, а в разі потреби — також і свідків. Вексель — вид боргового листа, писемне зобов'язання на вчасне чи податкове повернення позички за умовами чинного права.

З інформаційно-публікаторської документації можна ви-членити, з одного боку, офіційні повідомлення, а також письмові сповіщення про невиконання указів, ордерів (промеморій), а з іншого — різноманітні офіційні оголошення з приводу конкретних постанов, рішень {повідомлення, публікація, білет).

Основу слідчої документації XVIII ст.¹² становили розис-ки, інквізиції. Загальною назвою відповідних паперів є допрось, що фіксує конкретні процесуальні дії. Розиски, інквізиції містили докладні, часом самобутні за викладом свідчення очевидців про ті чи інші акції, злочинні дії, проступки, вчинені нерідко за місцем проживання. Більшість документів створена у ратушах, Генеральному військовому суді виїзними уповноваженими на місцях і є тематично неоднорідною.

За структурою формуляр розиска (інквізиції) трикомпонентний. Крім початкового протоколу (де визначені дата і казусно-мотивувальна преамбула), він містить основну частину (виклад повістей) та заключний протокол (підписи авторів зізнання, свідків, уповноважених осіб тощо).

Оповіщу вальна документація відображає традиції офіційного виклику до суду. Основним сповіщальним документом для явки на допит, до суду був позов. Трохи згодом поряд із позовом з'являється повістка — документ, що позначав виклик до суду, а також адміністративне нагадування.

Право на ведення судового спору (явка в суд, участь у процесі аж до повного завершення) довіреною особою підтверджував виданий на її ім'я вірчий лист. У листі, завіреному підписами представників влади, зафіксовано мотиви неявки адресанта на визначений термін з викладом наданого довір'я комусь вести судову справу.

Для дослідження витоків ділового стилю української мови, з'ясування інноваційних ознак у її виразових засобах велике значення мають документи, що відображають хід судового про-

¹² Див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.— С. 149.

ті у (власне судний прогрес). До таких документів належать: доклад, присяга і декрет. Доклад — доповідна записка про ІИІС і справи з коротким резюме щодо її проходження у нижчих Інстанціях; присяга — клятва на знак правдивого зізнання в чомусь; декрет — остаточне рішення, присуд.

Складений канцеляристом доклад оголошували на першому засіданні суддів. У формулярі документа виділялися іакі структурні компоненти: 1) означення судової канцелярії, якій адресується записка; 2) назва документа; 3) основна частина (виклад справи, її попереднього розгляду, зміст апеляції); 4) розгорнутий підпис канцеляриста; 5) дата складання документа.

Резолюційна частина документа становила короткий витяг її протоколу.

Чільне місце в юридичній документації посіли декрети — строкаті за структурою і формальними ознаками акти, що місці іп остаточне рішення судів різної інстанції: гетьманського правління, виїзного суду, Генерального військового суду, ухвали полкового суду та змішаних судів.

Апеляційна документація складалася із суплік — прохань, 11 к > надсилалися різним особам до вищої адміністративно-судо-іюї інстанції. Специфічною ознакою чолобитної є поділ тексту на окремі пункти, кожний з яких містить кліше бити чолом у різних формах. Протест — писемне застереження, надіслане до суду чи іншого правомочного органу з метою правового захисту у зв'язку з незаконними діями відповідної сторони.

Основу нотаріальної документації становили канцелярські копії, в тому числі витяги із актових книг. Нотаріальні функції никонували здебільшого військові канцеляристи.

Адміністративна документація в часи Гетьманщини пред-і ґавлена персонально-діловою (супровідний лист, заява про прийняття на роботу, опис персональної справи, сказка — своєрідна біографія, записана канцеляристом чи судовим писарем під час слідства). Довідково-інвентарна документація містила протоколи, витяги, описи майна, книги для запису вхідних і Вихідних даних.

Політика царату, спрямована на подальше обмеження автономії Гетьманщини, — послідовне витіснення української мови а офіційного діловодства та остаточне запровадження на україн-і Ьких землях адміністративно-територіального управління Російської імперії — безперечно, позначилися на оформленні дідової документації XVIII ст.

Виявлення традицій і новаторства в композиції староукраїнського документа, з'ясування визначальних лексико-семантич-

ЗО

них і формально-граматичних стилетвірних засобів при порівняльному аналізі джерел сприяють розкриттю генетичної основи офіційно-ділового стилю в сучасній літературній мові.

Нізіогіа гіііае тадізіга — історія — учителька життя